Поняття та види джерел доказів, ЇХ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Джерело доказів - це передбачене КПК України джерело ін­формації, яке має доказове значення та використовується слідчим, прокурором і судом у процесі доказування.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові дока­зи, документи, висновки експертів (ч.

Відповідно до ст. 95 КПК України показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюва­ним, обвинуваченим, свідком, потерпілим або експертом щодо ві­домих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають зна­чення для цього кримінального провадження.

Роль і значення кожного процесуального джерела доказів, зок­рема показання, є різними на кожній стадії кримінального прова­дження. Але практики зазначають, що є помилкою визнавати про­цесуальним джерелом доказів свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, експертів або слідчих, до того, як відомості, що міс­тяться в процесуальних джерелах доказів, не будуть одержані суб'єктами доказування та зафіксовані через призму КПК України. Якщо доказів ще немає, отже, не існує і процесуальних джерел, які повинні міститись у кримінальному провадженні. Перелічені види джерел доказів доречно було б назвати носіями відомостей, що мо­жуть мати доказове значення^[28].

Звернемо увагу на застосування терміна «показання» у чинно­му законодавстві. Так, ч. 1 ст. 95 КПК містить легальне визначення цього поняття як відомостей, що надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потер­пілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному прова­дженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Частина 2 ст. 95 КПК України передбачає, що підозрюваний, обвину­вачений або потерпілий мають право давати показання під час досу- дового розслідування та судового розгляду, а ч. 3 ст. 95 КПК України зобов'язує свідка й експерта давати показання слідчому, прокурору, слідчому судді та суду в установленому цим Кодексом порядку.

Так, показання можна поділити на види залежно від процесуа­льної ролі учасника кримінального провадження. Їх умовно можна розрізняти за кількома критеріями: 1) залежно від того, ким з учас­ників кримінального провадження вони були надані (підозрюва­ним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом тощо); 2) за послідовністю (первісні та наступні показання); 3) залежно від їх опосередкованості (надані безпосередньо у судовому засіданні, по­казання з чужих слів, показання, отримані згідно зі ст. 225 КПК України); 4) залежно від віку особи, яка їх надала (показання малолі­тньої, неповнолітньої та повнолітньої особи тощо)^[29].

Підозрюваний, обвинувачений і потерпілий мають право давати показання під час досудового розслідування та судового розгляду.

Свідок та експерт зобов'язані давати показання слідчому, про­курору, слідчому суді або суду в установленому КПК порядку.

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які були отримані у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому чи прокурору, або посилатися на них.

Особа надає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, передбачених КПК.

Висновок або думка особи, яка надає показання, можуть визна­ватися судом доказом, лише якщо вони є корисними для чіткого розуміння показань (їх частини) та ґрунтуються на спеціальних знаннях у розумінні ст. 101 КПК України.

Якщо особа, яка дає показання, висловила думку або висновок, що ґрунтується на спеціальних знаннях у розумінні ст. 101 КПК України, а суд не визнав їх недопустимими доказами в порядку, пе­редбаченому ч. 2 ст. 89 КПК України, інша сторона має право допи­тати особу згідно з правилами допиту експерта.

Сторони, потерпілий і представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право отримувати від учас­ників кримінального провадження та інших осіб за їх згодою пояс­нення, які не є джерелом доказів.

Згідно зі ст. 96 КПК України з метою з'ясування достовірності показань свідка сторони кримінального провадження мають право ставити свідку запитання щодо його можливості сприймати факти, про які він дає показання, а також щодо інших обставин, які можуть мати значення для оцінки достовірності показань свідка.

Для доведення недостовірності показань свідка сторона має право надати показання та документи, які підтверджують його ре­путацію, зокрема щодо його засудження за завідомо неправдиві по­казання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують не­чесність свідка.

Свідок зобов'язаний відповідати на запитання, спрямовані на з'ясування достовірності його показань. Він може бути допитаний щодо попередніх показань, які не узгоджуються із його показаннями.

Стаття 97 КПК України передбачає можливість отримання по­казань із чужих слів.

Згідно зі ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопору­шення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встанов­люються під час кримінального провадження, в тому числі предме­ти, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінно­сті та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони міс­тять ознаки, зазначені в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Документом як джерелом доказів є спеціально створений з ме­тою збереження інформації матеріальний об'єкт, що містить зафік­совані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо ві­домості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

У ч. 2 названої статті зазначено, що до документів, за умови на­явності в них відомостей, передбачених ч. 1 ст. 99 КПК України, мо­жуть належати:

1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні); під час вирішення питання про залучення таких документів до кримінального провадження як дока­зів необхідно керуватися Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням СБУ щодо офіційного тлумачення положення ч.

2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час криміналь­ного провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; так, процедуру направлення органом, уповноваженим здійснювати зносини з компетентними органами іноземної держа­ви, або передання центральним органом України щодо міжнарод­ної правової допомоги компетентному органу іноземної держави матеріалів, одержаних у результаті виконання запиту (доручення, клопотання) про міжнародну допомогу, визначено у ч. 5 ст. 548, ч. 1 ст. 555, ч. 3 ст. 560, ст. 564, ч. 4-6 ст. 588, КПК України; згідно зі ст. 549 КПК України документи, передані запитуваною стороною на вико­нання запиту компетентного органу України за процедурою між­народного співробітництва, зберігаються у порядку, встановленому у ст. 100 КПК України для зберігання речових доказів та документів, і після закінчення кримінального провадження повертаються запи­туваній стороні, якщо не було досягнуто домовленості про інше; якщо після закінчення кримінального провадження у запитуючої сторони на території України немає необхідності використання до­кументів для досудового розслідування та судового розгляду в ін­шому кримінальному провадженні, компетентний орган може від­мовитися від вимоги їх повернення;

3) складені в порядку, передбаченому КПК України, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії; відповідно до ч.

4) висновки ревізій та акти перевірок; зокрема, рух і стан майна організації відображено у різних облікових документах, тому зло­чинні дії, що здійснюються у сфері виробничої та фінансово-госпо­дарської діяльності, як правило, відображено в цих документах у вигляді підроблень, що призводить до відхилень від законної діяль­ності; такі підробки зазвичай виявляються під час проведення доку­ментальних ревізій, результати яких можуть слугувати засобом зби­рання доказів під час кримінального провадження.

Матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб і груп, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», за умови відповідності вимогам цієї статті є документа­ми та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

Порядок зберігання речових доказів та документів і вирішення питання про їх долю передбачено ст. 100 КПК України.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки й обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, техніч­них або інших спеціальних знаннях.

Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або дізнався про них під час дослідження матеріалів, що були надані для дослідження. Експерт дає висновок від свого імені й несе за нього особисту відповідальність. Запитання, які ставляться експертові, та його висновок щодо них не можуть ви­ходити за межі спеціальних знань експерта. Висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які були визнані або можуть бути визнані судом недопустимими.

Експерт, який дає висновок щодо психічного стану підозрюва­ного чи обвинуваченого, не має права стверджувати у висновку, чи мав цей підозрюваний або обвинувачений такий психічний стан, який становить елемент кримінального правопорушення або еле­мент, що виключає відповідальність за кримінальне правопорушення.

Висновок експерта надається в письмовій формі, але кожна сто­рона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик екс­перта для допиту під час судового розгляду для роз'яснення чи до­повнення його висновку.

Якщо до проведення експертизи залучається кілька експертів, вони мають право скласти один висновок або окремі висновки.

У разі, якщо згоди між експертами не було досягнуто, склада­ється декілька висновків експертів (за кількістю точок зору) або один, у якому вступна та дослідницька частини підписуються всіма експертами, а заключна - окремими, під відповідними висновками або згідно з проведеними ними дослідженнями.

Висновок передається експертом стороні, за клопотанням якої здійснювалася експертиза.

Висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути мотивованою у відповідних постанові, ухвалі чи вироку.

3.