§ 3. Правовий режим спільного майна подружжя

Сімейне право України закріплює принцип спільності майна подружжя, який означає об’єднання майна чоловіка та жінки (повністю або в певній частині) в єдину майнову масу та встановлення ряду спеціальних правил щодо його володіння, користування та розпорядження.

Режим спільності майна подружжя означає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не встановлено домовленістю сторін; подружжя мають рівні права відносно майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності; майно належить подружжю без визначення часток кожного з них у праві власності; права подружжя на майно визнаються рівними незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); до тих пір, поки не буде доказано протилежне, важається, що кожен з подружжя, який здійснює правочини щодо розпорядження спільним майном, діє в інтересах подружжя.

Відносно спільного майна подружжя здійснює права власника. У літературі зазначалося, що право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної власності фізичних осіб. Тому на подружжя поширюються загальні правила щодо об’єктів права приватної власності^[174]. Сімейне законодавство містить норми, які визначають різновиди майна, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Розглянемо їх детальніше.

Згідно з ч. 1 ст. 60 CK України подружжю на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте за час шлюбу. Сімейне законодавство встановлює, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подужжя (ч. 2 ст. 60 CK). Подружжя може проживати, працювати і отримувати майно у різних містах і навіть у різних країнах, управляти майном будь-якої вартості та місцезнаходження.

Головним є відповідність дій кожного з подружжя принципу добросовісності і пріоритету сімейних інтересів. Отримане кожним із подружжя майно (незалежно від того, хто саме його отримав) буде визначатися як майно, набуте подружжям під час шлюбу.

Сімейне законодавство не розкриває детально зміст поняття «майно, набуте за час шлюбу». Відсутній у ньому і перелік такого майна. У частині 1 ст. 61 CK вказано, що об’єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Важливо зазначити, що закріплення певного нерухомого, а також окремих видів рухомого майна лише за одним із подружжя не означає, що другий не має на нього права. Процедура реєстрації має формальний характер і не визначає права власності подружжя. Незалежно від реєстрації майна на ім’я одного із них, якщо воно було набуто за час шлюбу, майно вважатиметься спільним на загальних підставах.

Серед доходів подружжя важливе значення мають заробітна плата, пенсія, стипендія та інші грошові надходження такого типу. Сімейний кодекс визначає правовий режим вказаного майна таким чином. Відповідно до ч. 2 ст. 61 CK заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи належать до спільного майна подружжя. Вказана норма зазнала суттєвих змін. У первійсній редакції заробітна плата та інші надходження визнавалися спільним майном подружжя лише за умов, що вони були внесені до сімейного бюджету або на особистий рахунок кожного з подружжя у банківську (кредитну) установу. Законом України від 22. 12. 2006 р. «Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України»¹ ч. 1 ст. 61 CK була змінена. Нові правила не пов’язують виникнення права спільної власності подружжя з фактом внесення заробітної плати, пенсії та стипендії до сімейного бюджету. Таким чином, це майно вважається спільним з моменту, коли виникає право власності на нього, тобто з моменту отримання заробітної плати одним із подружжя. Можна зазначити, що свого часу питання щодо правового режиму заробітної плати, пенсії та стипендії досить жваво обговорювалося в юридичній літературі.

Деякі вчені дійсно пов’язували виникнення права спільної власності подружжя щодо заробітної плати та інших надходжень з фактом передачі їх до бюджету сім’ї^[175] ^{^[176]. Така позиція зазнала значної критики^[177], оскільки відповідно до неї між отриманням вказаних сум та їх переходом у спільну сумісну власність подружжя виникає певний розрив. Унаслідок цього з моменту отримання до моменту безпосередньої передачі грошей до спільного бюджету той із подружжя, хто отримав гроші, будучи їх власником, вправі самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися ними. Це суперечить основній ідеї режиму спільності майна, встановленому сімейним законодавством України. Заробітна плата та інші різновиди грошових надходжень одного з подружжя мають вважатися спільним майном подружжя з моменту їх фактичного отримання, тому що намір одного з подружжя внести їх до бюджету сім’ї передбачається. Відповідно до ч. 3 CK України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше цінне майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Ця норма є не зовсім чіткою. Не зрозуміло, про які саме договори в ній йдеться. Можна припустити, що мова йде про участь одного з подружжя у різноманітних виграваль- них конкурсах, лото тощо. Якщо за участь у такому конкурсі один з подружжя отримає винагороду, вона, відповідно до ч. 3 ст. 61 CK, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Слід, однак, зазначити, що винагорода, про яку йдеться в ч. 3 ст. 61 CK, не може бути відзнакою особистих знань, вмінь або досягнень одного з подружжя в певній сфері. Премії і нагороди, які один із подружжя одержав за особисті заслуги, становлять роздільне майно подружжя відповідно до ч. 3 ст. 57 CK.
Серед об’єктів права спільної власності подружжя сімейне законодавство особливо виділяє речі професійних занять подружжя, спеціально встановлюючи їх правовий режим. Відповідно до ч.
4 ст. 61 CK речі професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, якщо за час шлюбу були набуті речі, професійно необхідні одному з подружжя, відповідно до закону вони не визнаються об’єктом його права власності. Законодавство виходить із того, що такі речі були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, тому вони мають належати обом із подружжя. Чоловік або жінка, професійні заняття котрого обслуговують такі речі, може лише претендувати на їх отримання у разі поділу майна подружжя. При цьому він зобов’язаний виплатити другій стороні вартість належної їй частки майна. У статті 61 CK використовується термін «професійні заняття». Проте його не можна трактувати занадто вузько — тільки в плані безпосередьої професії одного або обох з подружжя. Мова може йти про речі, які обслуговують не лише професійну діяльність подружжя, але і їх хоббі, різні захоплення, не пов’язані безпосередньо з їх основною професією. Головне, щоб це були особливі, специфічні предмети, що дають можливість здійснювати певний вид діяльності (займатися фотографуванням, музикою, живописом тощо). Подружнє життя є, як правило, тривалим за характером, тому речами, що належать на праві власності одному з подружжя, протягом спільного життя нерідко користуються обидва з них. Здійснюючи догляд за таким майном, подружжя вкладає в нього спільні кошти та працю. У випадку поділу майна один з подружжя, що не є власником, нерідко просить врахувати цю обставину і визнати вказане майно спільним. Законодавство вирішує це питання таким чином. Згідно зі ст. 62 CK України, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Для визнання роздільного майна спільним згідно зі ст.
62 CK необхідно, щоб вартість роздільного майна в період шлюбу збільшилася істотно. Лише у цьому разі майно може бути визнано спільним. Відповідно до ст. 63 CK дружина та чоловік мають рівні права щодо володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. У зв’язку з тим, що в праві власності на майно частки подружжя не визначені, вони мають координувати свої дії щодо цього майна і не можуть розпоряджатися своєю часткою, як це має місце у відносинах спільної часткової власності. Невизначеність часток у праві власності подружжя на майно спричиняє два важливих наслідки. По-перше, за загальним правилом дії одного з подружжя щодо володіння та розпорядження спільним майном розглядаються як дії подружжя. Згода другого з подружжя передбачається до того часу, поки не буде доведено протилежне. По-друге, у випадках передбачених законом, на здійснення певних юридичних дій вимагається воля подружжя. Це пояснюється тим, що річ належить подружжю на праві власності без визначення часток, тому розпорядження здійснюється в обсязі речі в цілому, а не її окремої частки.
Новий Сімейний кодекс встановлює декілька правил щодо розпорядження спільним майном подружжя залежно від особливостей об’єктів права власності (ст. 65 CK).
Відповідно до норм цивільного та сімейного законодавства України правочини щодо нерухомого та деяких видів рухомого майна мають бути нотаріально посвідчені і (або) підлягають державній реєстрації. Так, нотаріальної форми та державної реєстрації потребують договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку, квартири або іншого нерухомого майна (ст. 657 ЦК). Нотаріальної форми потребують договір дарування нерухомої
речі (ст. 719 ЦК), спадковий договір та заповіт подружжя (статті 1304, 1243, 1247 ЦК); шлюбний договір (ст. 94 CK) тощо. З урахуванням особливого значення майна, яке передається за такого рода правочи- нами, згода другого з подружжя на їх укладення має бути нотаріально засвідчена (ч.
3 ст. 65 CK). Новий CK вперше виділяє ще один різновид правочинів подружжя. Це правочини, предметом яких є цінне майно. Відповідно до ч. 3 ст. 65 CK для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Таким чином, законодавство закріплює нову оціночну категорію «цінне майно», хоча і не дає її визначення або загальних критеріїв, які б дали змогу в разі спору віднести те чи інше майно подружжя до цінного майна.
Із змісту ст. 65 CK випливає, що подружжя може укладати правочини щодо майна, яке не є цінним. Згода другого з подружжя на укладення таких правочинів може вислювлюватися в усній формі. Разом тим дружина та чоловік мають право на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним, якщо його було укладено без її (його) згоди (ч. 2 ст. 65 CK).
Відповідно до ч. 1 ст. 65 CK подружжя може укладати щодо спільного майна дрібні побутові правочини. Такі правочини мають усну форму і не можуть бути визнані недійсними на тій підставі, що їх було укладено без згоди іншого з подружжя. Уперше сімейне законодавство закріплює поняття дрібного побутового правочину і, на жаль, також не дає його визначення. З урахуванням правил ЦК можна вважати, що дрібним побутовим правочином, який укладається одним із подружжя щодо їх спільного майна, можна визнати такий, який, по-перше, задовольняє побутові потреби членів сім’ї, та по-друге, стосується предмета, який має невисоку вартість. Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування спільним майном (ч. 1 ст. 66 CK). Так, сторони можуть вирішити проживати у квартирі, яка належить на праві власності одному з подружжя, а житловий будинок передати в користування їхній дитині або іншим родичам. Подружжя на свій розсуд визначає порядок користування автомобілем, іншим рухомим та нерухомим майном. Якщо ж сторони уклали нотаріально посвідчений договір про порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою або земельною ділянкою, то зобов’язання з цього договору переходять і до правонаступника дружини та чолові- 144
ка. Розірвання шлюбу означає припинення режиму спільності майна подружжя. Тому кожна річ, яка буде набута після розірвання шлюбу, належатиме до роздільного майна колишнього подружжя. У той же час режим спільності майна, набутого за час шлюбу, зберігається і після його розірвання (ч. 1 ст. 68 CK). Так, якщо сторони за час шлюбу набули, наприклад, автомобіль, житловий будинок, квартиру тощо, то ці речі зберігатимуть режим спільного майна і після розірвання сторонами шлюбу. Порядок розпорядження таким майном колишій чоловік та дружина здійснюють відповідно до Цивільного, а не Сімейного кодексу України (ч. 2 ст. 68 CK).}

<< | >>

↑

Источник: Сімейне право України : підручник / Л. M. Баранова, В. І. Борисова, С37 І. В. Жилінкова та ін. ; за заг. ред. В. І. Борисової та І. В. Жилінкової. — 4-те вид., переробл. і допов. — X. : Право,2012. — 320 с.. 2012

Еще по теме § 3. Правовий режим спільного майна подружжя:

- Семейное право России - Сімейне право України -