Поняття та предмет доказування

Доказування — складний процес, який охоплює розумову і процесуальну діяльність його суб’єктів з обґрунтування якого-небудь положення і виявлення якогось знання на підставі дослідженого.

В процесі доказування доказування суд і особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують обставини предмета доказування та його елементи за допомогою доказів, що допомагають сформувати нове знання, що має значення для вирішення справи. А сама діяльність суб’єктів доказування в господарському процесі з обґрунтуванням обставин справи з метою його вирішення і становить процес доказування.

Доказування в господарському процесі можна поділити на два види :

- доказування відносно окремих юридичних фактів, як правило, для здійснення певної процесуальної дії. Об’єктами доказування при цьому є обставини, які належить установити згідно з вимогами господарського процесуального законодавства;

- доказування відносно всієї справи. Об’єкт доказування по справі в цілому і є предметом доказування.

Предметом доказування є сукупність фактів, які мають матеріально- правове значення, встановлення яких необхідне для винесення судом законного й обґрунтованого рішення по справі.

Взагалі, схема доказування викладена, зокрема: у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; у ст. 76 ГПК - господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; у ст. 86 ГПК, у якій викладені положення щодо оцінки доказів господарським судом.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України визначає обов’язок сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події.

Так, згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування:

- визнані учасниками справи обставини, що можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку;

- загальновідомі факти. Загальновідомі факти звільняються від доказування у випадку, коли вони відомі широкому колу осіб, учасникам процесу, а тому їх вірність очевидна і не потребує встановлення. Такими фактами можуть бути війна, посуха, землетрус тощо;

- преюдиційні факти, тобто обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, у якій брали участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Такі обставини можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відтак, у господарському процесі обов’язок сторін довести «свої» обставини коригується (співвідноситься) з правом суду прийняти чи не прийняти докази в контексті їхнього значення для справи, що і є предметом оцінки господарського суду.

Аналіз положень щодо обов’язку доказування і подання доказів (ст. 74 ГПК), належності і допустимості доказів (ст.ст. 76, 77 ГПК), звільнення від доказування (ст. 75 ГПК), витребування доказів (ст. 81 ГПК) дають можливість стверджувати, що доказування є саме діяльністю суду та інших учасників процесу, метою якої є встановлення, повне з’ясування всіх дійсних обставин справи, які конкретизуються (індивідуалізуються) в залежності від предмета спору, суб’єктного складу сторін, а також тих правовідносин, що мають місце між сторонами в тій чи іншій справі.

4.