Перевірка та оцінка доказів у кримінальному провадженні

Такий елемент, як перевірка доказів, згадується в ч. 2 ст. 91 КПК України, але закон не розкриває змісту цього поняття, на відміну від збирання (формування) й оцінки доказів.

Перевірка доказів являє собою єдність практичної та розумової діяльності суб'єктів доказування.

Перевірка доказів здійснюється шляхом: 1) з'ясування змісту кожного окремо взятого доказу; 2) зіставлення його з обстановкою та іншими обставинами кримінального правопорушення; 3) зіставлен­ня та порівняння його з іншими доказами, які є в кримінальному провадженні; 4) проведення додаткових, повторних і нових слідчих (розшукових) та/або негласних слідчих (розшукових) дій; 5) засто­сування тактичних прийомів та оперативно-розшукових заходів (непроцесуальні способи).

Оцінка доказів - це розумова (логічна) діяльність суб'єктів до­казування, спрямована на визначення належності, допустимості й достовірності кожного доказу та достатності їх сукупності для вста­новлення обставин, які мають значення для правильного вирішення кримінального провадження.

У процесуальній літературі існує багато визначень оцінки дока­зів. Зокрема, в деяких з них ідеться про необхідність оцінювати до­кази у сукупності з їх процесуальними джерелами.

Так, Ю. М. Грошевий у своїй роботі визначає оцінку доказів та їх процесуальних джерел як розумову діяльність суб'єктів доказу­вання з визначення допустимості та повноти процесуальних дже­рел, а також належності до справи наявних відомостей про факти, їх допустимості, достовірності та достатності для прийняття відповід­них рішень^[41].

Загальні правила оцінки доказів передбачено в ст. 94 КПК Укра­їни: 1) слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням; 2) докази оцінюються в їх сукуп­ності на підставі всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження; 3) службові особи, за­значені в ч. 1 ст. 94 КПК України, оцінюють докази, керуючись за­коном; 4) кожний доказ оцінюють з точки зору належності, допус­тимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуа­льного рішення; 5) жоден доказ не має наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 94 КПК України).