Мета, предмет і межі доказування в кримінальному провадженні

Головною кінцевою метою процесу доказування у криміналь­ному провадженні є отримання знань, максимально наближених до об'єктивної реальності, досягнення чого стає можливим, лише коли повно та достовірно будуть установлені всі обставини, що мають значення для розкриття вчиненого кримінального правопорушен­ня, особа, яка його вчинила, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення кримінального провадження.

Слід з'ясувати підходи до визначення поняття «предмет доказу­вання». Так, на думку М. М. Михеєнка, під предметом кримінально­го процесуального доказування необхідно розуміти таку сукупність передбачених кримінальним процесуальним законом обставин, установлення яких є необхідним для вирішення заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, кримінального провадження у цілому, а також ужиття процесуальних профілактичних заходів^[14].

Предметом доказування у кримінальному провадженні, як вва­жає Н. П. Кузнєцов, є система обставин, установлення яких є необ­хідним для правильного вирішення кримінального провадження й виконання завдань кримінального судочинства та які у зв'язку з цим підлягають встановленню за допомогою доказів. Доказуванню, на його думку, повинні підлягати «ті і лише ті факти й обставини, які мають дійсно істотне значення для правильного вирішення кримі­нального провадження», інакше кажучи, «сукупність фактів та об­ставин, що становлять предмет доказування, являє собою ту частину об'єктивної дійсності, яка пізнається в процесі досудового розсліду­вання та судового розгляду, з метою встановлення істини»^[15].

Досліджуючи предмет доказування, П. А. Лупинська зазначає, що ним є юридично значимі фактичні обставини, передбачені в кримінальному та кримінальному процесуальному законі, що під­лягають установленню за допомогою доказів з метою ухвалення рі­шення у справі в цілому або з окремих правових питань^[16], що ми підтримуємо.

Беручи участь у дискусії щодо поняття предмета доказування, П. С. Елькінд зараховує до нього:

1) обставини, що підлягають доказуванню в усіх кримінальних провадженнях;

2) обставини, що підлягають доказуванню з урахуванням окре­мих категорій кримінальних проваджень;

3) інші обставини, що мають значення для правильного розгля­ду кримінального провадження й регулюються законом, зокрема проміжні обставини, а також обставини, що мають значення для оцінки доказів, та ін.^[17]

Предмет доказування - це коло закріплених у законі обставин, що повинні бути встановлені чи спростовані під час доказування у кожному кримінальному провадженні.

Згідно із ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального пра­вопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушен­ням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинува­ченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття криміналь­ного провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;

6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, були одержані вна­слідок вчинення кримінального правопорушення та/або є дохода­ми від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фі­нансування та/або матеріального забезпечення кримінального пра­вопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх неза­конним обігом, чи підшукані, виготовлені, пристосовані чи викорис­тані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;

7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Значення предмета доказування полягає в тому, що він:

1) визначає вектор діяльності осіб, які здійснюють доказування, тобто забезпечує спрямування їх процесуальної діяльності на вста­новлення саме тих обставин, які підлягають доказуванню;

2) сприяє повному, всебічному та неупередженому досліджен­ню всіх обставин кримінального провадження;

3) визначає межі доказування, оскільки всебічне та повне вста­новлення всіх обставин, які підлягають доказуванню у криміналь­ному провадженні, свідчить про досягнення мети доказування та можливість складання підсумкового процесуального акта.

Із поняттям «предмет доказування» тісно пов'язується поняття «межі доказування».

Межі доказування визначаються необхідною та достатньою су­купністю доказів, яка, будучи зібраною у кримінальному прова­дженні, забезпечує прийняття законних, обґрунтованих та справед­ливих рішень. Якщо поняття предмета доказування відображає, що треба з'ясувати чи встановити у кримінальному провадженні, то поняття «межі доказування» відображає обсяг та глибину дослі­дження всіх істотних обставин у провадженні.

Межі доказування (або обсяг доказування) - оцінна категорія, яка визначається у кожному кримінальному провадженні та кож­ному конкретному процесуальному рішенні, яке ухвалюється зале­жно від зібраних доказів, та внутрішнього переконання особи, яка їх збирає.

Найчастіше, формулюючи підстави для постановления проце­суального рішення або вчинення процесуальної дії, законодавець використовує таку законодавчу конструкцію: «за наявності достат­ніх підстав вважати», «є наявність достатніх відомостей», «достатні докази» тощо. Достатні докази, або відомості, які обумовлюють межі доказування, повинні розглядатися з точки зору кількісної та якісної складових. Звичайно, кількісна сторона меж доказування не може бути визначена через цифрові показники. Вона може бути розкрита через такі показники, як сукупність доказів і зіставлення цієї сукупно­сті з предметом доказування, та залежати від рішення, яке необхідно прийняти, або дії, яку слід вчинити. Отже, жодний окремо взятий доказ, серед іншого і визнання особою своєї вини, явка її з повинною тощо, достатнім для прийняття рішення або вчинення процесуаль­ної дії бути не може. Достатньою може бути лише сукупність дока­зів. Поєднані у сукупність докази повинні взаємно доповнювати один одного, підтверджуючи достовірність зроблених правозастосо- вником висновків.

Правильне визначення меж доказування має важливе значення для практичної діяльності. Воно дозволяє зосередити увагу на дока­зуванні лише тих обставин, які дійсно мають значення для вирі­шення кримінального провадження, своєчасно встановити прога­лини доказової діяльності, виявити незаконні дії та необгрунтовані рішення, убезпечити від поверхневого досудового розслідування та судового розгляду, запобігти захаращуванню кримінального прова­дження зайвими доказами, які не відповідають вимогам належності.

4.