§ 5. Строки в сімейному праві

Поняття та види строків

З фактором часу пов’язано виникнення, розвиток і припинення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників сімейних від­носин, необхідність здійснення передбачених законом чи договором дій, можливість захисту порушених прав тощо.

Строк у сімейному праві — це певний період чи момент часу, з яким пов’язані юридичні наслідки^{[96] [97].}

Строки у сімейному праві можна класифікувати на види за такими критеріями:

1. Залежно від того, ким установлені строки, у сімейному праві розрізняють:

1) законні строки — строки, зафіксовані в нормативних актах. На­приклад, рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до вико­нання, якщо протягом 10 днів від часу його виникнення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого ч. 2 ст. 170 CK (ч. 2 ст. 19 CK); якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день ре­єстрації шлюбу (ч. 1 ст. 95 CK) тощо;

2) договірні строки — строки, які самостійно визначають учасни­ки правовідносин. Зокрема, у шлюбному договорі може бути встанов­лено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов’язків (ч. 1 ст. 96 CK); подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів (ч. 1 ст. 78 CK); у договорі про сплату алі­ментів на дитину батьки визначають розмір та строки виплати (ч.

3) строки, які визначають зазначені в CK України органи. Так, органу державної реєстрації актів цивільного стану надано право ско­рочувати або збільшувати місячний строк для реєстрації шлюбу (ст. 32 CK України).

2. За можливістю бути зміненими за згодою сторін розрізня­ють:

1) імперативні — строки, які чітко визначені законом і не підля­гають зміні за згодою сторін;

2) диспозитивні — строки, які хоча і передбачені законом, але можуть бути змінені за згодою сторін.

На відміну від цивільного права, більшість строків у сімейному праві є імперативними. Лише як винятки із загального правила учас­ники сімейних відносин у деяких випадках мають можливість відхо­дити від строків, передбачених законодавством (наприклад, добро­вільне продовження виплати аліментів на дітей після припинення підстав для цього тощо).

3. За точністю визначення строки поділяють на:

1) абсолютно визначені — передбачають точний момент чи пері­од часу, з яким пов’язуються юридичні наслідки. Зокрема, у разі від­мови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішення суду про таку відмову (ч. 7 ст. 169 CK України); у разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 114 CK);

2) відносно визначені—мають меншу точність, але також пов’язані з певним моментом чи періодом часу. Наприклад, якщо один із по­дружжя одержує аліменти у зв’язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності (ч. 3 ст. 79 CK); право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працез­датності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу (ч. 1 ст. 82 CK) тощо;

3) невизначені — мають місце у разі, якщо виходячи із суті право­відносини мають часові межі, але вони не визначені законом чи до­говором.

4. За своїм призначенням строки поділяються на:

1) правостворюючі — строки, що породжують виникнення прав. Наприклад, з досягненням шлюбного віку (для жінки — 17, для чоло­віка — 18 років) виникає право на шлюб (статті 22, 23 CK); з моменту реєстрації шлюбу в органі державної реєстрації актів цивільного стану у подружжя виникають права та обов’язки (статті 21, 36 CK України);

2) строки здійснення прав — строки, протягом яких особа може реалізувати належне їй право. Зокрема, протягом трьох років від дня розірвання шлюбу має право на утримання той із подружжя, який у зв’язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім’ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, не мав можливості одержати освіту, працю­вати, зайняти відповідну посаду, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік чи дружина може надавати матері­альну допомогу (ч. 4 ст. 76 CK); дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності (ч. 1 ст. 84 CK); дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка — батька дитини до до­сягнення дитиною трьох років (ч. 2 ст. 84 CK), а якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, то до досягнення дитиною шести років (ч. 3 ст. 84 CK); оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини, можливе лише після народження дитини і до досяг­нення нею повноліття (ч. 3 ст. 136 CK); якщо реєстрація шлюбу у ви­значений день не відбулася, заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність після спливу трьох місяців від дня її подання (ч. 4 ст. 28 CK) тощо;

3) строки захисту цивільних прав — це строки, протягом яких особа, чиє право порушено, може звернутися до компетентних держав­них органів про примусовий захист свого права. До них належать, зокрема, строки позовної давності.

_____________ Позовна давність

Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернути­ся до суду з вимогою про захист свого права або інтересу і розрахову­вати на їх захист.

На вимоги, що випливають з цивільних відносин, завжди поширю­ється позовна давність, крім випадків, встановлених законом. Інакше вирішується це питання в сімейному праві. Відповідно до ч. 1 ст. 20 CK, до вимог, що випливають із сімейних відносин, за загальним пра­вилом, позовна давність не застосовується. Пояснюється це тим, що у сімейному праві значна частина правовідносин має немайновий або тривалий характер.

Зокрема, позовна давність не застосовується до вимог: про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано (ч. 1 ст. 72 CK); чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини (ч. 6 ст. 136 CK); про виключення запису про особу як батька дитини з актового запису про народження дитини, якщо оспорювання батьківства відбулося після смерті особи, яка записана батьком дитини (ч. 4 ст. 137 CK); про розірвання шлюбу чи визнання його недійсним, встановлення батьківства, стягнення аліментів, повернення дітей, скасування усинов­лення та визнання його недійсним тощо.

Тобто, як правило, можливість захисту права у примусовому по­рядку не обмежена встановленими в законі строками позовної давнос­ті, тому учасник сімейних відносин може розраховувати на захист свого порушеного права судом незалежно від часу виникнення підстав для звернення до суду.

Лише у виняткових випадках таке право обмежене певним строком. Відповідно до CK України позовна давність застосовується до ви­мог:

1) про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо вимога заявлена після розірвання шлюбу, протягом трьох років від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізна­тися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 CK);

2) про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком ди­тини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дити­ни перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, протягом одного року, по­чинаючи від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство (ч.

3) матері про внесення змін до актового запису про народжен­ня дитини у випадку оспорювання батьківства свого чоловіка протягом одного року від дня реєстрації народження дитини (ч. 3 ст. 138 CK);

4) про визнання материнства строком один рік, починаючи від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір’ю дитини (ч. 3 ст. 139 CK).

Таким чином, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про порушення свого суб’єктивного права. Аналогічний підхід міститься і в п. 1 ст. 261 ЦК України. Наприклад, коли один з колишнього подружжя самостійно розпорядився майном, що є об’єктом права спільної сумісної власнос­ті, то строк позовної давності починає перебіг не з моменту припинен­ня шлюбу, а з часу, коли інший співвласник дізнався або міг дізнатися про цей факт. До того ж доречно звернути увагу, що позовна давність розпочинається лише за умови розірвання шлюбу. У зазначених ви­падках позовна давність застосовується судом відповідно до ЦК Укра­їни (ч. 2 ст. 20 CK).

Сплив позовної давності не є підставою відмови у прийнятті заяви про захист права або інтересу, але за наявності заяви сторони у спорі про її застосування є підставою для відмови у позові (пп. 2, 4 ст. 267 ЦК). Пояснюється це тим, що протягом цього часу особа може роз­раховувати на примусовий захист свого порушеного права судом.

Таким чином, сплив часу позовної давності не погашає право на позов у процесуальному змісті. Тому суд зобов’язаний у будь-якому випадку прийняти заяву про захист права або інтересу і з’ясувати при­чини пропущеним позовної давності. Такий підхід законодавця є цілком доречним, оскільки дає можливість проаналізувати конкретні обста­вини і зробити обґрунтований висновок стосовно можливості задо­волення позовних вимог.

До того ж новелою є ч. 3 ст. 267 ЦК, відповідно до якої позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зроб­леною до винесення ним рішення.

У процесі розгляду заяви може з’ясуватися, що причини пропущен­им позовної давності є поважними чи мали місце підстави для зупи­нення чи переривання перебігу позовної давності.

Перебіг позовної давності переривається у разі пред’явлення осо­бою позову чи, наприклад, вчинення співвласником дій, що свідчать про визнання прав чи обов’язків щодо сумісної власності колишнього подружжя. При наявності таких обставин перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу строку, до нового строку не зараховується (ст. 264 ЦК).

Якщо суд визнає поважними причини пропущеним позовної дав­ності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК).

Отже, лише після ґрунтовного аналізу всіх обставин суд може дійти висновку про відмову у позові у зв’язку зі спливом позовної давності.

Хоча ст. 20 CK містить вичерпний перелік вимог, до яких застосо­вується позовна давність, у літературі є точка зору, що інколи позовна давність застосовується виходячи із суті правовідносин. Зокрема, саме право на утримання при наявності підстав для нього не підлягає об­меженню, що ж стосується стягнення аліментів за певний проміжок часу, наприклад, до подання позову, то оскільки мова йде про майнову вимогу, на неї поширюються строки позовної давності^[98].

Так, CK передбачає такі випадки:

1) якщо позивач вживав заходів щодо одержання аліментів від від­повідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача від їх сплати, стягнення аліментів за минулий час можливе, якщо аліменти сплачуються одному з подружжя — не більш як за один рік (ч. 2 ст. 79 CK), а на дитину — не більш як за три роки (ч. 2 ст. 191 CK);

2) повернення одержаних без достатньої правової підстави сум, виплачених на виконання рішення суду про стягнення аліментів після припинення права одного з подружжя на утримання, можливе не більш як за 3 роки (ч. 2 ст. 82 CK).

_____________ Порядок та правила обчислення строків

Строки у сімейному праві можуть бути визначені шляхом: а) по­силання на певну обставину чи дію, яка характеризується в законодав­стві (реєстрація або припинення шлюбу, народження або усиновлення дитини, подача заяви тощо); б) зазначення періоду часу (один чи два роки тощо).

Перебіг і обчислення строків у сімейних відносинах відбувається відповідно до ЦК України (ст. 12 CK).

Для правильного обчислення строків важливе значення має чітке визначення початку перебігу строку та його закінчення. Перебіг стро­ку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок (ст. 253 ЦК). Напри­клад, якщо 10 вересня було зареєстровано народження дитини, то встановлений річний строк позовної давності до вимог матері про вне­сення змін до актового запису про народження дитини у випадку оспо­рювання батьківства свого чоловіка починається з 11 вересня.

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та чис­ло останнього року строку. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Це правило застосову­ється і до строку, що визначений півроком або кварталом року. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Строк, що визначений тижнями, спливає у відпо­відний день останнього тижня строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ст. 254 ЦК).

Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі якщо ця дія має бути вчи­нена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за вста­новленими правилами припиняються відповідні операції. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв’язку до закінчення остан­нього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно (ст. 255 ЦК). Так, якщо особа не встигає реалізувати своє право в останній день строку у зв’язку з закінченням в установі робочого дня, то вона має можливість здати відповідну заяву чи повідомлення, наприклад, до Головпоштамту до 24 години цього дня і отримати докази вчинен­ня такої дії.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Які правовідносини визнаються сімейними?

2. Яким чином у законі визначається поняття «сім’я» і якими є основні юридичні ознаки сім’ї?

3. Які ви знаєте види сімейних правовідносин?

4. Які юридичні факти породжують виникнення, зміну або при­

пинення сімейних правовідносин?

5. У чому полягають особливості здійснення суб’єктивних сімейних прав та виконання сімейних обов’язків?

6. Які існують форми захисту сімейних прав?

7. Які строки існують у сімейному праві?

8. У чому полягають особливості застосування в сімейному праві строків позовної давності?