§ 1. Особисті немайнові права та обов'язки батьків щодо дитини

Відповідно до ст. ст. 47, 141СК, батьки мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою і чи проживають з дитиною. Розірвання, недій­сність шлюбу не зменшують обсягу прав та обов’язків матері, батька щодо дитини.

Основними обов’язками батьків щодо дитини є:

• забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охоро­ни здоров 'я. Ст. 143 СК покладає цей обов’язок на обох батьків, які перебувають в шлюбі або на матір, яка не перебуває у шлю­бі. Якщо батьки не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я, забрати дитину мають право її баба, дід, інші родичі з дозволу органу опіки та піклування. Хоча, згідно ч.3 ст. 155 СК, відмова батьків від дитини є непра- возгідною, натомість ч.3 ст. 143 СК передбачає випадки, у яких батьки можуть дитину не забирати: дитина може бути залишена батьками у пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров'я, якщо вона має істотні вади фізичного і (або) психіч­ного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Це стосується не лише ситуацій, коли дитина народилася недоношеною, чи з вродженою хворобою і батьки змушені залишити її на стаціонарному лікуванні на деякий час, але й випадків, коли вони, власне, відмовляються від дитини. Закон не конкретизує переліку обставин, що мають істотне зна­чення в даному випадку, але ними можуть бути: народження ди­тини в багатодітній сім'ї, малозабезпеченій сім'ї, поза шлюбом, неповнолітньою матір'ю тощо. Наказом МОЗ «Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатоло- гічної допомоги в Україні» від 29 грудня 2003 р., передбачена Тактика дій медичних працівників у випадках народження ди­тини із вродженою патологією, відмови від дитини. Так, при на­родженні хворої дитини сім’ї надається достовірна інформація про стан її здоров’я та рекомендації щодо подальшого лікування і нагляду.

• зареєструвати народження дитини в державному органі ре­єстрації актів цивільного стану Як вже зазначалося, батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитинив дер­жавному органі реєстрації актів цивільного стану. У разі смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструва­ти народження дитини реєстрація провадиться за заявою роди­чів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охоро­ни здоров'я, в якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває.

• визначити прізвище дитини. Якщо батьки мають спільне пріз­вище, то це прізвище присвоюється і дітям. При різних прізви­щах за письмовою згодою батьків дитині присвоюється прізви­ще батька чи матері або подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ, про що робиться відповідний запис у графі «Для відміток», який засвідчується підписами обох батьків. У разі, якщо мати чи батько дитини не може особис­то з'явитись до органу реєстрації актів цивільного стану, то її (його) заява, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, може бути подана через представника. Повнова­ження представника мають ґрунтуватися на нотаріально по­свідченій довіреності. У заяві про присвоєння дитині подвійно­го прізвища батьки зазначають, з якого прізвища — батька чи матері — повинно починатися прізвище дитини.

• визначити ім 'я дитини. Власне ім'я дитини визначається за згодою батьків. Власне ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визна­ння батьківства, визначається матір'ю дитини. При реєстрації народження іншою особою власне ім'я дитини присвоюється за її вказівкою. При реєстрації народження дитині може бути присвоєно не більше двох власних імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько, про що в графі «Для відміток» робиться відповідна від­мітка, яка засвідчується підписами одного або обох батьків. У разі відсутності при реєстрації народження згоди батьків щодо присвоєння власного імені спір вирішується органами опіки й піклування або судом.

• визначити по батькові дитини. По батькові дитині присвоюєть­ся за власним іменем батька. Якщо батько має подвійне власне ім'я, то по батькові дитині присвоюється за одним із них на ви­бір батьків, про що робиться відмітка в графі «Для відміток», яка засвідчується підписами одного або обох батьків. На про­хання батьків по батькові може також утворюватись згідно з на­ціональними традиціями або не присвоюватись взагалі. У разі реєстрації народження дитини в громадян, у національній тра­диції яких немає звичаю зазначати по батькові, то в актовому записі про народження дитини мають право записати лише її прізвище та власне ім'я. Про бажання батьків робиться відмітка в актовому записі про народження в графі «Для відміток», яка скріплюється підписами обох батьків цієї дитини. По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умо­ви, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за власним іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.

• виховувати дитину, забезпечити їй належний розвиток. Згідно ч.1 ст. 150 СК, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі пова­ги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та роди- ни, свого народу, своєї Батьківщини.

• поважати дитину. Батьки зобов’язані поважати права дитини та її людську гідність. Забороняються будь-які види експлуа­тації батьками своєї дитини.Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів по­карань, які принижують людську гідність дитини.

Особисті немайнові права батьків щодо дитини:

• право на зміну прізвища дитини. У разі зміни прізвища обома батьками змінюється і прізвище дитини, яка не досягла 7 років. У разі зміни прізвища обома батьками прізвище дитини, яка досягла 7 років, змінюється за її згодою. У разі зміни прізвища одного з батьків прізвище дитини може бути змінене за згодою обох батьків та за згодою дитини, яка досягла 7 років. У разі за­перечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до ува­ги виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.

• право на зміну по батькові дитини У разі, якщо батько змінив своє ім'я, змінюється і по батькові дитини. Якщо дитина дося­гла 14 років, по батькові змінюється за її згодою.

• переважне право перед іншими особами на особисте вихован­ня дитини. Батьки мають право самостійно обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства. При цьому баба, дід дитини, інші родичі мають лише дорадчі функції. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб (нянь, гувернанток, репетиторів), передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

• право на вирішення питань щодо виховання дитини за взаємною згодою. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто про­живає окремо від дитини.

• право на спілкування з дитиною. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування, зокрема якщо хтось із них перебуває у надзвичайній ситуації (лікарні, місці затримання та позбавлення волі тощо), крім випадків, коли це право обмеже­не законом. Так, у разі позбавлення матері, батька батьківських прав на підставі жорстокого поводження з дитиною або вчинен­ня умисного злочену щодо неї, суд може заборонити спілкуван­ня батьків з дитиною, оскільки суперечить її інтересам. Спілку­вання з дитини з біологічними батьками може бути припинене і у разі її усиновлення, якщо таке усиновлення є таємним. Якщо батьки розірвали шлюб або з інших причин не живуть разом, той з них, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний бра­ти участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Другий з батьків (з ким проживає дитина), не вправі пе­решкоджати йому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормально­му розвиткові дитини. У разі виникнення спору між батьками, щодо спілкування з дитиною, він може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. За заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окре­мо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постанов­ляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рі­шення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільно­го відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обста­вин, що мають істотне значення.

• право на визначення місця проживання дитини. Місце прожи­вання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла 10 років, ви­значається за спільною згодою батьків та самої дитини.. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка до­сягла 14 років, визначається нею самою. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирі­шуватися судом. При вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кож­ного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Суд не може передати дитину для про­живання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зло­вживає спиртними напоями або наркотичними засобами, може своєю аморальною поведінкою зашкодити розвиткові дитини.. Якщо суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути переда­на жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органові опі­ки та піклування.

• на захист дитини. При цьому, батьки мають право як на са­мозахист своєї дитини, так і право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громад­ських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спе­ціальних на те повноважень. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом. Неповно­літні батьки, які досягли 14 років, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини. Неповнолітні батьки у суді мають право на безоплатну правову допомогу.

• право на відібрання малолітньої дитини від інших осіб, які три­мають її у себе не на підставі закону або рішення суду. Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб мало­літня дитина проживала з ними. Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малоліт­ня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має пра­во негайно постановити рішення про відібрання дитини і по­вернення її тому, з ким вона проживала. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я. Особа, яка самочинно змінила місце проживання ма­лолітньої дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та мо­ральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.