Поняття та структура процесу доказування

Доказування в кримінальному процесі є різновидом пізнання об'єктивної реальності. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд та суддя за допомогою засобів і в порядку, передбаченому законом, пізнають обставини такого явища, як кримінальне правопорушен­ня.

Пізнання в кримінальному процесі може бути як безпосеред­нім, так і опосередкованим. Обидві його форми використовуються у кримінальному процесуальному доказуванні та є взаємопов'язани­ми, хоча більший акцент робиться на опосередковане пізнання тих явищ і подій, які відбулися в минулому.

М. М. Михеєнко в своїй роботі зазначає, що безпосереднє пі­знання має здійснюватися у рамках передбачених законом слідчих і судових дій та знаходити відображення в протоколах цих дій, інак­ше воно буде пізнанням непроцесуальним і не матиме юридичного значення^[40].

Кримінальне процесуальне доказування слід розглядати в двох аспектах: 1) гносеологічному; 2) формально-логічному. У гносеоло­гічному аспекті доказування слід розуміти як процес дослідження (пізнання) фактичних обставин кримінального правопорушення, тобто практичну й розумову діяльність суду, сторін та інших учас­ників кримінального провадження, спрямовану на формування, перевірку та оцінку доказів. У формально-логічному аспекті доказу­вання - це формулювання обвинувальної чи виправдувальної тези (твердження, висновку) у кримінальному провадженні та її логічне обґрунтування.

Доказування як дослідження являє собою єдність практичних дій і мислення суб'єктів кримінальної процесуальної діяльності. Його елементами є збирання (формування), перевірка та оцінка до­казів (ч. 2 ст. 91 КПК України). Ці елементи є взаємопов'язаними, тісно переплетеними один з одним. Що ж стосується другого аспек­та доказування, то його елементами є формулювання певної тези (наприклад, П. винен у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КПК України) і наведення аргументів для її обґрунтування.

Кримінальне процесуальне доказування - це діяльність суб'єк­тів кримінального провадження із збирання (формування), перевір­ки та оцінювання доказів, а також із формулювання на підставі цьо­го певної тези (обвинувальної чи виправдувальної) та наведення аргументів для її обґрунтування.

2.