§ 3. Здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків

Учасники сімейних правовідносин мають різноманітні особисті та майнові права та обов’язки. Суб’єктивне сімейне право — це гаран­тована правом і законом міра можливої або дозволеної поведінки учасника сімейних відносин.

Учасниками багатьох сімейних правовідносин є неповнолітні або непрацездатні члени сім’ї. Тому законодавство передбачає спеціальні юридичні засоби, спрямовані на забезпечення їх прав та інтересів. Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 14 CK якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника. Сімейні права недієздатної особи здійснює її опікун. Якщо, наприклад, один із батьків не виконує свого обов’язку щодо утримання дитини, право дитини на аліменти може бути здійснене в примусовому порядку шляхом звернення до суду другого з батьків або іншої особи в порядку, встановленому Цивільно-процесуальним кодексом України.

Особливі правила встановлені для неповнолітніх осіб, які самі є батьками дитини. Хоча неповнолітні батьки мають такі ж права та обов’язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснюва­ти самостійно (ч.

Учасники сімейних правовідносин здійснюють свої сімейні права вільно, на власний розсуд, не порушуючи при цьому права, свободи та інтереси інших осіб і в першу чергу інших учасників сімейних право­відносин. Особа може не здійснювати свого сімейного права. Таке нездійснення не тягне за собою припинення такого права, воно продов­жує існувати в нереалізованому стані. Наприклад, той із подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, може не звертатися до другого з подружжя з вимогою про надання утримання, хоча і має на це право. Той факт, що особа не реалізує свого права, не є підставою для позбавлення її цього права.

Разом з тим існують певні особливості сімейних прав, які зумов­люють і особливості їх здійснення. Насамперед це стосується сі­мейних правовідносин за участю неповнолітніх. Наприклад, право батьків на виховання дитини є абсолютним правом. Це означає, що жодна особа, яка не має для цього відповідних правових підстав, не може перешкоджати батькам здійснювати виховання дитини, об­межувати спілкування дитини з батьками, відбирати дитину тощо. Разом із тим виховання дитини, яке щодо всіх третіх осіб є абсо­лютним правом батьків, стосовно самої дитини становить не право, а обов’язок батьків. Дитина (особисто або за допомогою інших осіб, у способи, передбачені законом) може вимагати здійснення батька­ми їх обов’язку щодо виховання. Таким чином, виховання дитини стосовно всіх третіх осіб є правом батьків, а стосовно самої дити­ни — їх обов’язком. Зрозуміло, що за таких обставин батьки не можуть за власним бажанням вирішувати питання щодо здійснення або нездійснення свого права на виховання або відмовлятися від нього, бо відмова від виховання є порушенням їхнього обов’язку щодо дитини.

Права учасників сімейних відносин можуть бути припинені або обмежені строком.

цездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті умисного злочину та в інших випадках, перед­бачених законом (ст. 83 CK).

Учасники сімейних правовідносин за вчасною волею вправі при­пинити свої права. У першу чергу це стосується тих прав, які мають майновий характер. Наприклад, за шлюбним договором та чи інша річ, що належить на праві власності одному з подружжя (за винятками, установленими ч. 5 ст. 93 CK), може передаватися у власність другого з подружжя. Таким чином, майнове право одного з подружжя припи­няється, натомість виникає право власності у другого з подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 190 CK той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).

Сімейні права тісно пов’язані із сімейними обов’язками. Суб’єктивний сімейний обов'язок — це вид і міра належної поведін­ки особи. Свої обов’язки учасники сімейних відносин здійснюють різними шляхами, у більшості випадків — шляхом здійснення активних дій: батьки зобов’язані виховувати та утримувати свою дитину; один із подружжя за певних умов зобов’язаний надати утримання другому з подружжя; патронатний вихователь зобов’язаний забезпечити дити­ну житлом, одягом, харчуванням та створити їй умови для навчання та розвитку.

Учасники сімейних відносин здійснюють свої обов’язки особисто, бо вони є такими, що тісно пов’язані з особою і не можуть бути пере­кладені на іншу особу (ч. 1 ст. 15 CK). Відповідно до ч. 2 ст. 15 CK якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов’язок особистого немайнового характеру припиняється. Це правило стосується дієздат­них учасників сімейних відносин — батьків, усиновлювачив, опікунів, 72

патронатних вихователів тощо. У разі визнання такої особи недієздат­ною вона не може виконувати своїх обов’язків немайнового характе­ру — виховувати дитину, представляти та захищати її права та ін. Схожі наслідки виникають і в тому випадку, якщо особа не визнана в судовому порядку недієздатною, але в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або з іншої поважної причини не може виконувати сімейного обов’язку. Ця особа не визнається такою, що ухиляється від виконання свого обов’язку, і таким чином звільняється від застосуван­ня наслідків примусового характеру (частини 3, 4 ст. 15 CK).