Поняття та види речових доказів у КРИМІНАЛЬНОМУ провадженні

Одним із процесуальних джерел доказів відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України є речові докази. Їх поняття закріплено у ст. 98 КПК України. Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаря­ддям учинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час криміналь­ного провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримі­нально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримі­нально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок учинення кримінального правопорушення.

Законодавче визначення речових доказів має казуїстичний ха­рактер, тобто являє собою відкритий перелік їх різновидів. У науці кримінального процесу під речовими доказами розуміють предме­ти, які об'єктивно, через свої власні якості, а також зв'язок з іншими обставинами можуть служити засобом для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. При цьому ознака об'єктивності є ключовою для розуміння сутності речових доказів. Вона означає, що інформація, яку містить речовий доказ і яка має значення для кримінального провадження, формується не для доведення її до відома органів досудового розслідування або суду, а зовсім з іншою метою чи взагалі незалежно від волі чи ба­жання будь-якої особи.

Оскільки речові докази мають нерозривний зв'язок з обстави­нами минулого, вони є незамінними, і тому їх втрата або суттєве пошкодження призводить до неможливості відтворення речового доказу, адже неможливим є повернення в минуле, коли формувався цей доказ. Саме через незамінність речових доказів і передбачену ст. 23 КПК України безпосередність дослідження речей як засади кримінального провадження законодавець на рівні закону (в ст.

Виходячи із вищевказаного, можна виділити такі ознаки, які ві­дрізняють речові докази від інших видів доказів:

1) носієм відомостей, що мають доказове значення, виступають виключно предмети (речі або документи);

2) відомості, що мають значення для кримінального прова­дження, відображаються на предметі не в момент проведення слід­чих (розшукових) або судових дій, а за межами кримінального про­вадження;

3) речові докази є незамінними, оскільки створюються самим фактом та обстановкою вчиненого кримінального правопорушен­ня; через цю ознаку не можуть бути речовими доказами зразки для експертизи (ст. 245 КПК України), бо вони пов'язані не з подією кримінального правопорушення, а з фактом його розслідування, у зв'язку з чим відіграють допоміжну роль в експертному дослідженні і, як правило, не є незамінними, на відміну від речових доказів.

Однак загальне правило про незамінність речових доказів має виняток. Він полягає у можливості приєднання до кримінального провадження похідних речових доказів - зліпків або копій слідів у випадку неможливості вилучення з місця події й обшуку та залу­чення оригіналів предметів.

Зміст ст. 98 КПК України свідчить про те, що законодавець не прагне дати вичерпний перелік предметів, які можуть бути речови­ми доказами, оскільки це взагалі є неможливим. Він називає лише певні ознаки, за якими предмет може бути речовим доказом:

1) матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення криміна­льного правопорушення, - ними можуть бути різні предмети, які мають певне призначення у сфері будь-якої діяльності людини (ніж, пістолет, хімічні речовини тощо), спеціально виготовлені або присто­совані для вчинення конкретного кримінального правопорушення (відмичка, кастет, уламок скла, підроблені платіжні документи тощо);

2) матеріальні об'єкти, які зберегли на собі сліди вчинення кри­мінального правопорушення, - це предмети, пов'язані із криміна­льним правопорушенням не безпосередньо, а через сліди; нерідко такі сліди неможливо відділити від поверхні предметів, і тому вони виступають разом із предметами, на яких вони залишилися або з частинами цих предметів; якщо ж це неможливо, то виготовляються копії таких слідів - це стосується, наприклад, слідів транспортних засобів, слідів злому, слідів пальців рук тощо; копії цих предметів необхідно вважати похідними доказами, а їх носії - похідними речо­вими доказами, оскільки первинними доказами будуть сліди на то­му предметі, на якому вони залишилися;

3) предмети, що були об'єктом кримінально-протиправних дій, це конкретні об'єкти матеріального світу, на які спрямовано пося­гання; до таких предметів можна віднести викрадене майно, транс­порт, гроші, цінності тощо;

4) гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправ­ним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок учинення кримінального правопорушення, можуть бути визнані речовими доказами тільки після встановлення факту придбання їх криміна­льно-протиправним шляхом, що має бути підтверджено відповід­ними доказами.

Слід підкреслити, що використання знаряддя вчинення кримі­нального правопорушення суттєво підвищує ступінь суспільної не­безпечності діяння. Саме цим пояснюється включення законодав­цем цієї ознаки до об'єктивної сторони окремих складів злочину. Наприклад, учинення хуліганських дій із застосуванням вогнепаль­ної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосова­ного або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушко­джень, робить таке хуліганство особливо злісним.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 06.11.2009 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» у п. 28 зазначив, що знаряддями злочину у справах про злочини про­ти власності слід вважати предмети чи технічні засоби, які умисно використовувалися особою чи особами, у співучасті з якими було вчинено такий злочин. Зокрема, транспортні засоби можуть бути визнані знаряддям злочину не лише тоді, коли вони використовува­лися: для: безпосереднього заволодіння чужим майном, а й тоді, коли без їх використання вчинення злочину було неможливим чи надто складним (транспортування членів злочинної групи до місця вчи­нення злочину, перевезення викраденого майна з місця вчинення злочину тощо).

Доказове значення грошей, цінностей та інших речей, набутих крім кримінально-протиправним шляхом або набутих юридичною особою внаслідок учинення кримінального правопорушення, поля­гає в тому, що наявність у підозрюваного чи обвинуваченого певних цінностей у розмірі, що суттєво перевищує його законні доходи, може підтверджувати сам факт його кримінально-протиправної діяльності. Відмежування цінностей, які були об'єктом криміналь­но-протиправних дій, від цінностей цієї групи має важливу роль, адже перші повертаються їх законному власнику, а другі підлягають зверненню у дохід держави (ст. 100 КПК України).

Необхідно зауважити, що класифікація речових доказів, наве­дена у ст. 98 КПК України, певною мірою має умовний характер, оскільки той самий предмет може належати одночасно до різних класифікаційних груп, наприклад зброя, викрадена підозрюваним чи обвинуваченим, а потім використана для вчинення криміналь­ного правопорушення, одночасно є його предметом і знаряддям, а також предметом, на якому залишилися сліди кримінального пра­вопорушення.

Для визнання об'єктів матеріального світу речовими доказами й використання їх в доказуванні в кримінальному провадженні вони мають відповідати вищевказаним ознакам та процесуальним вимо­гам, до яких належать такі:

1) належне процесуальне оформлення факту отримання сторо­ною кримінального провадження матеріального об'єкта; оформ­лення процесу отримання речових доказів без складання відповід­них процесуальних документів є неправомірним, оскільки це не забезпечує достатніх гарантій достовірності отриманої інформації;

2) речові докази, отримані або вилучені слідчим чи прокуро­ром, оглядають фотографуються та докладно описуються в прото­колі огляду (ч.

3) оглянуті слідчим чи прокурором предмети, які мають ознаки речових доказів, долучаються до провадження відповідною поста­новою (необхідно зазначити, що закон не передбачає складання окремої постанови про залучення до кримінального провадження предметів як речових доказів, утім складання слідчим чи прокуро­ром постанови забезпечує визначеність у ньому питанні);

4) речовий доказ, наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий воло­дільцю, крім випадків, передбачених ст. 160-166, 170-174 КПК Укра­їни (ч. 1 ст. 100 КПК України);

5) речовий доказ, наданий добровільно або на підставі судового рітення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій його надали; сторона кримінального провадження, якій надано ре­човий доказ, зобов'язана зберігати його у стані, придатному для ви­користання у кримінальному провадженні (ч. 2 ст. 100 КПК України).

Порядок процесуального оформлення речових доказів зале­жить від суб'єкта та способу їх отримання:

а) речовий доказ може бути вилучено слідчим, прокурором під час проведення слідчих (розтукових) дій, зокрема огляду та обту- ку; слід звернути увагу на те, що закон дозволяє вилучати лише ті предмети, які мають значення для кримінального провадження або обіг яких заборонено (наркотичні засоби, психотропні, сильнодіючі, ядовиті, отруйні, радіоактивні та вибухові речовини, зброя без на­лежного дозволу на її придбання та зберігання тощо);

6) речові докази можуть бути вилучені службовою особою, упо­вноваженою здійснити затримання особи за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення в порядку ст. 208 КПК України під час такого затримання; у цьому випадку факт їх вилучення та їх де­тальний опис має бути засвідчено в протоколі затримання (ст. 208 КПК України), і такі предмети набувають статусу тимчасово вилу­ченого майна; не пізніте наступного робочого дня після затриман­ня й вилучення майна слідчий відповідно до вимог ст. 171 КПК України має скласти клопотання до слідчого судді про аретт майна, і за наявності відповідних підстав слідчий суддя постановляє ухвалу про аретт тимчасово вилученого майна; отже, у цьому випадку процесуальне оформлення речового доказу здійснюється тляхом складання таких процесуальних документів: протоколу затримання, клопотання про аретт тимчасово вилученого майна й ухвали слід­чого судді про аретт майна;

в) речові докази можуть бути вилучені під час проведення тим­часового доступу до речей і документів як заходу забезпечення кримінального провадження (при цьому необхідно враховувати, що такий спосіб отримання речових доказів відповідно до ст.

г) предмети можуть бути добровільно надані будь-яким учас­ником кримінального провадження, у такому випадку слідчий або прокурор мають скласти протокол їх огляду, в якому засвідчити факт добровільного надання та детально їх описати; особа, яка на­дала предмет добровільно, також може бути допитана щодо обста­вин їх отримання;

ґ) речовий доказ може бути вилучено шляхом тимчасового ви­лучення предмета під час затримання будь-якою особою в порядку ст. 207 КПК України, у такому випадку особа, яка здійснила законне затримання, зобов'язана одночасно із доставленням затриманої осо­би до слідчого, прокурора чи іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене майно; факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом. Після цього слідчий або прокурор звертаються до слідчого судді з клопотанням про арешт майна і слідчий суддя постановляє ухвалу про арешт майна; у цьому випадку процесуальне оформлення речового доказу здійс­нюється шляхом складання таких процесуальних документів: про­токолу тимчасово вилученого майна, клопотання про арешт тимча­сово вилученого майна й ухвали слідчого судді про арешт майна.

Виходячи із вимог ст. 236 КПК України, якщо в ухвалі слідчого судді про проведення обшуку конкретно зазначено предмети, які мають бути вилучені, то факт їх вилучення відображається у прото­колі обшуку, й вони докладно описуються, а також можуть бути сфотографовані.

Входячи із останньої норми, щодо речових доказів необхідно ще раз підкреслити, що за змістом закону речовий доказ може пере­бувати у сторони кримінального провадження лише з двох підстав: або він був наданий добровільно, або на підставі судового рішення, адже, як було вказано вище, будь-який спосіб його примусового ви­лучення передбачає або отримання ухвали слідчого судді до прове­дення процесуальної дії, або подальше постановлення ухвали слід­чого судді про арешт майна.

3.