Поняття доказів у судовому процесі. Види засобів доказування: письмові, речові та електронні докази, висновки експертів, показання свідків

Доказування — це процесуальна та розумова діяльність, яка врегульована цивільним процесуальним законодавством і спрямована на з'ясування дійсних

обставин справи шляхом збирання, подання, дослідження та оцінки доказів у справі.

Етапи доказування:

1) формування предмету доказування;

2) збір та подача доказів;

3) дослідження доказів;

4) оцінка доказів.

Докази - це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність та або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для. вирішення справи.

Докази мають розглядатися у єдності змісту та форми. Зміст доказу становлять відомості про обставини справи. Форма доказу - це процесуальне джерело отримання цих даних. В цивільному процесі доказами можуть бути дані, які містяться в засобі доказування, яке передбачене процесуальним законом.

Докази в судовому процесу характеризуються такими ознаками:

- належністю;

- допустимістю;

- достовірністю;

- достатністю.

Належність - це ознака доказів, яка визначає здатність доказу підтвердити обставини, які відповідно до норми матеріального права створюють фактичну основу спірних правовідносин.

Належність доказу характеризує зміст доказу, тобто самі фактичні дані. Належність доказів встановлюється шляхом визначення зв'язку доказів з предметом доказув ання.

Наприклад, відповідно до ст. 84 Сімейного кодексу України дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності. Як визначено в ч. 4 цієї статті таке право вагітна дружина має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання вагітна дружина має і в разі розірвання шлюбу. Таким чином, в предмет доказування у справі за позовом вагітної дружини про стягнення аліментів з чоловіка включаються такі обставини: вагітність дружини,

можливість чоловіка надавати матеріальну допомогу, розмір аліментів.

В ст. 59 ЦПК України сформульовано правило допустимості фактичних даних у справі. Відповідно до ч. 1 вказаної статті суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Окремі обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть

підтверджуватись іншими засобами доказування.

Допустимість - це ознака джерела фактичних даних (форми доказів) з точки зору відповідності його приписам закону.

Так, не є допустимими доказами особисті папери за відсутності згоди на оголошення відомостей, що містяться в них, від фізичної особи, якій вони належать (ст. 303 ЦК України).

Щодо допустимості в процесі лише певних засобів доказування для підтвердження окремих обставин справи, то приклад дії цього правила можна проілюструвати на прикладі доказування у справах за позовами, що витікають з договорів позики. Відповідно до ст. 1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

За загальним правило, якщо прямо не вказано в законі на те, що окремий засіб доказування не може бути використано для підтвердження окремих обставин, всі засоби доказування можуть використовуватися в процесі. В нормах матеріального права може додатково прописуватися можливість того чи іншого засобу підтверджувати визначену обставину в предметі доказування. Так, відповідно до ч. 2 ст. 937 ЦК України прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків.

Традиційно допустимість чи недопустимість доказів пов'язується з властивістю джерела доказів, їх форми.

В постанові ВП ВС від 18.12.2019 року у справі № 522/1029/18, яка містила висновок про допустимість висновку експертизи, вказано на те, що відповідно до ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи. За нормами ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

У висновку будівельно-технічного експертного

дослідження у справі не було зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду. Такі порушення стали підставою для визнання висновку експертизи неналежним доказом.

Визнання висновку експерта недопустимим означає неможливість використання даних, отриманих внаслідок такого дослідження, у справі і посилання на них в рішенні як на підставу задоволення чи відмови в задоволенні позовних вимог.

Достовірність (вірогідність) доказів — це ознака, яка має свідчити про відповідність інформації, отримуваної з доказів, дійсності.

Достатність доказів — ознака сукупності доказів, що характеризує їх кількість та вагомість з точки зору можливості зробити вірогідний висновок про існування факту, на підтвердження якого вони зібрані.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказув ання.

Таким чином, засоби доказування — це згруповані за формою докази, які закріплені у законодавстві і можуть розцінюватися як процесуальне джерело даних про значущі для справи обставини.

У цивільному процесі існує п'ять засобів доказування:

1) показання свідків

2) письмові докази;

3) речові докази;

4) електронні докази;

5) висновок експерта.

Показання свідків - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини (ст. 90 ЦПК України).

Важливого значення на сьогодні при дослідженні показань свідків має встановлення джерела обізнаності свідків. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними

допустимими.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для справи (ст. 95 ЦПК України).

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до ДСТУ 4163:20 відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів «Згідно з оригіналом», найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціала(-ів) та прізвища і дати засвідчення копії.

Приклад:

Згідно з оригіналом

Директор Особистий підпис Ініціал(и), прізвище Дата

Відбиток печатки

Відмітку про засвідчення копії документа проставляють нижче реквізиту «Підпис» на лицьовому боці останнього аркуша копії документа.

Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.

Речовими доказами є предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми якостями, властивостями, місцезнаходженням, іншими ознаками дають змогу встановити обставини, що мають значення для справи ( ст. 97 ЦПК України).

Речові докази до набрання рішенням законної сили зберігаються в матеріалах справи або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду. Речові докази, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за їх місцезнаходженням за ухвалою суду; вони повинні бути докладно описані та опечатані, а в разі необхідності - сфотографовані. Суд вживає заходів для забезпечення зберігання речових доказів у незмінному стані.

Речові докази після огляду та дослідження їх судом повертаються особам, від яких вони були одержані, якщо такі особи заявили про це клопотання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду справи.

Речові докази, що є об'єктами, які вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються відповідним підприємствам, установам або організаціям. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речі, після набрання рішенням суду законної сили.

Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (ст.

Електронні докази існують в нематеріальному вигляді; переносяться чи копіюються на різні пристрої без втрати характеристик; мають властивість існувати в багатьох місцях одночасно; для їх відтворення необхідно використовувати технічні засоби.

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (ст. 102 ЦПК України).

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Призначення експертизи судом є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити:

1) характер і ступінь ушкодження здоров'я;

2) психічний стан особи;

3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

В цивільному процесі можуть мати місце різні види експертиз. При визначенні виду експертизи та питань, які мають бути поставлені експерту слід брати до уваги положення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково- методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 № 53/5.

У постановах ВС знайшли відображення позиції щодо окремих аспектів оцінки висновків експертів як джерела доказів. Так, у постанові ВС від 28.03.2018 у справі № 520/8073/16-ц закріплено правові висновки щодо неясності та повноти висновку експерта:

- під неясністю висновку експерта слід розуміти нечіткість, розпливчастість відповідей експерта, внаслідок чого стає незрозумілий хід думок експерта;

- недостатньо повним є висновок, заснований на дослідженні не всіх наданих експертові об'єктів або що не містить вичерпних відповідей на всі поставлені питання.

Важливе практичне значення чіткого та повного визначення засобів доказування як форми існування та подачі в цивільному процесі доказової інформації полягає в тому, що це дозволяє найоптимальнішим чином виписати процедуру дослідження кожного окремого взятого засобу доказування з урахуванням особливостей форми втілення доказової інформації. Цивільне процесуальне законодавство встановлює окремі процедури дослідження різних засобів доказування, що враховують особливості та характеристики джерела. Так, для дослідження показань свідків встановлена процедура передбачає попередження свідка про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за завідомо неправдиві показання, допит свідка безпосередньо в судовому засіданні, порядок допиту свідка сторонами та судом та інші моменти. Весь порядок дослідження такої форми доказу спрямований на збалансованість переваг та недоліків джерела інформації і враховує специфіку показань свідка як особистого джерела інформації, створюючи відповідний психологічний фон для отримання достовірної інформації. Як правильно зазначається, виходячи з джерела та його специфіки визначається і спосіб доведення інформації до суду, її дослідження та оцінки^[14].

Класифікація доказів - це згрупування доказів за визначеним критерієм (ознакою) з метою визначення процесуального режиму формування, дослідження і використання у цивільному процесі. Хоча усі докази є однаковими за юридичною силою і жоден з них немає визначального значення, все ж вони є різними за структурою порядком дослідження та функціональним призначенням.

Класифікація доказів здійснюється за різними критеріями:

I. За характером відношення до обставин предмету доказування

- прямі - докази, які безпосередньо надають можливість встановлення факту предмету доказування;

- непрямі - докази, які надають можливість встановлення доказового факту, а через нього - факт предмету доказування.

II. За джерелом даних:

- первинні - отримані з першоджерела;

- похідні - отримані з іншого джерела.

III. За механізмом формування:

- особисті (пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показання свідків, висновок експерта);

- речові (письмові докази, речові докази)

8.2.