§ 1. Правовий режим майна батьків та дітей

Згідно ст. 175 СК, майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їх­ньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності. Дана норма повністю відповідає ч.

Сімейним кодексом передбачається також і право особистої при­ватної власності батьків, дітей на майно. Відповідно до ст. 173 СК, батьки і діти, зокрема ті, які спільно проживають, можуть бути само­стійними власниками майна. Однак, при вирішенні спору між батька­ми та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які спільно проживають, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків, якщо інше не встановлено судом.

Чинне законодавство не деталізує підстав виникнення права осо­бистої приватної власності дитини на майно. Однак, аналіз відпо­відних положень Сімейного кодексу, Цивільного кодексу та інших нормативно-правових актів, дозволяє віднести до майна, що є влас­ністю дитини:

• Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі осо­бистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортив­не обладнання тощо)

• Майно, набуте дитиною за договором дарування або в порядку спадкування. Згідно ст. 1261 ЦК, діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті є спадкоємцями першої черги за законом. Кожна дитина, в тому числі й усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків (усиновлювачів) чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання.

• Аліменти. Однак, аліменти стають власністю дитини лише у разі смерті того з батьків, з ким вона проживала. В цьому ви­падку, опікун розпоряджається аліментами, які одержані для утримання малолітньої дитини, а неповнолітня дитина має пра­во на самостійне одержання аліментів та розпоряджання ними відповідно до Цивільного кодексу України. Якщо ж дитина, проживає з матір'ю, батьком, то аліменти, одержані на дити­ну, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням. Після досягнення 14 років, дитина має право брати участь у розпоря­дженні аліментами, які одержані для її утримання.

• Заробітна плата, стипендія, інші доходи. На відміну від право­вого режиму майна подружжя, законодавець не відносить до спільної сумісної власності доходи членів сім'ї. Однак, згідно ч. 5 ст. 32 ЦК, за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпо­ряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

• Премії, нагороди, гонорари, в тому числі за результати інтелек­туальної, творчої діяльності, що охороняються законом, а також виграші.

• Страхові суми, одержані за особистим страхуванням дитини, а також як відшкодування шкоди, завданої її каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я та відшкодування завданої дитині мо­ральної шкоди

• Майно, придбане за особисті кошти дитини. Слід зазначити, що малолітні діти не можуть самостійно вчиняти правочини, які виходять за межі дрібних побутових. В їх інтересах це можуть зробити батьки (усиновлювачі) або опікун.

• Кошти, одержані як відшкодування шкоди за втрату, пошко­дження речі, що належала дитині особисто

• Дохід від використання майна, що належить дитині особисто.

Щодо права власності дитини на житло, то тут діє загальне пра­вило: якщо житло придбане за спільні кошти батьків та дитини або приватизоване ними спільно, воно є їх спільною сумісною власністю. Якщо ж житло придбане за особисті кошти дитини, подароване їй або успадковане нею - це житло вважатиметься власністю дитини. Часті­ше дитина проживає у житловому приміщенні, придбаному (привати­зованому) її батьками. В такому разі вона не має права власності на це житлове приміщення, а має лише право користування. Не слід, однак, плутати немайнове право дитини на житло як право на проживання у таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шко­ди її фізичному та розумовому розвитку та майнове право на житло як право власності або право користування житловим приміщенням.

Згідно ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р., діти - члени сім'ї наймача або власника житлового при­міщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Слід зазначити, що для здійснення батьками (усиновлювачами) будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та пі­клування несуть персональну відповідальність за захист прав і охо- ронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна (стаття 12 За­кону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»).

Дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло. Вказана норма Сімейного кодексу України направ­лена на посилення захисту житлових та майнових прав дітей і надає право органам опіки та піклування відмовляти у наданні батькам ди­тини згоди на вчинення правочинів, в результаті яких порушуються права на житло такої дитини, тобто дитина буде позбавлена права власності або права користування житлом без надання іншого рівно­цінного житла або покращення житлових умов.

Відповідно до п. 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріаль­них дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юс­тиції України від 3 березня 2004 року №20/5, зареєстрованим в Мі­ністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обмі­ну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановле­но опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів.

Варто звернути увагу на те, що дозвіл органу опіки та піклування потрібен не лише в тому разі, якщо дитина є співвласником нерухо­мості, а й у тому випадку, якщо має місце лише реєстрація дитини в житловому приміщенні. Оскільки, одним з правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки та піклування, відповідно до ст. 177 СК є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користування жилим приміщенням. Наприклад, од­ним із шляхів підтвердження того, що в результаті продажу нерухомо­го майна, право власності на яке або право користування яким має ди­тина, не будуть порушені права такої дитини, може бути пред’явлення батьками або особами, що їх замінюють, органові опіки та піклування попереднього договору на придбання нового житла (можливість укла­дення попереднього договору передбачена ст.

Щодо переліку документів, які необхідно надати батькам або опі­кунам (піклувальникам) дитини до органу опіки та піклування для отримання дозволу на вчинення правочину щодо нерухомого майна слід зазначити, що законодавство України не містить порядку надання органами опіки та піклування згоди на здійснення правочинів щодо не­рухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, та переліку документів, за умови подання яких органами опіки та піклування надається така згода. Пункт 6.1 Правил опіки та піклу­вання, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства охорони здоров’я України, Мі­ністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року №34/166/131/88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 року за № 387/3680, ви­значає лише, що органи опіки та піклування вирішують питання щодо збереження за неповнолітніми житла.

Крім того, слід розмежовувати такі поняття як «договори про від­чуження майна» та «звернення стягнення на предмет іпотеки» врахо­вуючи при цьому, що згідно з Сімейним кодексом України, закона­ми України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та «Про охорону дитинства» отримання згоди органів опіки та піклування вимагається саме від батьків (осіб, що їх замінюють) при вчиненні ними правочинів щодо майна, право влас­ності або право користування яким мають діти.

При посвідченні договору іпотеки нотаріусом обов’язково вима­гається згода органів опіки та піклування, якщо з поданих документів буде видно, що право власності або право користування майном, яке є предметом іпотеки, мають діти. При цьому, з огляду на те, що договором іпотеки у разі порушення його умов передбачається задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок заставленого майна, орган опіки та піклу­вання даючи згоду на укладення цього договору, автоматично погоджу­ється на відчуження майна у разі порушення іпотечного договору.

Відповідно до Листа Міністерства юстиції України «Щодо отри­мання згоди органів опіки та піклування» від 25 липня 2006 р., для встановлення факту користування нерухомим майном нотаріуси ви- требовують довідку про реєстрацію місця проживання або місця пере­бування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації. Коли з поданих докумен­тів нотаріусом установлено, що така дитина проживає за іншою адре­сою, ніж адреса майна, що відчужується, а також те, що така дитина не має права власності на це майно (його частину) нотаріус має право не витребовувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину. При цьому, нотаріусом при його посвідченні роз'яснюється зміст ст. 176 СК, щодо зобов'язання батьків передати у користування дитини майно, яке має забезпечит її виховання та розвиток.

Що стосується звернення стягнення на предмет іпотеки, то відпо­відно до ч.3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» воно здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно ч.1 ст. 41 цього ж Закону реалізація предмета іпотеки, на який звертається стяг­нення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, про­водиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з до­триманням вимог цього Закону.

Правове регулювання майнових прав дитини на житло залиша­ється вкрай недосконалим. Так, чинним законодавством не передба­чений прядок і умови прийняття малолітньою, неповнолітньою осо­бою у спадщину нерухомого майна, яке є предметом застави. Коли дитина отримує у спадщину таке житло, то разом з ним переходять і зобов’язання щодо нього. Неповнолітня особа не може виконувати зобов’язання за договором, а отже, після закінчення строку виконання зобов’язання, вона буде позбавлена житла, яке перейде кредитору. Не врегульовано належним чином і право дітей на житло у випадку накла­дення стягнення на нерухоме майно та його конфіскації. Накладення стягнення і визначення частки на майно, яке знаходиться у власнос­ті декількох осіб, відбувається за рішенням суду на підставі подання державного виконавця (ст. 50 Закону України «Про виконавче про­вадження»). Якщо ж у приватизаційному свідоцтві на житло немає даних про дитину як про співвласника, то під час конфіскації майна чи накладення на нього стягнення вона позбавляється права власності і згідно з ч. 2 ст. 65 ЖК України має право лише на користування жит­ловим приміщенням. Існує також проблема захисту житлових прав дітей у випадку користування батьками дитини тимчасовим житлом. Це питання регламентується Житловим кодексом України та відпо­відними постановами Кабінету Міністрів: «Про службові житлові приміщення» №37 від 04.02.1988 та «Про затвердження Приблизного положення про гуртожитки» №208 від 03.06.1986. Зокрема, громадя­ни, які проживають у гуртожитках, мають право вселити в займані ними приміщення своїх неповнолітніх дітей. У цьому випадку жит­лові права дитини будуть обмежуватися, доки батьки не отримають належного постійного житла, що на даний час проблематично.