§ 2. Правовідносини батьків і дітей щодо утримання. Обов’язок батьків утримувати дитину

Правовідносини батьків і дітей щодо утримання — це правовідносини, в яких одна сторона зобов’язана надати другій стороні утримання на підставах і в порядку, що встановлені законом, а друга сторона вправі вимагати виконання такого обов’язку.

У зв’язку з особливим станом дитини як особи, що через свій вік потребує певної матеріальної підтримки та захисту, окреме значення мають зобов’язання батьків щодо утримання дитини до досягнення нею повноліття.

Закон передбачає два порядки надання батьками утримання дитині: добровільний та примусовий. У науковій літературі добровільне ви­конання батьками обов’язків щодо утримання дитини поділяють на фактичне та договірне. У нормально функціонуючій сім’ї обов’язки з утримання виконуються батьками добровільно. У CK значно розши­рено засоби забезпечення інтересів дитини і надано можливість бать­кам самим визначати питання, пов’язані з виконанням ними зобов’язань щодо утримання шляхом укладання різних договорів.

Як уже зазначалося, законодавство передбачає не тільки добровільний, але і примусовий порядок сплати аліментів. Він має місце у разі виникнення спору про надання коштів на утримання ди­тини. Спір щодо утримання дитини може виникнути як за роздільного, так і за спільного проживання батьків. Це пов’язано з тим, що, незва­жаючи на спільність побуту, між батьками можливі суперечки стосов­но обсягу коштів, необхідних для утримання дитини. У такому випад­ку кожний із подружжя може звернутися до суду з вимогою про стяг­нення аліментів у примусовому порядку.

CK передбачає два способи визначення розміру аліментів: 1) у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини та 2) у твердій грошовій сумі. Треба зазначити, що правове регулювання відносин щодо утримання в цьому аспекті зазнало кардинальних змін. CK відмовився від традиційних для сімейного права фіксованих аліментних часток (1/4, 1/3, 1/2). Визначення розміру аліментів відбувається в част­ковому відношенні до заробітку (доходу) батьків, однак сам розмір такої частки законом не встановлюється. Він визначається судом у кож­ному конкретному випадку примусового стягнення аліментів (ст. 183 CK). Суд при визначенні частини заробітку (доходу), стягуваної як аліменти, може варіювати залежно від співвідношення одержуваної суми з прожитковим мінімумом. Аліменти, спрямовані на утримання дитини, мають бути достатніми і разом із тим співрозмірними з ура­хуванням мети зобов’язання щодо утримання. Відповідно до ст. 182 CK при визначенні розміру аліментів суд враховує: а) стан здоров’я та матеріальне становище дитини; б) стан здоров’я та матеріальне стано­вище платника аліментів; в) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; г) інші обставини, що мають істотне значення.

У CK збережено ідею встановлення мінімального розміру аліментів. Так, у ч. 2 ст. 182 CK закріплено правило, відповідно до якого мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст. 184 цього Кодексу. Максималь­ного розміру аліментів CK не встановлює. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (до­ходу) матері, батька на їхнє утримання, що буде стягуватися до досяг­нення найстаршою дитиною повноліття (ч. 2 ст. 183 CK). Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звер­нувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що при­падала на дитину, яка досягла повноліття (ч. 3 ст. 183 CK).

За заявою платника або одержувача суд може визначити розмір аліментів не в частці від заробітку (доходу) платника, а у твердій грошовій сумі. Це можливо у випадках, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ст. 184 CK). Як видно, перелік підстав, які дають суду можливість встановити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, у законі одно­значно не визначений. Такий підхід доцільно застосувати і в інших випадках, наприклад якщо відповідач не працює чи нелегально одер­жує доходи з різних джерел, у зв’язку з чим їхній загальний розмір складно визначити. Можна припустити, що сюди варто віднести і ви­падок, коли у відповідача дохід відсутній, але разом із тим він має на праві власності певне майно. У цій ситуації виходити з фактичного чи передбачуваного заробітку платника аліментів через його відсутність не уявляється можливим. Суд може відмовити у визначенні розміру аліментів у твердій грошовій сумі, якщо вважає мотиви по­зивача безпідставними.

Позов про стягнення аліментів може бути заявлений: а) матір’ю або батьком; б) усиновлювачем; в) опікуном чи піклувальником; г) патронатним вихователем; ґ) самою дитиною по досягненні нею 14-річного віку. При збереженні правового зв’язку між дитиною й іншим із батьків звернутися до нього з позовом про примусове стяг­нення аліментів може усиновлювач, оскільки права й обов’язки усиновлювачів щодо дитини прирівнюються до батьківських прав і обов’язків (частини 1, 4 ст.

Аліменти можуть стягуватися в примусовому порядку з обох батьків, зокрема, при позбавленні їх батьківських прав, оскільки остан­нє не звільняє від обов’язку по утриманню дитини (ч. 2 ст. 166 CK). У такому випадку позов може бути пред’явлений родичем, а також іншою особою, що здійснює функції опікуна чи піклувальника (час­тини 4, 5 ст. 167, ч. 2 ст. 247, ч. 1 ст. 249 CK).

У CK украй невиразно врегульоване питання про стягнення аліментів на дітей, що залишилися без піклування батьків і перебува­ють у дитячих закладах (ч. 2 ст. 248, ч. 2 ст. 193 CK). Передбачається, що з обох батьків, якщо вони не беруть участі в утриманні дитини, аліменти можуть бути стягнені на загальних підставах, однак за чиєю ініціативою може провадитися таке стягнення — не вказується. Оче­видно, до суду з вимогою про стягнення аліментів із батьків може звернутися дитячий заклад, у якому проживає дитина (ст. 245 CK). Убачається, що в інтересах дитини було б доцільніше закріпити не право, а обов’язок відповідних органів закладу звертатися до суду з позовом про стягнення аліментів із батьків, що ухиляються від утри­мання дитини. За рішенням суду аліменти можуть перераховуватися на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного бан­ку України (ч. 3 ст. 193 CK).

Обов’язок щодо захисту прав і інтересів дитини покладається за­коном на патронатного вихователя, що також управі без спеціальних на те повноважень висунути позовні вимоги до батьків (п. 3 ч. 1 ст. 255 CK). Новелою CK є те, що з позовом про стягнення аліментів до плат­ника може звернутися сама дитина по досягненні нею 14-річного віку (ч. 1 ст. 18 CK).

За загальним правилом аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня подання позову на майбутній час (ч. 1 ст. 191 CK). Аліменти за минулий час можуть бути присуджені лише за певних умов, що встановлюються CK. Відповідно до ч. 2 ст. 191 CK це мож­ливо у випадках, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів для одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати.

CK передбачає можливість зменшення та збільшення розміру аліментів. Так, відповідно до ч. 1 ст. 192 CK розмір аліментів, визна­чений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платни­ка або одержувача аліментів. Перелік указаних у статті обставин, які можуть слугувати підставами для зменшення або збільшення розміру аліментів, не є вичерпним — це зміна матеріального чи сімейного стану платника або одержувача аліментів, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них та інші випадки, передбачені CK України. Так, розмір аліментів може бути зменшений судом у випадку народження в платника аліментів дитини, оскільки при стягненні аліментів у вста­новленому раніше розмірі ця дитина виявилася б менш забезпеченою, ніж діти, що одержують аліменти. Іншою підставою зменшення розміру аліментів може стати непрацездатність платника. Розмір аліментів також може бути зменшено, якщо дитина перебуває на утриманні дер­жави, територіальної громади або юридичної особи, за заявою батьків, уповноваженого територіальної громади, юридичної особи, на утри­манні якої перебуває дитина, та за згодою органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 192 CK). Як уже зазначалося, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров’я дитини, а також її матеріальне становище (ч. 1 ст. 182 CK), відповідно зміна зазначених обставин є підставою для зміни розміру аліментів і теж повинна братися судом до уваги. Так, якщо дитина, що досягла відповідного віку, працює і має достатній заробіток, а матеріальне становище платника аліментів, навпаки, — погіршилося, дані обставини можуть слугувати підставою для змен­шення розміру аліментів.

Крім примусового виконання обов’язків щодо утримання в судо­вому порядку, CK містить й інші способи захисту порушених прав у випадку невиконання таких обов’язків. Зокрема, передбачена можливість звернення платника аліментів до суду за захистом своїх прав у випадку, якщо одержувач аліментів витрачає їх не за цільовим призначенням (ст.

Іноді життєві обставини складаються таким чином, що виникає необхідність робити заздалегідь не передбачувані витрати. Це може бути пов’язано з різними причинами як позитивного, так і негативно­го характеру, наприклад потребою придбання для дитини комп’ютера, музичного інструмента, спортивного спорядження або забезпечення дитині стороннього догляду та посиленого харчування у зв’язку 214

з хворобою. CK передбачає обов’язок батьків брати участь у додатко­вих витратах на дітей, які викликані особливими обставинами (розвит­ком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо) (ст. 185 CK).

Додаткові витрати на дитину можуть бути викликані тривалими або тимчасовими за своєю природою обставинами і відповідно мати разовий чи регулярний характер. Тому закон передбачає їх разове, періодичне чи постійне покриття. Крім того, один із батьків залежно від ситуації, що виникла, може за своїм вибором вимагати відшкодування вже понесених ним додаткових витрат на дитину чи вимагати фінансування іншим із батьків таких витрат наперед (ч. 2 ст. 185 CK). Розмір додаткових витрат визначається судом у твердій грошовій сумі. Сторона, що звертається з вимогою про відшкодування вже зроблених додаткових витрат або з вимогою про їх попереднє фінансування, по­винна надати суду докази фактично понесених або майбутніх витрат, їх розрахунки та обґрунтування.

Батьки можуть передбачити порядок несення додаткових витрат у своєму договорі щодо сплати аліментів на дитину (ст. 189 CK). Таке вирішення питання може мати місце, наприклад, у разі постійної по­треби дитини в додаткових коштах у зв’язку з тривалою хворобою. Укладення між батьками договору про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов’язку брати участь у додаткових витратах на дитину (ч. 3 ст. 190 CK).