§ 4. Захист сімейних прав та інтересів

Особа має право на захист свого сімейного права в разі його по­рушення, невизнання або оспорювання. Суб’єктивне сімейне право на захист — це законодавчо забезпечена можливість уповноваженої особи використовувати правоохоронні засоби для відновлення свого порушеного права або його визнання.

Юрисдикційна форма захисту — це діяльність уповноважених державою органів щодо захисту сімейних прав та інтересів учасників сімейних відносин. До органів, які здійснюють такий захист, належать суд, органи опіки та піклування, нотаріус та прокурор.

Основною формою захисту сімейних прав є судова. Відповідно до ч. 10 ст. 7 CK кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист. Конкретні способи отримання такого захисту залежать від віку особи, яка його потребує. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду. Захист прав та інтересів малолітніх у першу чергу здійснюють їхні батьки. Вони мають право звертатися до суду як законні представники дитини без спеціальних на те повноважень (ч. 2 ст. 154 CK). Це означає, що для представництва інтересів дитини в суді батькам не потрібно мати рішення органів опіки та піклування, довіреність або будь-які інші документи, які під­тверджують їх повноваження. Вони діють на підставі того, що вони є батьками дитини. Батьки вправі звертатися за захистом навіть і в тому разі, коли відповідно до закону діти самі мають право звернутися за таким захистом (ч. 3 ст. 154 CK). Якщо дитина позбавлена батьків­ського піклування та в деяких інших випадках звертатися до суду в її

інтересах мають право й інші особи (родичі дитини, визначені законом, опікун, піклувальник, патронатний вихователь, орган опіки та піклу­вання, прокурор).

Суд застосовує способи захисту, встановлені законом або домовле­ністю (договором) сторін.

Передбачено новим CK і можливість відшкодування учасникам сімейних відносин моральної шкоди. Це можливо, наприклад, у ви­падку порушення одним із батьків, із яким проживає дитина, вста- 74

новленого договором порядку здійснення батьківських прав (ст. 157 CK), у разі самочинної зміни одним із батьків місця проживання дитини всупереч волі іншого з батьків (ст. 162 CK), у випадку неви­конання рішення суду щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від дитини (ст. 159 CK), та в деяких інших ви­падках. Перелік підстав, за яких можливе відшкодування моральної шкоди, у сімейному праві є виключним¹. Такий спосіб захисту сімей­них прав є новим для сімейного законодавства. Сімейний кодекс не містить визначення моральної шкоди, порядку та розміру її відшко­дування. У зв’язку з цим є підстави вважати, що для вирішення пи­тання щодо відшкодування моральної шкоди в сімейному праві мо­жуть застосовуватися норми ЦК (ст. 23).

Захист сімейних прав здійснюється також органами опіки та пі­клування^{[94] [95]. У випадках, передбачених законом, особа має право на попереднє звернення до цих органів, рішення яких є обов’язковим (ч. 1, ч. 2 ст. 19 CK). Участь органу опіки та піклування є обов’язковою при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасу­вання усиновлення та визнання його недійсним (ч. 4 ст. 19 CK). Важ­ливою функцією органів опіки і піклування є захист прав та інтересів дітей при розгляді спорів, пов’язаних з їх вихованням. Наприклад, за заявою матері або батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Якщо той із батьків, з ким проживає ди­тина, ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування і продовжує чинити перешкоди спілкуванню дитини з другим із бать­ків, останній має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод (ч.}

Органи опіки та піклування беруть активну участь у процесі вла­штування дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюють опіку та піклування, здійснюють контроль за дотриманням прав дити­ни, у разі необхідності звільняють опікуна та піклувальника від іх обов’язків (гл. 19 CK); проводять облік дітей, які бажають усиновити дитину (ст. 215 CK), звертаються до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 240 CK); укладають до­говір про патронат та здійснюють нагляд за його виконанням патро- натними вихователями (гл. 20 CK).

Відповідно до ст. 18 ЦК захист цивільних прав здійснюється но­таріусом шляхом вчинення виконавчого напису на борговому доку­менті у випадках і в порядку, встановлених законом. Таким шляхом нотаріус здійснює захист і сімейних прав. Наприклад, батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину. У разі невико­нання одним із батьків свого обов’язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса (ст. 189 CK). Це означає, що у разі невиконання договору однією стороною друга сторона може захищати свої права у спрощеному порядку, не звертаючись до суду. Нотаріус робить на борговому документі вико­навчий напис, який є підставою для примусового стягнення заборго­ваності. Такий правовий механізм діє і в інших випадках (ст. 78 CK).

Функції захисту сімейних прав здійснює також прокурор. Прокурор має право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійс­ним (ст. 42 CK); позбавлення батьківських прав (ст. 165 CK); відібран­ня дитини без позбавлення батьківських прав (ч. 2 ст. 170 CK); скасу­вання усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 240 CK) тощо. У деяких випадках прокурор здійснює захист сімейних прав безпо­середньо, без звернення до суду. Так, відповідно до ч. 2 ст. 170 CK у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров’я дитини прокурор має право постановити рішення про негай­не відібрання дитини від батьків.

Неюрисдикційна форма захисту сімейних прав — це дії фактич­ного характеру, які учасник сімейних відносин вчиняє для захисту свого права та інтересу або права та інтересу іншої особи без звернен­ня до відповідних юрисдикційних органів. У CK міститься спеціальна вказівка на те, що батьки мають право на самозахист своєї дитини (ч. 1 ст. 154 CK). Якщо, на думку батьків, дитині загрожує небезпека, вони можуть здійснити певні фактичні дії, спрямовані на її захист: 76

змінити місце проживання дитини, припинити її спілкування з певною особою, здійснити конкретні заходи щодо охорони дитини на вулиці, під час її повернення додому тощо.

Нема підстав відкидати можливість застосування в процесі само­захисту сімейних прав і деяких способів, передбачених Цивільним кодексом України, зокрема, необхідної оборони (ст. 1169), притриман- ня речі (статті 594-597), односторонньої відмови від зобов’язання (ст. 615). Як правильно відзначає 3. В. Ромовська, у разі викрадення дитини батьки мають право на її відібрання за допомогою сили, якщо при цьому не будуть здійснені дії, заборонені законом¹. Якщо при цьому буде завдана майнова шкода особі, яка викрала дитину, питання буде вирішуватися шляхом застосування норм ЦК України.