§ 7. Позовна давність у сімейному праві

Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звер­нутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу і роз­раховувати на їх захист.

За загальним правилом, до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується (ч.1 ст.

Як виключення з правила, позовна давність все ж застосовується до чотирьох видів вимог:

• До вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, заявлених після розірвання шлюбу - у 3 роки від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України);

• До вимог про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала в шлюбі з іншим чоловіком - у 1 рік від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство (ч. 2 ст. 129 СК України);

• До вимог матері, про виключення її чоловіка як батька з акто­вого запису про народження дитини - в 1 рік від дня реєстрації народження дитини (ч. 3 ст. 138 СК України);

• До вимог про визнання материнства - в 1 рік, починаючи від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір Ю дитини (ч. 3 ст. 139 СК України)

В даних випадках позовна давність застосовується судом відпо­відно до Цивільного кодексу України. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за письмовим договором сторін, проте такий договір не може скорочувати позовну давність або змінювати порядок її обчислення.

Перебіг позовної давності зупиняється, відовідно до ст. 263 ЦК:

- якщо пред’явленню позову перешкоджала надзвичайна або не­відворотна за даних умов подія (непереборна сила);

- у разі відстрочення виконання зобов’язання (мораторій) на під­ставах, встановлених законом;

- у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;

- якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

Перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зу­пинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продо­вжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Залишен­ня позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Перебіг позовної давності переривається, відповідно до ст. 264 ЦК:

- вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого обов’язку.

- якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново, час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Проте, сплив позовної давності не позбавляє особу права зверну­тися до суду. Так, згідно ч.2 ст. 267 ЦК, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішен­ня. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено сторо­ною у спорі, є підставою для відмови у позові. Однак, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.