§ 5. Припинення обов'язку батьків утримувати дитину

Зобов’язання батьків щодо утримання дітей припиняються на підставах, передбачених законом. Перелік таких підстав залежить від умов, з якими закон пов’язує виникнення таких зобов’язань.

батьків щодо утримання дітей (ст. 180 CK) припиняється з досягненням дітьми повноліття. Набуття дитиною повної дієздатності до досягнен­ня повноліття в результаті народження у неї дитини, реєстрації шлюбу, укладення трудового договору або реєстрації особи як підприємця (ч. 2 ст. 34, ст. 35 ЦК) не є підставою для припинення обов’язку батьків щодо її утримання. CK виходить із недоцільності звільнення батьків від обов’язку утримувати дитину у зв’язку з фактом набуття нею повної цивільної дієздатності.

У законодавстві також передбачено випадки припинення обов’язків батьків щодо утримання до досягнення дітьми повноліття. Це можли­во в разі звільнення батьків від обов’язків щодо утримання в судовому порядку на підставах, передбачених законом. Згідно зі ст. 188 CK бать­ки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. При цьому вік дитини не має значення. Батьки можуть бути звільнені від обов’язку щодо утримання малолітньої дитини. Головне, щоб, по-перше, особистий дохід дитини набагато перевищу­вав дохід кожного з батьків і, по-друге, повністю забезпечував потреби дитини. Наявність або відсутність зазначених обставин оцінюється судом.

Обов’язок батьків щодо утримання дитини припиняється в разі її усиновлення (удочеріння). Усиновлення надає усиновлювачу права і накладає на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у та­кому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини (ч. 4 ст. 232 CK). Позбавлення батьківських прав не є підставою для припинення зобов’язання щодо утримання між батьками та їх дітьми. Відповідно до ч. 2 ст. 166 CK особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов’язку щодо утримання дитини.

Обов’язок батьків утримувати своїх повнолітніх дітей припиняєть­ся, якщо: працездатність дочки, сина відновлено; потреба дочки, сина в матеріальній допомозі відпала; батьки позбавлені можливості нада­вати матеріальну допомогу. Якщо батьки утримують повнолітню 222

дитину у зв’язку з продовженням нею навчання (ст. 199 CK), їхній обов’язок припиняється після досягнення дитиною 23 років. До до­сягнення дитиною 23 років цей обов’язок припиняється, якщо: дочкою, сином припинено навчання; потреба дочки, сина в матеріальній допомозі відпала; батьки позбавлені можливості надавати матеріальну допомогу. Обов’язок батьків утримувати дитину припиняється у ви­падку смерті платника аліментів або дитини. Це пояснюється тим, що зобов’язання щодо утримання мають особистий характер і не перед­бачають правонаступництва.

Окремого розгляду вимагає питання про припинення дії договору про сплату аліментів на дитину. Сторони в договорі на свій розсуд визначають строк його дії, а також інші підстави припинення дого­вору за умови, що це не порушує права дитини. Наприклад, сторони можуть обумовити припинення договору терміном взяття дитиною шлюбу, закінченням нею навчання у навчальному закладі, одужанням дитини тощо. Припинення договору в результаті спливу строку його дії або за іншими передбаченими у договорі підставами не спричинює припинення обов’язку батьків щодо утримання, який установлений законом. Такий обов’язок виникає не з договору, а із закону і при­пиняється в разі настання обставин, установлених законом. Після припинення строку дії договору батьки більше не повинні сплачува­ти аліменти відповідно до умов договору, тобто у формі, розмірі й у строки, визначені в ньому.

Відповідно до ст. 190 CK батьки можуть укласти договір про при­пинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно. За таким договором той із батьків, хто проживає окремо від дитини, передає право власності на нерухоме майно дитині або їй та другому з батьків, який із нею проживає. У свою чергу, цей із батьків зобов’язується утримувати дитину самостійно (ч. 2 ст. 190 CK). Для укладення такого договору необхідно одержати дозвіл органу опіки та піклування. Договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Предметом до­говору може бути тільки нерухоме майно (житловий будинок, квар­тира, земельна ділянка тощо). У статті не встановлено його вичерп­ного переліку, тому за договором може передаватися будь-яке неру­хоме майно. Саме нерухоме майно визначено як предмет договору про припинення права на утримання не випадково. За рахунок тако­го майна інтереси дитини, що потребує утримання, можуть бути забезпечені найбільш оптимальним чином. Нерухоме майно є неспо- живним і відрізняється високою вартістю. Управління ним не вимагає спеціальних знань.

Якщо при укладенні договору про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно не отримано дозвіл органу опіки та піклування або не дотримано вимог закону щодо нотаріального посвідчення правочину, такий договір є нікчемним (статті 220, 224 ЦК). За позовом відчужувана нерухомого майна у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини договір визнається судом недійсним. Право власності на нерухоме майно у відчужувана відновлюється. Відчужувач нерухомого майна також може вимагати розірвання до­говору у випадку невиконання другим із батьків обов’язку утриму­вати дитину.