<<
>>

Обов'язок доказування та подання доказів

В ЦПК України зафіксовані протилежні, на перший погляд, положення. Так, у статті 43 ЦПК України визначено, що подавати докази є правом учасників справи. А ст. 81 ЦПК має назву «Обов'язок доказування і подання доказів».

В ній зазначається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Завдання законодавця при регламентації конструкції доказування полягає у забезпеченні гармонічного поєднання активності сторін та суду в цивільному судочинстві[15]. Відтоді і існують право учасників процесу подавати докази, обов'язок доказування та обов'язок подання доказів. Право подавати докази та обов'язок доказування виникають одночасно з процесом, існують паралельно і один одному не протирічать, а обов'язок подання доказів виникає лише за ухвалою суду і є способом сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав.

Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв'язку з положеннями ст. 44 повинно використовуватись

добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

За загальним правило суд з власної ініціативи докази не збирає. Роль суду зводиться до керування ходом судового процесу; роз'яснення у випадку необхідності учасникам судового процесу їхніх процесуальних прав та обов'язків, наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК (п.п. 1, 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК).

Однак характеристикою сучасного цивільного

процесуального законодавства є розширення дискреційних повноважень суду у сфері доказування, зокрема наділення його можливістю збирання доказів за власною ініціативою у виключних випадках.

Такими випадками є:

1) можливість суду витребувати необхідні докази за власною ініціативою у справах окремого провадження (ч. 2 ст. 294 ЦПК);

2) право суду збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена (ч. 2 ст. 13 ЦПК);

3) право суду витребувати за власною ініціативою докази, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ч. 7 ст. 81 ЦПК).

Обов'язок доказування не є обов'язком подання доказів. Обов'язок доказування сформульовано таким чином: «кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України». Обов'язок

доказування називають ще диспозитивним обов'язком, оскільки санкцій за його невиконання законодавством не передбачено, хоча негативні наслідки у разі його невиконання сторона понесе. При цьому неможливим є виконання обов'язку доказування обома сторонами одночасно в повній мірі, оскільки судове рішення може бути на користь однієї сторони або частково на користь обох.

Обов'язок доказування тісно пов'язаний з такими процесуальними інститутами як «предмет доказування» та «тягар доказування». В підручниках з цивільного процесуального права та роботах науковців-процесуалістів класифікація фактів та обставин, що складають предмет доказування, як правило, відбувається за джерелом формування предмету доказування. За цим критерієм обставини поділяються на обставини - підстави вимог та обставини - підстави заперечень. Відповідно на позивача покладається обов'язок довести підстави вимог, а на відповідача - підстави заперечень.

В процесуальній діяльності небайдуже, хто зобов'язаний бути активним у встановленні факту, оскільки завжди має бути можливість покласти наслідки його недоведеності на когось з учасників процесу[16].

Ведучи мову про розподіл обов'язку доказування слід розуміти не лише визначення особи, яка має збирати і надавати докази на підтвердження певного факту, а й розподіл між сторонами спору обставин предмету доказування на випадок неможливості вірогідного їх встановлення.

Існує загальне правило розподілу та спеціальні правила перерозподілу обов'язку доказування. Загальне правило полягає у тому, що на позивача покладається обов'язок довести підстави вимог, а на відповідача - підстави заперечень. Спеціальні правила розподілу (перерозподілу) обов'язку доказування змінюють загальне правило, перекладаючи обов'язок доказування певної обставини з однієї сторони на іншу.

Спеціальні правила перерозподілу обов'язку доказування встановлюються щодо окремих категорій справ або для вирішення конкретного питання і можуть міститися як в нормах процесуального, так і в нормах матеріального законодавства. Змістом спеціальних правил є припущення або ствердження, які змінюють зміст загального правила розподілу обов'язку доказування, а також правила, які звільняють від виконання обов'язку доказування. З урахуванням названих критеріїв до спеціальних правил відносяться презумпції, фікції, доказові виключення (обмеження), інші спеціальні правила.

Відповідно до ч. 2 ст. 81 ЦПК України у справах про дискримінацію позивач зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.

У справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до

дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) у зв'язку з повідомленням ним або членом його сім'ї про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою обов'язок доказування правомірності прийнятих при цьому рішень, вчинених дій покладається на відповідача (ч.

3 ст. 81 ЦПК України).

Правова презумпція - це припущення існування (відсутності) факту (презюмований факт.) в силу

встановлення іншого факту (факт-підстава презумпції). Наприклад, згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Виходячи зі змісту норми будь-яка негативна інформація є недостовірною. Фактом-підставою презумпції є поширення негативної інформації,

презюмований факт - така інформація є недостовірною. Презюмовані факти відносяться до фактів, які входять до предмету доказування, однак не підлягають доказуванню. В ЦПК України відсутнє положення щодо презумпцій.

Виникнення обов'язку подати докази на сьогодні можна прослідкувати в тих ситуаціях, коли за клопотанням однієї зі сторін або осіб, які беруть участь у справі, суд виносить ухвалу про витребування доказу (ст. 84 ЦПК України).

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 4 ст. 81 ЦПК України).

8.3.

<< | >>
Источник: Цивільний процес : навч. посіб. /Кройтор В.А., Садикова Я.М., МВС України, Харків. Нац. Ун-т внутр. справ. - Суми,2020. - 387 с.. 2020

Еще по теме Обов'язок доказування та подання доказів:

  1. 7.5. Обов'язок доказування. Витребуваннята забезпечення доказів
  2. § 4. Обов’язок доказування. Надання та витребування доказів
  3. Порядок подання доказів. Огляд доказів та їх оцінка
  4. 3.5. Оцінка доказів – заключний етап процесу доказування
  5. Поняття доказів у судовому процесі. Види засобів доказування: письмові, речові та електронні докази, висновки експертів, показання свідків
  6. § 1. Податковий обов’язок
  7. 6.2. Службовий обов’язок як елементпрофесійної правосвідомості юриста
  8. § 5. Податковий обов’язок
  9. Стаття 293. Особи, на яких покладається обов'язок із сплати митних платежів
  10. Обов’язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків
  11. § 4. Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина та його виконання
  12. § 6. Обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та його виконання
  13. §4. Обов'язок повнолітніх доньки, сина, утримувати своїх непрацездатних батьків та його виконання.
  14. Обов’язок батьків утримувати дитину
  15. Тема 6. ПОДАТКОВИЙ ОБОВ’ЯЗОК
  16. Обов’язок держав співпрацювати: підходи чиппих договірних механізмів
  17. § 1. Обов'язок батьків, утримувати своїх дітей та його виконанння.
  18. Стаття 355. Обов'язок щодо зберігання документів
  19. § 3. Предмет доказування. Факти, що не підлягають доказуванню
  20. Обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бухгалтерский учет - Военное право - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -