§ 5. Захист сімейних прав та інтересів
Способи захисту сімейних прав:
• Самозахист - полягає у самостійному здійсненні особою будь- яких не заборонених законом дій для захисту своїх законних прав та інтересів. Наприклад, один з подружжя може передати свою частку у спільному майні на зберігання родичам, якщо існує загроза приховання, знищення чи пошкодження цього майна другим з подружжя.
• Судовий захист
Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами судового захисту сімейних прав та інтересів, зокрема є:
- встановлення правовідношення (наприклад, встановлення факту батьківства);
- примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку (наприклад, стягнення аліментів);
- припинення правовідношення, а також його анулювання (наприклад, визнання шлюбу недійсним, розірвання шлюбу);
- припинення дій, які порушують сімейні права (наприклад, усунення перешкод для спілкування онуків з бабою, дідом);
- відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права (наприклад, поновлення батьківських прав);
- відшкодування матеріальної та моральної шкоди (наприклад, особа яка ухиляється від виконання рішення суду, рішення органів опіки та піклування чи умов договору щодо спілкування дитини з тим з батьків, хто проживає окремо, повинна сплатити йому матеріальну і моральну шкоду);
- зміна правовідношення
- визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб (наприклад, визнання незаконним рішення про припинення діяльності прийомної сім'ї)
• Захист органами опіки та піклування
У випадках, передбачених Сімейним Кодексом (спори щодо імені, прізвища дитини, участі батьків у вихованні), особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.
Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 Сімейного Кодексу (відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав може бути негайне у виняткових випадках). Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов 'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.• Захист, здійснений прокурором
Прокурор має право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним (ст. 42 СК), позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК), відібрання дитини від батьків без позбавлення батьківських прав (ч. 2 ст. 170 СК), скасування усиновлення чи визнання його недійсним (с. 240 СК)
• Захист, здійснений нотаріусом
Захист здійснюється нотаріусом, в першу чергу, шляхом вчинення ним виконавчого напису на договорі, що регулює стягнення аліментів на дитину (ст. 189 СК) або одного з подружжя (ст. 78 СК). Крім того, практично всі сімейно-правові договори повинні бути нотаріально посвідчені. Нотаріуси зобов’язані роз’яснити сторонам зміст і значення поданих ними проектів договорів і перевірити, чи відповідає зміст по- свідчуваних договорів вимогам закону і дійсним намірам сторін. Якщо зміст договору не відповідає вимогам закону або дісним намірам сторін, нотаріус повинен відмовити у його посвідченні.