§ 2. Управління батьками майном дитини

Незважаючи на те, що дитина може бути самостійним власником або співвласником майна, її можливість здійснювати свої майнові права є досить обмеженою. Так, згідно ст. 31 ЦК, фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право:

• самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, тобто такі, що задовільняють побутові потреби цієї особи, відповідають її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосуються предмета, який має невисоку вартість;

• здійснювати особисті немайнові права на результати інтелек­туальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Як бачимо, малолітня дитина в межах своєї дієздатності не може самостійно реалізовувати належні їй майнові права повною мірою. Тому, відповідно до ч.1 ст. 177 СК, майном, належним малолітній дитині, управляють її батьки, без спеціального на те повноваження. Якщо дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, вони враховуються при здійсненні управління майном.

Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання май­на дитини в її інтересах. Однак не всі вони виконують свої обов'язки добросовісно. Для захисту прав та законних інтересів дитини, зако­нодавством передбачений особливий порядок вчинення батьками деяких правочинів, що передбачає попереднє одержання згоди на це органів опіки та піклування. Згідно ч. 2 ст. 177 СК, батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиня­ти такі правочини щодо її майнових прав:

• укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поді­лу або обміну житлового будинку, квартири;

• видавати письмові зобов'язання від імені дитини;

• відмовлятися від майнових прав дитини.

Як вже зазначалося, дозвіл органу опіки та піклування на вчинен­ня правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гаран­тування збереження її права на житло.

Батьки управляють майном дитини спільно, якщо інше не перед­бачено договором між ними. При вчиненні одним із батьків правочи- нів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з ви­могою про визнання правочину недійсним як укладеного без його зго­ди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних за­собів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків. Якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як 6 місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його прожи­вання невідоме, дані правочини можуть бути вчинені без його згоди.

Дохід, одержаний від використання майна малолітньої дитини, є її власністю, однак батьки мають право використовувати цей дохід на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім'ї.

Спори, які виникають між батьками щодо управління майном ди­тини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Як випливає зі змісту ст. 177 СК, батьки управляють майном ди­тини до досягнення нею 14 років. Після припинення управління, бать­ки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а та­кож доходи від нього. Вбачається, що неповнолітня дитина здійснює управління майном самостійно в межах своєї дієздатності. Роль бать­ків в цьому управлінні полягає в наданні згоди на вчинення дитиною правочинів, які виходять за межі її цивільної дієздатності. Згідно ст. 32 ЦК, неповнолітня особа має право:

• самостійно вчиняти дрібні побутові правочини

• самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

• самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

• бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не забо­ронено законом або установчими документами юридичної особи;

• самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім 'я (грошовими коштами на рахунку).

Неповнолітня особа може вчиняти інші правочини лише за зго­дою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Зокрема, у разі вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних за­собів або нерухомого майна така згода повинна бути письмова нотарі­ально посвідчена.

Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову уста­нову на її ім'я, за згодою органу опіки та піклування та батьків (уси- новлювачів) або піклувальника.

Відповідно до ч. 3 ст. 177 СК, батьки мають право дати згоду на укладення неповнолітньою дитиною договорів, які підлягають нотарі­альному посвідченню та (або) державній реєстрації, видачу нею пись­мових зобов'язань від свого імені, а також на відмову дитини від своїх майнових прав тільки з дозволу органу опіки та піклування.

Слід зауважити, що неповнолітня особа особисто несе відпові­дальність як за порушення договору, укладеного нею самостійно від­повідно до закону, так і за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої осо­би недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відпові­дальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

Щодо доходу від управління майном, то неповнолітня дитина розпоряджається ним самостійно, відповідно до Цивільного кодексу України. Однак, як вже зазначалося, це право може бути обмежене, відповідно до ч.5 ст. 32 ЦК, наприклад, у разі, коли неповнолітній ви­трачає кошти на алкоголь, наркотики, азартні ігри тощо.

Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини, в тому числі, спонукання неповнолітньої дитини до вчинення правочинів, які порушують її майнові права є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.