§ 3. Правовий режим майна підприємств І ДЖЕРЕЛА ЙОГО ФОРМУВАННЯ

Основу правового режиму майна суб'єктів господарю­вання, на якій базується господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Поняття правового режиму майна суб'єкта господарю­вання охоплює встановлені правовими нормами: а) структуру цього майна; б) порядок його набуття, використання і вибут­тя; в) межі розпорядження майном з боку третіх осіб; г) порядок звернення на нього стягнень кредиторів. Таке ро­зуміння правового режиму майна дозволяє з'ясувати:

- по-перше, структуру (складові частини, види) майна, закріпленого за суб'єктом господарювання, що, у свою чер­гу, надає можливість визначити особливості правового ре­жиму окремих видів зазначеного майна;

- по-друге, порядок (джерела, способи, процедуру) фор­мування майнової бази та майновий стан (шляхом відобра­ження його засобами бухгалтерського обліку) суб'єкта госпо­дарювання;

- по-третє, порядок використання (експлуатації) різних видів майна у процесі здійснення господарської діяльності (в тому числі його амортизації, застосування норм і нормати­вів тощо);

- по-четверте, порядок вибуття майна з майнової сфери суб'єкта господарювання (відповідно до умов укладених до­говорів, у тому числі у вигляді санкцій за порушення догові­рних зобов'язань; шляхом використання у своїй господарсь­кій діяльності; у вигляді сплати податків та інших обов'язкових платежів; шляхом вилучення майна за рішен­ням уповноважених органів, у тому числі санкцій за пору­шення правил здійснення господарської діяльності тощо)^[211].

Згідно із ч. 1 ст. 66 ГК України майно підприємства ста­новлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цін­ності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Необхідно вказати, що законодавство України застосовує правову категорію «майно», вкладаючи в неї зміст залежно від виду правовідносин, їх характеру та мети правового регулю­вання, що завжди треба мати на увазі у правозастосовній практиці^[212]. За ч. 1 ст. 139 ГК України майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріа­льні активи), які мають вартісне значення, виробляються чи використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших перед­бачених законом формах обліку майна цих суб’єктів.

Згідно зі ст. 190 ЦК України майном як особливим об’єк­том вважаються окрема річ, сукупність речей, а також май­нові права та обов’язки, однак для визнання цих об’єктів речами в розумінні ГК України необхідно, щоб вони відпові­дали певним ознакам, а саме: а) мали вартісне визначення; б) вироблялися чи використовувалися у діяльності суб’єктів господарювання; в) відображалися у балансі цих суб’єктів або враховувалися в інших установлених законом формах обліку майна цих суб’єктів.

Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає, що майном, яке може оцінюватися, є об’єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід’ємні части­ни), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, в тому числі об’єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

Залежно від економічної форми майно, що використо­вується у процесі господарської діяльності, складають осно­вні фонди і оборотні засоби, а також інші цінності (спеціа­льні фонди, грошові кошти, товари), вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства (ч. 2 ст. 139 ГК України).

Згідно із ч. 3 ст. 139 ГК України основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, спо­руди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законо­давством до основних фондів.

Для цілей бухгалтерського обліку основні фонди класи­фікуються, зокрема, на основні засоби (земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди і передавальні пристрої, машини та обладнання, транспорт­ні засоби, інструменти, прилади, інвентар (меблі), робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження тощо), інші необоротні матеріальні активи (бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) спо­руди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату тощо), незавершені капітальні інвестиції.

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.

Законодавство про бухгалтерський облік відмовилося від терміна «оборотні засоби», вживаючи натомість термін «оборотні активи», під якими слід розуміти грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання про­тягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

За ч. 5 ст. 139 ГК України коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та інозем­ній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових від­носин відповідно до законодавства.

Товарами у складі суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги (ч. 6 ст. 139 ГК України).

Особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери (ч. 7 ст. 139 ГК України). Підприємство випус­кає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до зако­нодавства України (ч. 6 ст. 66 ГК України).

Частина 2 ст. 66 ГК України визначає джерела форму­вання майна підприємства, до яких належать: 1) грошові та матеріальні внески засновників; 2) доходи, одержані від реа­лізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльнос­ті; 3) доходи від цінних паперів; 4) кредити банків та інших кредиторів; 5) капітальні вкладення і дотації з бюджетів; 6) майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, орга­нізацій та громадян у встановленому законодавством поряд­ку; 7) інші джерела, не заборонені законодавством України.

Суб'єкти господарювання використовують у господар­ській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до чинного законодавства України. Володіння і користування природ­ними ресурсами підприємство здійснює в установленому законодавством порядку за плату, а у випадках, передбаче­них законом, - на пільгових умовах.

Використання природних ресурсів у сфері господарю­вання, крім ГК України, регламентується також іншими за­конодавчими актами, зокрема: ЗК України, ВК України, ЛК України, Кодексом про надра, законами України «Про охо­рону навколишнього середовища», «Про нафту і газ», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ» тощо.

Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому ГК України, іншими законодавчи­ми актами України. Держава, у свою чергу, гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у під­приємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.