Обов'язок доказування та подання доказів

В ЦПК України зафіксовані протилежні, на перший погляд, положення. Так, у статті 43 ЦПК України визначено, що подавати докази є правом учасників справи. А ст. 81 ЦПК має назву «Обов'язок доказування і подання доказів».

Завдання законодавця при регламентації конструкції доказування полягає у забезпеченні гармонічного поєднання активності сторін та суду в цивільному судочинстві^[15]. Відтоді і існують право учасників процесу подавати докази, обов'язок доказування та обов'язок подання доказів. Право подавати докази та обов'язок доказування виникають одночасно з процесом, існують паралельно і один одному не протирічать, а обов'язок подання доказів виникає лише за ухвалою суду і є способом сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав.

Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв'язку з положеннями ст. 44 повинно використовуватись

добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

За загальним правило суд з власної ініціативи докази не збирає. Роль суду зводиться до керування ходом судового процесу; роз'яснення у випадку необхідності учасникам судового процесу їхніх процесуальних прав та обов'язків, наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК (п.п. 1, 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК).

Однак характеристикою сучасного цивільного

процесуального законодавства є розширення дискреційних повноважень суду у сфері доказування, зокрема наділення його можливістю збирання доказів за власною ініціативою у виключних випадках.

1) можливість суду витребувати необхідні докази за власною ініціативою у справах окремого провадження (ч. 2 ст. 294 ЦПК);

2) право суду збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена (ч. 2 ст. 13 ЦПК);

3) право суду витребувати за власною ініціативою докази, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ч. 7 ст. 81 ЦПК).

Обов'язок доказування не є обов'язком подання доказів. Обов'язок доказування сформульовано таким чином: «кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України». Обов'язок

доказування називають ще диспозитивним обов'язком, оскільки санкцій за його невиконання законодавством не передбачено, хоча негативні наслідки у разі його невиконання сторона понесе. При цьому неможливим є виконання обов'язку доказування обома сторонами одночасно в повній мірі, оскільки судове рішення може бути на користь однієї сторони або частково на користь обох.

Обов'язок доказування тісно пов'язаний з такими процесуальними інститутами як «предмет доказування» та «тягар доказування». В підручниках з цивільного процесуального права та роботах науковців-процесуалістів класифікація фактів та обставин, що складають предмет доказування, як правило, відбувається за джерелом формування предмету доказування. За цим критерієм обставини поділяються на обставини - підстави вимог та обставини - підстави заперечень. Відповідно на позивача покладається обов'язок довести підстави вимог, а на відповідача - підстави заперечень.

В процесуальній діяльності небайдуже, хто зобов'язаний бути активним у встановленні факту, оскільки завжди має бути можливість покласти наслідки його недоведеності на когось з учасників процесу^[16].

Існує загальне правило розподілу та спеціальні правила перерозподілу обов'язку доказування. Загальне правило полягає у тому, що на позивача покладається обов'язок довести підстави вимог, а на відповідача - підстави заперечень. Спеціальні правила розподілу (перерозподілу) обов'язку доказування змінюють загальне правило, перекладаючи обов'язок доказування певної обставини з однієї сторони на іншу.

Спеціальні правила перерозподілу обов'язку доказування встановлюються щодо окремих категорій справ або для вирішення конкретного питання і можуть міститися як в нормах процесуального, так і в нормах матеріального законодавства. Змістом спеціальних правил є припущення або ствердження, які змінюють зміст загального правила розподілу обов'язку доказування, а також правила, які звільняють від виконання обов'язку доказування. З урахуванням названих критеріїв до спеціальних правил відносяться презумпції, фікції, доказові виключення (обмеження), інші спеціальні правила.

Відповідно до ч. 2 ст. 81 ЦПК України у справах про дискримінацію позивач зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.

У справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до

дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) у зв'язку з повідомленням ним або членом його сім'ї про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою обов'язок доказування правомірності прийнятих при цьому рішень, вчинених дій покладається на відповідача (ч.

Правова презумпція - це припущення існування (відсутності) факту (презюмований факт.) в силу

встановлення іншого факту (факт-підстава презумпції). Наприклад, згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Виходячи зі змісту норми будь-яка негативна інформація є недостовірною. Фактом-підставою презумпції є поширення негативної інформації,

презюмований факт - така інформація є недостовірною. Презюмовані факти відносяться до фактів, які входять до предмету доказування, однак не підлягають доказуванню. В ЦПК України відсутнє положення щодо презумпцій.

Виникнення обов'язку подати докази на сьогодні можна прослідкувати в тих ситуаціях, коли за клопотанням однієї зі сторін або осіб, які беруть участь у справі, суд виносить ухвалу про витребування доказу (ст. 84 ЦПК України).

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 4 ст. 81 ЦПК України).

8.3.