§ 1. Обов'язок батьків, утримувати своїх дітей та його виконанння.

Відповідно до ст. 180 СК батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198, 199 СК, і своїх повнолітніх дочку, сина.

Як зазначається в Постанові Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 р., укладення дитиною шлюбу не припиняє передбаченого зако­ном обов’язку утримувати її до досягнення повноліття.

Способи виконання батьками обов язку утримувати дитину ви­значаються за домовленістю між ними, в тому числі шляхом укладен­ня договору про сплату ліментів на дитину. В такому разі аліменти можуть сплачуватися в грошовій або натуральній формі.

За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Якщо дитина постійно проживає в державному чи комунальному закладі охорони здоров’я, навчальному або іншому дитячому закладі, а батьки не беруть участі в її утриманні, адміністра­ція цього закладу має право пред’явити до них позов в інтересах ди­тини, оскільки виконує функції опікуна та піклувальника згідно зі ст. 245 СК. За рішенням суду, аліменти призначаються у частці від заро­бітку (доходу) платника аліментів або у твердій грошовій сумі.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд враховує наступ­ні обставини:

• стан здоров'я, матеріальне становище дитини

• стан здоров'я, матеріальне становище платника аліментів;

• наявність в платника аліментів інших неповнолітніх дітей, не­працездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина;

• інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. При цьому не­обхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.

За рішенням суду аліменти присуджуються від дня подання позо­вної заяви, проте вони можуть бути присуджені і за минулий час (але не більше, ніж за 3 роки), якщо позивач доведе, що він вживав заходів для одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати

Згідно ст. 185 СК, крім сплати аліментів, той з батьків, хто про­живає окремо від дитини, повинен брати участь у додаткових витра­тах, повязаних з розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо. У цих випадках йдеться про фактично зазнані або передбачувані ви­трати, тому вони визначаються у твердій грошовій сумі і сплачуються разово, періодично або постійно.

При одночасному розгляді вимог про стягнення аліментів і додат­кових витрат вони визначаються у рішенні окремо.

Сплата аліментів здійснюється поштовим або банківським пере­казом на ім'я того з батьків, з ким проживає дитина. Аліменти можуть сплачуватись також і готівкою, однак, в цьому разі платнику буде важ­ко довести належне виконання своїх обов'язків, якщо виникне спір. Та­кож, на підставі заяви одного з батьків за місцем роботи, місцем випла­ти пенсії, стипендії аліменти можуть бути відраховані безпосередньо з його заробітної плати, пенсії, стипендії не пізніше триденного строку від дня, встановленого для виплати заробітної плати, пенсії, стипендії.

Якщо дитина перебуває в державному чи комунальному закладі охорони здоров’я, навчальному або іншому дитячому закладі, за рі­шенням суду аліменти можуть перераховуватися на особистий раху­нок дитини у відділенні Державного ощадного банку України. На цей рахунок перераховуються також державні пенсії, інші види допомоги та відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника.

Якщо дітей декілька, то після досягнення старшою дитиною по­вноліття, аліменти сплачуються з вирахуванням її частки без додатко­вого рішення суду. Однак одержувач аліментів має право звернутися до суду з позовом про перегляд їх розміру. Розмір аліментів, визна­чений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом плат­ника або одержувача аліментів і з інших підстав, таких як зміна мате­ріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.

Крім того, згідно ч.2 ст. 192 СК, розмір аліментів може бути змен­шено, якщо дитина перебуває на утриманні держави, територіальної громади або юридичної особи, за заявою батьків, уповноваженого те­риторіальної громади, юридичної особи, на утриманні якої перебуває дитина, та за згодою органу опіки і піклування.

За заявою платника аліментів або за власною ініціативою орган опіки та піклування перевіряє цільове витрачання аліментів. У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Держав­ного ощадного банку України.

У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються відповідно до Порядку стягнення алі­ментів на дитину (дітей) у разі виїзду одного з батьків для постійно­го проживання в іноземній державі, з якою не укладено договір про подання правової допомоги, затвердженого Постановою КМУ від 19 серпня 2002 р.

Згідно названого Порядку, у разі виїзду одного з батьків, який є громадянином України, для постійного проживання в іноземній держа­ві, з якою Україна не має договору про подання правової допомоги, він повинен виконати аліментні зобов'язання з утримання дитини (дітей) до досягнення нею повноліття, які оформляються договором між цією особою та одним з батьків, з яким залишається дитина (діти), або її опі­куном, піклувальником, або договором про припинення права на алі­менти для дитини (дітей) у зв'язку з передачею права власності на не­рухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).

Якщо аліментні зобов'язання не були виконані особою, що виїж­джає, стягнення аліментів провадиться за рішенням суду до її виїзду за межі України. Згідно ч. 6 ст. 181 СК, з особи, що виїжджає за кордон на постійне місце проживання у державу, з якою Україна не має дого­вору про надання правової допомоги, може бути стягнуто аліменти за весь період до досягнення дитиною повноліття.

З метою запобігання ухиленню батьків від утримання дітей до їх повноліття шляхом сплати аліментів особа, що виїжджає для постій­ного проживання за кордоном, разом із заявою про видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон або оформлення відповід­ної сторінки у паспорті подає до паспортної служби органу внутріш­ніх справ за місцем постійного проживання в Україні у разі наявності дитини (дітей), що залишається в Україні, договір про виплату алі­ментів, або нотаріально засвідчену заяву про відсутність у одержувача аліментів вимог щодо стягнення аліментних платежів, або копію рі­шення суду про виплату аліментів.

До моменту одержання паспорта зазначена особа повинна подати до відповідного органу внутрішніх справ за місцем постійного про­живання вУкраїні документ, що підтверджує виконання аліментних зобов'язань, — нотаріально засвідчену заяву про відсутність у одер­жувачів аліментів вимог щодо стягнення аліментних платежів або нотаріально засвідчену копію постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження (якщо стягнення аліментів про­водилося за рішенням суду).

У разі невиконання аліментних зобов'язань на момент одержання паспорта до особи, що виїжджає для постійного проживання за кордо­ном, застосовуються обмеження, передбачені законодавством.

Особа, що виїхала за межі України для тимчасового перебування і має в Україні неповнолітню дитину (дітей), у разі порушення клопо­тання про залишення для постійного проживання за кордоном подає до дипломатичного представництва або консульської установи Украї­ни за кордоном документи,

У разі наявності неврегульованих аліментних зобов'язань керівник дипломатичного представництва або консульської установи України за кордоном приймає рішення про відмову в задоволенні клопотання до усунення обставин, які цьому перешкоджають.

Відповідно до ст. 188 СК, за рішенням суду батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо її дохід набагато пе­ревищує дохід кожного з них та повністю забезпечує її потреби. На­приклад у разі, якщо неповнолітня дитина займається підприємниць­кою діяльністю, задіяна в модельному чи шоу-бізнесі, отримує дохід від використання належного їй майна тощо. Проте, дана норма не означає, що дитина безповоротно втрачає право на утримання. Якщо вона перестала одержувати дохід або її дохід зменшився, заінтересова­на особа може звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.

Підставами припинення права на аліменти є:

• Досягнення дитиною 18 років (якщо старший вік не встановле­ний домовленістю між батьками або гл.16 СК)

• Договір між батьками дитини про припинення права на алі­ментів

• Виключення відомостей про платника аліментів як батька, ма­тері з актового запису про народження дитини

• Усиновлення дитини.

Якщо батьки ухиляються від сплати аліментів, не мають можли­вості утримувати дитину або місце проживання (перебування) їх не­відоме, їй призначається тимчасова державна допомога, відповідно до Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можли­вості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затвер­дженому Постановою КМУ від 22 лютого 2006 р.

Отже, тимчасова допомога призначається у разі, коли:

• рішення суду про стягнення аліментів з одного з батьків не ви­конується у зв'язку з ухиленням від сплати аліментів або від­сутністю у боржника коштів та іншого майна, на які за законом може бути звернено стягнення;

• один з батьків перебуває під арештом, слідством, на примусово­му лікуванні, у місцях позбавлення волі, якого визнано в уста­новленому порядку недієздатним, а також перебуває на строко­вій військовій службі;

• місце проживання (перебування) одного з батьків не встанов­лено.

Тимчасова допомога не призначається на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням або на повному державному утриманні.

Тимчасова допомога призначається і виплачується за місцем про­живання (перебування) одного з батьків, який утримує дитину, управ­лінням праці та соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, структурним підрозділом з питань праці та соціального захисту населення виконавчого органу міської, районної у місті ради. У разі зміни місця проживання (пере­бування) одержувача виплата тимчасової допомоги продовжується органом праці та соціального захисту населення за новим місцем про­живання (перебування) з місяця звернення одержувача.

Для призначення тимчасової допомоги одержувач подає органу праці та соціального захисту населення за місцем проживання (пере­бування):

• заяву за формою, затвердженою Мінпраці;

• копію свідоцтва про народження дитини;

• довідку про реєстрацію місця проживання (перебування) ди­тини;

• довідку про реєстрацію місця проживання (перебування)

• одержувача.

Залежно від підстав, на яких призначається тимчасова допомога, додатково подаються такі документи:

- рішення суду (виконавчий лист) про стягнення з одного з бать­ків аліментів на дитину; довідка державної виконавчої служби, що підтверджує факт несплати аліментів одним з батьків про­тягом шести місяців, що передують місяцю звернення;

- довідка відповідної установи про перебування одного з батьків під арештом, слідством, на примусовому лікуванні, у місцях по­збавлення волі, визнання його в установленому порядку недієз­датним, а також перебування на строковій військовій службі;

- повідомлення органу внутрішніх справ про те, що місце прожи­вання (перебування) одного з батьків дитини не встановлено.

Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менший від мінімального розміру аліментів на одну дитину, подається довідка про розмір аліментів.

Рішення про призначення або відмову в призначенні тимчасової допомоги приймається органом праці та соціального захисту населен­ня протягом 10 календарних днів після надходження усіх необхідних документів.

Тимчасова допомога призначається кожні 6 місяців починаючи з місяця, в якому подані усі необхідні документи. Для призначення до­помоги на наступний шестимісячний строк одержувач подає лише за­яву, в якій повідомляє про обставини, що можуть бути підставою для продовження виплати допомоги.

Розмір допомоги — 30 % прожиткового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку. Якщо розмір аліментів, визна­чений судом у твердій грошовій сумі, менший від мінімального роз­міру аліментів на одну дитину, що передбачений ч.2 ст. 182 Сімейного кодексу України, тимчасова допомога призначається в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і сумою, що становить 30 % про­житкового мінімуму, встановленого законом для дитини відповідного віку. Перерахування розміру тимчасової допомоги проводиться орга­ном праці та соціального захисту населення з дня досягнення дити­ною відповідного віку без звернення одержувача.

У разі встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку розмір тимчасової допомоги перераховуєть­ся без звернення одержувача з місяця, в якому набрав чинності закон, що встановлює новий розмір прожиткового мінімуму.

Тимчасова допомога виплачується установою уповноваженого банку, визначеного в установленому порядку Кабінетом Міністрів України, або державним підприємством і об'єднанням зв'язку за місцем проживання (перебування) одержувача. Перерахування ко­штів установі уповноваженого банку, державному підприємству і об'єднанню зв'язку для виплати тимчасової допомоги здійснюється органами праці та соціального захисту населення.

Виплата тимчасової допомоги припиняється у разі:

• встановлення місця проживання (перебування) особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду;

• виявлення обставин, що свідчать про можливість одного з бать­ків утримувати свою дитину;

• досягнення дитиною 18-річного віку;

• виконання в повному обсязі зобов'язань одного з батьків щодо сплати аліментів у разі виїзду на постійне місце проживання за кордон;

• влаштування дитини до відповідної установи (закладу) на по­вне державне утримання;

• скасування або визнання усиновлення недійсним;

• усиновлення дитини (чоловіком матері або дружиною батька);

• відмови від стягнення аліментів;

• добровільного виконання рішення суду особою, зобов'язаною сплачувати аліменти;

• скасування в установленому законодавством порядку рішення суду щодо стягнення аліментів;

• смерті дитини, якій була призначена тимчасова допомога;

• смерті одного з батьків, зобов'язаного сплачувати аліменти, або визнання його в установленому порядку безвісти відсутнім чи оголошення померлим;

• позбавлення в установленому порядку одного з батьків, який утримує дитину, батьківських прав;

• відібрання дитини від одного з батьків, який утримує дитину, без позбавлення батьківських прав;

• встановлення над дитиною опіки чи піклування.

Про виникнення зазначених обставин одержувач зобов'язаний повідомити у десятиденний строк орган праці та соціального захис­ту населення. Виплата тимчасової допомоги припиняється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому виникла одна із зазначе­них обставин.

У разі встановлення місця проживання (перебування) одного з батьків і припинення його розшуку орган внутрішніх справ у триден­ний строк повідомляє про це одержувача, орган праці та соціального захисту населення, посадову особу, яка винесла ухвалу (постанову) про розшук, а також суд за місцем знаходження виконавчого листа.

Якщо виникла можливість стягнення аліментів з одного з батьків, виявлено, що один з батьків може утримувати дитину або місце про­живання (перебування) одного з батьків встановлено, у зв'язку з чим можливе стягнення з нього коштів на утримання дитини, орган праці та соціального захисту населення звертається до суду із заявою про стягнення суми сплаченої тимчасової допомоги. Стягнуті кошти за­раховуються до державного бюджету.

Порядок стягнення аліментів за минулий час та заборгованос­ті за аліментами визначено у ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», а також у ст.ст. 194 - 197 СК.

Аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за мину­лий час, але не більш як за три роки, що передували пред'явленню ви­конавчого листа до виконання. Однак, якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв'язку з роз­шуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордо­ном, вони мають бути сплачені за весь минулий час.

Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнен­ня дитиною повноліття.

У разі неможливості стягнення аліментів із заробітної плати чи інших доходів боржника протягом трьох місяців підряд, якщо борж­ник не працює і не одержує доходів, стягнення звертається на майно боржника.

Розмір заборгованості з аліментів визначається державним вико­навцем за місцем виконання рішення, виходячи з фактичного заробіт­ку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилося, або одержуваного ним на момент визначення заборго­ваності в твердій грошовій сумі або у відсотковому відношенні. Якщо боржник у цей період не працював і не працює, то заборгованість ви­значається виходячи з середньої заробітної плати для даної місцевос­ті. Державний виконавець у разі надходження виконавчого документа повинен підрахувати розмір заборгованості з аліментів і повідомити про нього стягувача і боржника.

За наявності спору питання про розмір заборгованості з аліментів вирішується за заявою заінтересованої особи судом у порядку, вста­новленому законом.

Якщо вжитими заходами місце проживання та місце роботи борж­ника не будуть встановлені, то державний виконавець зобов'язаний порушити перед судом питання про розшук боржника через органи внутрішніх справ. Необгрунтоване пересилання виконавчих листів для оголошення розшуку не допускається. Не допускається також повернення виконавчого документа стягувачеві в зв'язку з невстанов- ленням місця роботи чи проживання боржника.

Зверенення стягнення на майно здійснюється відповідно до Зако­ну України «Про виконавче провадження» та Інструкції про прове­дення виконавчих дій, затвердженої Наказом Мінвістерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. Звернення стягнення на майно борж­ника полягає в його виявленні (шляхом надіслання запитів до орга­нів державної податкової інспекції, банків, дорожньої автомобільної інспекції, бюро технічної інвентаризації, нотаріату тощо), описі, аре­шті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаці­ях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. У разі відсутності в боржника коштів у гривнях, достатніх для одночасного задоволення вимог стягувача, державний виконавець накладає стяг­нення на кошти боржника в іноземній валюті. Якщо в боржника — фі­зичної особи достатньо коштів та цінностей для задоволення вимог за виконавчими документами, то стягнення не може бути звернено на інше майно. В іншому разі, стягнення звертається на майно, що є при­ватною власністю боржника, а також на його частку у спільній влас­ності. Не може бути звернено стягнення на майно, визначене в Пере­ліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами (певна кількість одягу, взуття, продуктів харчування тощо)

Державний виконавець проводить оцінку майна боржника, якщо вартість майна не перевищує сто неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян, за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім оцінки нерухомого майна, транспортних засобів та ін­ших випадків, встановлених законом. Якщо оцінити окремі предме­ти складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника на реалізацію за оцінкою, проведеною державним виконавцем, останній запрошує експерта (спеціаліста) для визначення вартості майна. Витрати на призначення експерта несе сторона, яка оспорює оцінку майна, проведену державним виконав­цем. Для проведення оцінки нерухомого майна, транспортних засобів та майна, вартість якого перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець залучає оцінювача, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Державний виконавець про оцінку арештованого майна повідомляє сторони, які мають право оскаржити оцінку майна до суду в 10-ден- ний строк з дня отримання повідомлення.

Особи, що виявили бажання сплачувати аліменти добровільно, мо­жуть звернутися до адміністрації за місцем роботи, за місцем отри­мання пенсії, стипендії тощо з письмовою заявою про утримання з їх заробітку аліментів та передачі їх стягувачеві. Адміністрація підпри­ємства, установи, організації тощо зобов'язана проводити за такою за­явою утримання аліментів у тому самому порядку, як і за виконавчим листом. Заяви про утримання аліментів, а також про зміну їх розміру або припинення утримання аліментів, що надійшли від осіб, які ви­явили бажання сплачувати їх добровільно, зберігаються адміністраці­єю в порядку, установленому для зберігання виконавчих документів, і за втрату такої заяви винна посадова особа несе відповідальність. Ад­міністрація підприємства, установи, організації тощо на підставі пись­мової заяви платника аліментів або виконавчого листа зобов'язана щомісяця утримувати аліменти із заробітної плати, пенсії, стипендії і інших сум і перераховувати їх не пізніше ніж у 3-денний термін з дня виплати заробітної плати, пенсії, стипендії, інших сум особі, за­значеній в заяві чи виконавчому листі. Стягнення аліментів прова­диться із суми заробітку платника аліментів після утримання з нього обов'язкових податків. Перерахування їх стягувачем проводиться за рахунок боржника.

При утриманні аліментів за місцем роботи боржника суми їх не можуть бути меншими від присудженого рішенням суду розміру. У цьому випадку із заробітної плати (доходу) не може бути утримано більше 70 %.

Якщо за рішенням суду з відповідача слід стягувати аліменти на утримання трьох і більше дітей, а також заборгованість з аліментів за минулий час, то державний виконавець дає вказівку про стягнення 50 % із заробітку боржника для забезпечення поточних платежів. Забор­гованість за минулий час у таких випадках може бути погашена шля­хом звернення стягнення на майно боржника.

Після закінчення передбаченого законом строку для стягнення аліментів власник підприємства, установи, організації або уповнова­жений ним орган, який провадив стягнення, повертає виконавчий до­кумент до органу державної виконавчої служби з відміткою щодо по­вного перерахування стягувачу утриманих сум аліментів. У разі, якщо утримані суми аліментів стягувачу не перераховані, державний вико­навець письмово повідомляє стягувача про розмір заборгованості.

Платник аліментів повинен негайно повідомити державному ви­конавцю про зміну місця роботи чи проживання, а також про інші до­ходи. У разі неповідомлення з неповажної причини зазначених відо-

мостей на винних у цьому посадових осіб і громадян, у тому числі й на платника аліментів, може бути накладено штраф від 10 до 30 нео­податковуваних мінімумів доходів громадян, відповідно до ст. 88 ЗУ «Про виконавче провадження».

Згідно ст. 196 СК, При виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач алі­ментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. При цьому, по­трібно враховувати, що передбачена ст. 196 СК відповідальність плат­ника аліментів настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгова­ність утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправиль­ним перерахуванням аліментів банками. Якщо аліменти сплачуються не за рішенням суду, а згідно з укладеним між батьками договором, за­значена санкція застосовується лише за наявності прямої вказівки про це в договорі. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є не­повнолітнім. Також розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

З урахуванням матеріального та сімейного стану платника алі­ментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами.

За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами у наступних випадках:

• якщо вона заборгованість виникла у зв'язку з його тяжкою хво­робою або іншою обставиною, що має істотне значення.

• якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'яв- лення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.