§ 1. Загальні підстави виникнення прав та обов’язків батьків і дітей

Народження дитини є значущою подією для її батьків. Як зазначав Д. І. Мейєр, відносини між батьками та дітьми так само, як і відносини між подружжям, підлягають більшою мірою визначенням закону фізіологічного та закону морального, ніж визначенням права^[184].

Однак з правової точки зору народження дитини є юридичним фактом, з яким норми права пов’язують виникнення різноманітних прав та обов’язків. Так, відповідно до ч. 2 ст. 25 ЦК України у момент народження фізичної особи виникає її цивільна правоздатність.

Визначення походження дитини ґрунтується на кровному спорідненні між нею та батьками. Спорідненням визнається зв’язок між особами, які походять одна від одної або від спільного предка. Отже, споріднення як юридичний факт має триваючий характер (стан). Різне юридичне значення мають спорідненість по прямій та боковій лінії, а також спорідненість різного ступеня. Безперечно, найбільший обсяг прав та обов’язків породжує спорідненість першого ступеня прямої лінії, тобто між дітьми та батьками.

Стосунки між батьками та дітьми можуть мати духовний, моральний, особистий чи майновий характер. Само по собі біологічне походження спричиняє встановлення лише моральних обов’язків батьків і дітей. Духовні та моральні відносини між батьками та дітьми можуть існувати незалежно від того, народжена дитина у шлюбі чи поза шлюбом, записані батьки як такі в актовому записі цивільного стану чи ні. Факт народження дитини породжує виникнення біологічного та морального зв’язку між нею та її батьком і матір’ю. Юридичне значення факт походження набуває лише з моменту його засвідчення в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Народження фізичної особи та її походження належать до актів цивільного стану, що підлягають державній реєстрації (ст. 49 ЦК України). Державна реєстрація в таких випадках є зовнішнім вираженням існування певної обставини.

Вона свідчить про виникнення права й водночас породжує це право, тобто має правовстановлюючий характер. Державна реєстрація народження та походження дитини, як і будь-якого іншого акту цивільного стану, проводиться шляхом складення актового запису цивільного стану. Саме з моменту державного засвідчення походження дитини остання визнається дитиною своїх батьків не тільки біологічно, а й юридично (у праві). З цього моменту виникає юридичний зв’язок між батьками та дитиною.

Отже, у сфері сімейного права походження дитини від певних батьків стає юридичним фактом лише за умови його засвідчення компетентним державним органом¹ — органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ст. 7 Конвенції OOH про права дитини^[185] ^{^[186] від 20 листопада 1989 р. дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім’я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»^[187] державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця з дня її народження, а в разі народження дитини мертвою — не пізніше трьох днів.}

Реєстрація народження дитини здійснюється з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, власного імені та по батькові. Реєстрація зазначених актів цивільного стану відбувається в порядку, установленому Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні¹, шляхом складання актового запису цивільного стану в електронному вигляді у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та на паперових носіях у присутності заявника.

Для здійснення реєстрації народження дитини її батьки зобов’язані звернутися до органу державної реєстрації актів цивільного стану з усною чи письмовою заявою. У разі хвороби, смерті батьків або з інших причин неможливості зареєструвати народження відповідну заяву можуть подати родичі дитини, інші особи, уповноважений представник закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває.

Поняттям «родичі», яке вживається в CK України, охоплюються такі особи: баба, дід, прабаба, прадід, повнорідні брат і сестра. «Членами сім’ї» є мачуха, вітчим, які проживають однією сім’єю з малолітніми чи неповнолітніми пасинком, падчеркою. «Інші особи» — це особи, у сім’ї яких виховується дитина. Ними можуть бути тітка, дядько, двоюрідні сестра, брат, а також сусіди чи інші сторонні особи^[188] ^{^[189]. Для реєстрації народження дитини до органів державної реєстрації актів цивільного стану пред’являються певні документи, а саме: медичне свідоцтво про народження чи медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу та документи, що посвідчують особу батьків (одного з них). Крім того, залежно від порядку визначення походження дитини від певного батька також пред’являються свідоцтво про шлюб, спільна заява матері та батька дитини, заява матері або судове рішення про визнання батьківства.
Реєстрація народження дитини може проводитися органом державної реєстрації актів цивільного стану за:
- місцем народження дитини;
- місцем проживання її батьків;
- місцем проживання одного з батьків.
Якщо батьки дитини не перебувають у шлюбі, то народження дитини може бути зареєстроване за місцем проживання особи, яка визнає себе батьком дитини. У цьому разі чоловік одночасно із заявою про державну реєстрацію народження дитини подає заяву про визнання батьківства.
Державна реєстрація народження дітей, які народилися в експедиції або в іншій віддаленій місцевості, де немає органів державної реєстрації актів цивільного стану, проводиться за місцем проживання батьків чи одного з них не пізніше одного місяця з дня їх повернення. У цих випадках за бажанням батьків місцем народження дитини в актовому записі про народження зазначається місце проживання батьків або фактичне місце народження, якщо воно підтверджене одним із документів, що є підставою для проведення державної реєстрації народження дитини.
Якщо дитина народилася під час перебування матері на морському, річковому, повітряному судні, у потязі або в іншому транспортному засобі, то державна реєстрація народження проводиться за місцем проживання батьків чи одного з них. Місцем народження зазначається місце проживання батьків.
У разі народження дитини жінкою, яка тримається в установі виконання покарань чи слідчому ізоляторі, державна реєстрація народження здійснюється в органі державної реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням цієї установи за заявою матері уповноваженим представником адміністрації відповідної установи чи слідчого ізолятора, який після державної реєстрації отримує документ про народження, що надалі зберігається в особовій справі жінки.
Державна реєстрація мертвонароджених дітей і дітей, які померли на першому тижні життя, проводиться закладом охорони здоров’я, що надавав медичну допомогу матері під час пологів або в якому помер новонароджений, та судово-медичною установою (якщо факт смерті встановлено поза закладом охорони здоров’я). Заклад охорони здоров’я при мертвонародженні, народженні та смерті дитини, померлої на першому тижні життя, судово-медична установа зобов’язані звернутися до органу державної реєстрації актів цивільного стану із заявою про державну реєстрацію не пізніше трьох днів.
Державна реєстрація народження дитини, яку не забрали з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров’я, підкинутої чи знайденої дитини здійснюється органом державної реєстрації актів цивіль- 174
ного стану за письмовою заявою представника органу опіки та піклування та при наданні рішення органу опіки та піклування про державну реєстрацію народження дитини. У разі коли батьки дитини відомі, походження дитини від батьків визначається відповідно до CK України. Якщо ж батьки дитини невідомі, прізвище, ім’я, по батькові такої дитини та відомості про батьків зазначаються на підставі рішення органу опіки та піклування.
На підставі реєстрації народження дитини видається свідоцтво про народження, в якому засвідчується походження дитини від зазначених у ньому батьків (одного з батьків).
Незважаючи на те, що в CK України відсутня норма, аналогічна ст. 6 КпШС УРСР про правове регулювання шлюбних і сімейних відносин державою, релігійні обряди, зокрема щодо народження дитини, не мають правового значення. Відповідно й документи про народження дитини, що видаються на підставі таких релігійних обрядів, не є доказом походження дитини від певних осіб.
Батьки і діти мають взаємні особисті немайнові та майнові права та обов’язки. Згідно зі ст. 121 CK України права та обов’язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану. Таким чином, підставою виникнення батьківських правовідносин між дитиною та її батьками є сукупність юридичних фактів (юридичний склад), а саме:
- кровне споріднення між дитиною та певними чоловіком і жінкою;
- реєстрація органом державної реєстрації актів цивільного стану походження дитини від певних чоловіка та жінки.
Походження дитини від певних чоловіка та жінки, засвідчене державним органом реєстрації актів цивільного стану, є підставою виникнення не тільки їх взаємних прав та обов’язків, але й правового зв’язку між дитиною та родичами батька та матері. Між дитиною, з одного боку, та її батьками й їх родичами, з другого, встановлюється споріднений зв’язок. Споріднення, як зазначають В. I. Данилін та С. I. Реутов, є підставою виникнення більшої частини сімейно- правових відносин^[190].}

<< | >>

↑

Источник: Сімейне право України : підручник / Л. M. Баранова, В. І. Борисова, С37 І. В. Жилінкова та ін. ; за заг. ред. В. І. Борисової та І. В. Жилінкової. — 4-те вид., переробл. і допов. — X. : Право,2012. — 320 с.. 2012

Еще по теме § 1. Загальні підстави виникнення прав та обов’язків батьків і дітей:

- Семейное право России - Сімейне право України -