<<
>>

1. Позовне провадження.

Відповідно до ст. 119 ЦПК України у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Суддя вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з підстав, передбачених законом. Не допускається відмова у відкритті провадження у справі з мотивів недоведеності заявленої вимоги, відсутності доказів, пропуску позовної давності та інших не передбачених законом підстав (п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12. 06. 2009 №2).

Подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред’явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.

Договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (ст. 17 ЦПК України) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом. Разом з тим, пред’явлення позову до суду за наявності такого договору не дає підстав для повернення заяви чи відмови у відкритті провадження у справі (ст. ст. 121, 122 ЦПК України), за винятком передбаченого п. 6 ч. 1 ст. 207 ЦПК України обов’язку суду залишити заяву без розгляду, якщо від відповідача надійшло до початку з’ясування обставин у справі заперечення проти вирішення спору в суді.

Якщо заява не відповідає вимогам ст. ст. 119, 120 ЦПК України або не сплачено судовий збір суддя відповідно до вимог ст. ст. 121 ЦПК України постановляє ухвалу, в якій повинні бути зазначені конкретні підстави залишення заяви без руху, в тому числі й розмір несплачених судових витрат, і надає строк для усунення недоліків, тривалість якого визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням характеру недоліків, ухвала про це повинна бути надіслана заявнику негайно, та їх виправлення (п.

7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12. 06. 2009 №2).

Якщо порушення правил ст. ст. 119, 120 ЦПК України виявлені при розгляді справи, вони усуваються в ході судового розгляду або настають наслідки, передбачені п. 8 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.

У разі пред’явлення позовної заяви особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи (ч. 1 ст. 45 ЦПК), у заяві повинні бути зазначені підстави для такого звернення, а їх незазначення тягне наслідки, передбачені ч. ч. 1, 2 ст. 121 ЦПК України.

Пред’явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ст. 33 ЦПК України.

Питання про відкриття чи про відмову у відкритті провадження у справі, зміну підсудності тощо повинно бути вирішено суддею у встановлений законом строк шляхом постановлення відповідної ухвали. Оформлення зазначених процесуальних дій іншим способом не допускається.

Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків, та не пізніше наступного дня після отримання судом інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.

Зміст ухвали про відкриття провадження у справі повинен відповідати вимогам ч. 5 ст. 122 ЦПК України, зокрема, в ухвалі повинні бути зазначені час і місце попереднього судового засідання, якщо суддя вирішив, що його проведення є необхідним, або час і місце судового розгляду справи, якщо суддя вирішив, що проведення попереднього судового засідання у справі не є необхідним, пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються.

Суд не вправі в ухвалі про відкриття провадження у справі зобов’язувати відповідача надати письмові заперечення проти позову (п.

5 ч. 5 ст. 122 ЦПК). Проте у багатьох країнах світу відповідач зобов’язаний надати письмові заперечення на позов і не лише з посиланням на докази, а й з наданням доказів на підтвердження тих обставин, які наведені у запереченнях.

Згідно з титулом V ЦПК Франції неподання заперечень матеріально-правового та процесуального характеру може стати підставою для відмови в їх розгляді, якщо вони не будуть подані до початку судового розгляду. Відповідно до ст. 135 ЦПК Литви подання відповідачем заперечень на позов на стадії підготовки справи до судового розгляду є обов’язковим, невиконання якого без поважних причин свідчить про його небажання сприяти процесу та може стати наслідком їх неприйняття в майбутньому. Згідно зі ст. ст. 148-150 ЦПК Латвії окрім вказаних вище наслідків, неподання відповідачем заперечень є також підставою накладення штрафу[41].

Провадження у справі до судового розгляду регулюється Гл. 3 Розділу III ЦПК України, у якій визначені процесуальні дії суду з підготовки справи до судового розгляду та проведення попереднього судового засідання (якщо його проведення визнано судею необхідним). Проблемні питання щодо цього провадження роз’яснюються у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12. 06. 2009 №5.

Здійснення учасниками цивільного процесу та судом на цій стадії процесу сукупності процесуальних дій, визначених процесуальним законом, є обов’язковим, оскільки вона є самостійною стадією та створює необхідні умови для правильного і своєчасного вирішення справи, ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.

Підготовка справи до судового розгляду розпочинається з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі, після чого суд невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копію відповідної ухвали, копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів, які згідно з ч. 1. ст. 120 ЦПК України позивач повинен подати суду.

Суддя не вправі до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі здійснювати будь-які дії щодо підготовки справи до судового розгляду, зокрема, забезпечувати позов (крім випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК України), проводити попереднє судове засідання тощо. Після відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання про залишення заяви без руху та її повернення (ст. 121 ЦПК України) чи про відмову у відкритті провадження у справі (ч. 2 ст. 122 ЦПК України).

Готуючи справу до розгляду, суд повинен визначити: обставини, які мають значення для справи, та факти, що підлягають встановленню і покладені в основу вимог і заперечень; характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги; матеріальний закон, який регулює спірні правовідносини; вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; з’ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів; визначити коло доказів відповідно до характеру спірних правовідносин і роз’яснити, якій із сторін слід довести певні обставини; вжити заходів для забезпечення явки в судове засідання, а також сприяти врегулюванню спору до судового розгляду.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12. 06. 2009 р. №5 з метою врегулювання спору до судового розгляду суди мають з’ясовувати: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду.

Зазначені процесуальні дії можуть бути вчинені лише в позовному провадженні та повинні здійснюватися не формально; суди мають вживати дієві заходи для примирення сторін та врегулювання спору до судового розгляду, зберігаючи при цьому об’єктивність і неупередженість. Зокрема, вони мають роз’яснювати сторонам можливості розгляду справи у третейському суді та порядок виконання його рішення, суть та процедуру здійснення кожної дії та їх наслідки.

Ухвалюючи в попередньому судовому засіданні рішення у зв’язку з визнанням відповідачем позову або закриваючи провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову чи визнанням укладеної між сторонами мирової угоди, суди повинні враховувати положення ст. ст. 174, 175 ЦПК України та до ухвалення відповідного судового рішення роз’яснювати сторонам наслідки вчинення відповідних процесуальних дій.

У разі визнання відповідачем (або його представником за відсутності у дорученні відповідних обмежень) позову можливе лише ухвалення рішення про задоволення позову, а не про задоволення позову частково чи про відмову в його задоволенні. Якщо для цього немає законних підстав, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує розгляд справи.

Визнання позову повинно бути безумовним, а якщо у справі беруть участь кілька відповідачів, то ухвалення рішення про задоволення позову за наявності для цього законних підстав можливе лише у разі визнання позову всіма відповідачами.

Слід розрізняти визнання відповідачем позову від визнання ним обставин позову, що згідно з ч. 1. ст. 61 ЦПК України звільняє позивача лише від доведення цих обставин.

Ухвалюючи рішення по суті спору чи постановляючи ухвали в попередньому судовому засіданні, суд у мотивувальній частині судового рішення зазначає лише про дії сторін щодо розпорядження своїми процесуальними і матеріальними правами та здійснені судом заходи з перевірки таких дій.

Зупинення, закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду (ст. ст. 201, 202, 205, 207 ЦПК України) при проведенні попереднього судового засідання відповідає вимогам ЦПК України.

Попереднє судове засідання повинно бути призначено і проведено протягом 10 днів з дня відкриття провадження у справі.

За заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути відкладено, якщо причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відкладання попереднього засідання допускається один раз.

Неявка на попереднє засідання належно повідомлених третіх осіб не перешкоджає його проведенню.

У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з’ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, які було подано до або під час попереднього судового засідання. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно.

Про процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду, суд постановляє ухвалу.

Не виключається можливість оголошення перерви у проведенні попереднього судового засідання у зв’язку з необхідністю повідомлення чи подання доказів (наприклад, у разі пред’явлення зустрічного позову), для врегулювання спору до судового розгляду, пред’явлення зустрічного позову чи позову третьої особи із самостійними вимогами. Проте як відкладення проведення попереднього судового засідання, так і оголошення в ньому перерви мають здійснюватися в межах установленого строку його проведення (ст. 129 ЦПК) (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12. 06. 2009 №5).

Враховуючи особливості провадження, попереднє судове засідання не проводиться у наказному та в окремому провадженнях, а також при вирішенні скарг на дії державного виконавця, клопотань про визнання та виконання рішень іноземних судів. Однак, у справах окремого провадження, зокрема, при розгляді справ про обмеження цивільної дієздатності чи визнання фізичної особи недієздатною, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою чи про відновлення прав на втрачені цінні папери, здійснюються певні підготовчі дії, визначені законом (ст. ст. 239, 248, 262 ЦПК України).

У тих випадках, коли проведення попереднього судового засідання не є обов’язковим, справа до судового розгляду призначається ухвалою про відкриття провадження у справі.

Як зауважується у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12. 06. 2009 №5, підготовка цивільних справ до судового розгляду, у тому числі призначення та проведення попереднього судового засідання, повинні бути проведені також при новому розгляді після скасування ухваленого судового рішення судом вищої інстанції та після скасування судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами залежно від підстав скасування. Певні підготовчі дії можуть бути здійснені й після відновлення зупиненого провадження у справі (ст. 204 ЦПК України).

У разі скасування рішення суду в касаційному порядку з направленням справи на новий судовий розгляд постановляти ухвалу про відкриття провадження у справ не потрібно, оскільки провадження у справі вже відкрито і строк розгляду справи продовжується[42].

Попереднє судове засідання проводиться суддею одноособово за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, з додержанням загальних правил, установлених нормами ЦПК України для судового розгляду, з винятками, встановленими Гл. 3 Розділу III ЦПК України. Зокрема, обов’язковими є повідомлення осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання технічними засобами, роз’яснення учасникам процесу їхніх прав та обов’язків на цій стадії процесу, наприклад, про право заявлення відводу, обов’язок подання доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень і наслідків невиконання цього процесуального обов’язку. При проведенні попереднього судового засідання сторони та свідки не допитуються (проте сторони дають пояснення з приводу того, чи підтримують свої вимоги та заперечення, чи є підстави для примирення), вирішуються питання щодо прийняття доказів, але вони не досліджуються та не оцінюються, судові дебати не проводяться тощо (п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12. 06. 2009 №5).

Якщо спір не врегульовано до судового розгляду, суд повинен здійснити процесуальні дії, спрямовані на правильне та швидке вирішення справи. Для визначення процесуальних дій, які необхідно вчинити до судового розгляду, суд постановляє відповідну ухвалу, в якій зазначаються дії як суду, так і учасників процесу, строки їх здійснення. Перелік таких дій передбачений ч. 6 ст. 130 ЦПК України і не є вичерпним; дії визначаються характером матеріально-правового спору, законодавством, яке підлягає застосуванню, та обставинами справи і можуть проводитись у різній послідовності.

Уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.

Зокрема, у позивача суд повинен з’ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). З’ясовується правильність об’єднання кількох однорідних вимог, наявність у позивача інших вимог до відповідача, які можуть бути пов’язаними між собою, для вирішення питання про їх об’єднання або роз’єднання (ст. 126 ЦПК). У відповідача суд з’ясовує суть заперечення проти позову та характер такого заперечення (процесуальний чи матеріально-правовий).

З урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню (предмет доказування – ст. 179 ЦПК України).

У п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12. 06. 2009 №5 зауважується, що оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі (ст. 26 ЦПК України), суд повинен виходити з характеру спірних правовідносин, визначеної ним норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, та з матеріально-правового інтересу у вирішенні справи. Суд має також вирішити питання про участь інших учасників процесу, які сприятимуть здійсненню правосуддя (ст. 47 ЦПК України).

Якщо позов пред’явлений не всіма особами, яким належить таке право, суд не вправі залучати таких осіб до участі у справі як співпозивачів, оскільки згідно з принципом диспозитивності особа, якій належить право вимоги, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

У випадку пред’явлення зустрічного позову відповідачем або позову третьої особи із самостійними вимогами при проведенні попереднього судового засідання суд за наявності для цього підстав постановляє ухвалу про об’єднання цих вимог в одне провадження та може відкласти проведення попереднього судового засідання.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 45 ЦПК України суд повинен з’ясувати необхідність залучення до участі у справі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків є обов’язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне. Зокрема, участь представників органів опіки та піклування є обов’язковою у справах: про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною (ст. 240 ЦПК України); про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (ст. 244 ЦПК України); про усиновлення дитини (ч. 1 ст. 254 ЦПК України) тощо.

Якщо при проведенні попереднього судового засідання з’ясується, що у позивача є до того чи іншого відповідача (відповідачів) вимоги, які випливають з пред’явленого позову і не зазначені в ньому, або у відповідача є зустрічні вимоги до позивача, суд відповідно до вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України повинен роз’яснити право як на пред’явлення позивачем додаткових позовних вимог, так і на пред’явлення відповідачем зустрічного позову.

Разом з тим, при пред’явленні позову до частини відповідачів (наприклад, при солідарному обов’язку боржників згідно зі ст. 543 ЦК України суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов’язаний вирішити справу за тим позовом, що пред’явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеній у п. 12 Постанови Пленуму від 12. 06. 2009 №5, у випадку неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв’язку з характером спірних правовідносин (наприклад, при розгляді справ про захист гідності, честі та ділової репутації за участю засобів масової інформації) суд залучає його чи їх до участі у справі зі своєї ініціативи. Мотиви, з яких суд визнав неможливим розгляд справи без зазначених осіб, повинні бути зазначені в ухвалі, копія якої разом з копією позовної заяви невідкладно надсилається залученим особам. Проте така позиція не є безспірною з огляду на те, що за ч. 1 ст. 33 ЦПК України залучення співвідповідача допускається лише за клпотанням позивача.

При з’ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд виходить з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов’язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом, зокрема ст. 61 ЦПК України. У деяких випадках тягар доказування регулюється нормами матеріального права. Наприклад, згідно з ч. 3 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Якщо представлені докази недостатньо підтверджують вимоги позивача чи заперечення відповідача або не містять в собі всіх необхідних даних і у сторін є обґрунтовані складнощі у наданні додаткових доказів, суд за їх клопотанням зобов’язаний сприяти їм в одержанні або витребуванні таких доказів (ч. 4 ст. 10, ст. 137 ЦПК України).

Після проведення всіх дій, необхідних для розгляду справи, суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає, які підготовчі дії ним проведені, і встановлює дату розгляду справи. Справа має бути призначена до розгляду не пізніше 7 днів після закінчення дій підготовки до судового розгляду (ч. 2 ст. 156 ЦПК).

Проведення попереднього судового засідання і проведення підготовчих дій до судового розгляду – це різні поняття. За ст. 129 ЦПК України встановлений строк для проведення попереднього судового засідання, в якому повинні бути лише визначені процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду. А самі ці дії вчиняються судом і після цього строку. Тобто підготовка справи до судового розгляду закінчується не постановленням ухвали попереднього судового засідання, а закінченням всіх процесуальних дій, визначених цією ухвалою. Лише після цього постановлюється ухвала про призначення справи до судового розгляду (ст. 156 ЦПК) і призначається дата судового засідання[43].

Якщо в ході проведення попереднього судового засідання визначено, що справа підготовлена до судового розгляду і проводити підготовчі дії не потрібно, суд відповідно до п. 9 ч. 6 ст. 130 ЦПК України визначає час і місце судового розгляду з урахуванням строків повідомлення (ст. 74 ЦПК України); у такому випадку окремо постановляти ухвалу про призначення справи до судового розгляду не вимагається.

Після призначення справи до судового розгляду суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце судового засідання, а також викликає інших учасників процесу в порядку, передбаченому Гл. 7 Розділу I ЦПК України.

Якщо учасники процесу не заперечують, всі особи, які беруть участь у справі, присутні, то суд може призначити справу до розгляду у цей же день[44].

Окремі процесуальні дії, які здійснюються при підготовці справи до судового розгляду, в разі необхідності можуть здійснюватись і при розгляді справи по суті, наприклад, вирішення клопотань, розгляд питання про призначення експертизи, прийняття позову від третіх осіб із самостійними вимогами тощо (п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12. 06. 2009 №5).

Відповідач має право пред’явити зустрічний позов до початку розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 123 ЦПК України), а треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору, можуть вступити у справу шляхом пред’явлення позову до однієї чи обох сторін до закінчення судового розгляду (ч. 1 ст. 34 ЦПК України).

Позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об’єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов’язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об’єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову (наприклад, позови кількох осіб про стягнення зарплати чи про поновлення на роботі).

Роз’єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог може мати місце лише за умови, що їх сумісний розгляд ускладнює вирішення справи (зокрема, у зв’язку з необхідністю призначення складної експертизи за окремими вимогами, тривалого відрядження або тяжкого захворювання одного чи кількох з позивачів або відповідачів). У разі роз’єднання позовів підставою для провадження щодо вимог, виділених у самостійне провадження, є ухвала суду про роз’єднання позовів і копія пред’явленого позову.

За правилами ч. 1 ст. 21 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участь в розгляді цієї справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи у зв’язку з винятковими обставинами, а так само у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження у справі. Проте скасування іншої ухвали, якою не закінчувалося провадження у справі (про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу, забезпечення позову або скасування забезпечення позову, повернення заяви позивачеві (заявнику), відмову у відкритті провадження у справі, зупинення провадження у справі, залишення заяви без розгляду тощо), не відстороняє суддю від повторної участі у справі.

Перевіряючи явку в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, суд установлює, чи повідомлені ті, хто не з’явився, про час і місце судового засідання з дотриманням вимог закону, чи вручені особам, які беруть участь у справі, судові повістки в строк, визначений ч. 4 ст. 74 ЦПК України.

При цьому відповідно до ч. 9 ст. 74 ЦПК України щодо виклику відповідача в суд через оголошення в пресі належним повідомленням буде вважатися те, яке здійснене через друкований орган, визначений Кабінетом Міністрів України, і лише у разі, якщо зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи відповідача невідоме. Тобто таке оголошення не допускається у разі неявки відповідаса в судове засідання, коли відоме його місце проживання, оскільки явка до суду є правом, а не обов’язком сторони у справі (ч. 1 ст. 27 ЦПК України).

У разі неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, належним чином і в установленому порядку повідомленої про дату судового засідання, питання про можливість судового розгляду вирішується з урахуванням вимог ст. ст. 169, 224 ЦПК України.

Встановлюючи особи учасників процесу, які з’явилися в судове засідання, суду на підставі даних паспорта, службового посвідчення чи іншого документа, що посвідчує особу, належить з’ясувати їх прізвище, ім’я та по батькові, дату народження, рід заняття і місце проживання. З’ясування інших відомостей чи обсягу повноважень у певних учасників процесу (наприклад, представника юридичної особи, свідка, експерта, спеціаліста) здійснюється на підставі окремих норм процесуального законодавства з метою забезпечення встановлення наявності/відсутності обставин, які виключають можливість участі в процесі, чи родинних та інших стосунків зі сторонами, що впливає на оцінку доказів.

Як зазначається у п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12. 06. 2009 №2, клопотання осіб, які беруть участь у справі, з питань, пов’язаних з розглядом справи, суд вирішує негайно. Відкладення вирішення клопотань не допускається. Відмова в їх задоволенні не позбавляє права осіб, які беруть участь у справі, знову заявляти клопотання з того самого питання в процесі судового розгляду, проте з інших пістав (ч. 1 ст. 168 ЦПК України). Суд вправі при вирішенні повторного клопотання з урахуванням зміни обставин у ході розгляду справи постановити іншу ухвалу по суті заявленого клопотання.

Розглядаючи і вирішуючи цивільні справи на засадах змагальності та диспозитивності, суди відповідно до положень ст. ст. 10, 11 ЦПК України повинні роз’яснювати особам, які беруть у ній участь, їх права та обов’язки, попереджувати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.

При відмові позивача від позову суд лише перевіряє повноваження на такі дії його представника, якщо він бере участь у справі та висловив такий намір.

У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з’ясування і дослідження інших обставин справи.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Якщо сторони виявили намір укласти мирову угоду, то при необхідності їм може бути надана можливість оформити умови мирової угоди, для чого суд оголошує перерву в судовому засіданні (п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12. 06. 2009 №2). Якщо умови мирової угоди не суперечать закону, не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб (не сторін), суд визнає мирову угоду та закриває провадження у справі.

До ухвалення судового рішення щодо кожної із зазначених процесуальних дій суд роз’яснює сторонам їх наслідки.

Згідно зі ст. 191 ЦПК України відкладення розгляду справи може мати місце у випадках, передбачених ЦПК України (наприклад, ст. ст. 169, 170, 224), а також у разі неможливості розгляду справи у зв’язку з необхідністю заміни відведеного судді або залучення до участі в справі інших осіб. У разі необхідності подання нових доказів суд оголошує перерву на час, необхідний для цього, і після його закінчення розгляд справи продовжується.

Суд, відкладаючи розгляд справи або оголошуючи перерву в її розгляді, призначає відповідно день нового судового засідання або його продовження, про що ознайомлює під розписку учасників цивільного процесу, присутніх у судовому засіданні. Учасників цивільного процесу, які не з’явилися або яких суд залучає вперше до участі в процесі, викликають у судове засідання на призначений день у порядку, визначеному ст. ст. 74 - 76 ЦПК України.

У разі відкладення справи суд повинен допитати свідків, які з’явилися, якщо в судовому засіданні присутні всі особи, які беруть участь у справі. Лише у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову (ч. 4 ст. 191 ЦПК України).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 208 ЦПК України всі питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, установлених ЦПК, суд має вирішувати шляхом постановлення ухвал, які залежно від характеру і складності питання, що ними вирішуються, оформляються або окремим процесуальним документом, постановленим у нарадчій кімнаті, або проголошуються усно в судовому засіданні із занесенням до журналу судового засідання і мають відповідати за змістом ст. 210 ЦПК України та окремим вимогам з цього приводу, що містяться в інших нормах ЦПК.

Суд зупиняє або закриває провадження у справі чи залишає заяву без розгляду з підстав, передбачених відповідно ст. ст. 201, 202, 205, 207 ЦПК України, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Законом України від 07. 07. 2010 р. № 2453-VI перелік підстав для зупинення провадження був розширений за рахунок таких підстав, як надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення; звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави; направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому ст. 132 ЦПК України.

Закінчення провадження у справі з цих підстав без ухвалення рішення має бути належно вмотивовано в ухвалах, постановлених з цього приводу. Про наслідки вчинення зазначених процесуальних дій суд роз’яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України і правил, що їх регулюють.

Суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у випадках, передбачених ст. 201 ЦПК України, а за наявності підстав, визначених ст. 202 ЦПК України, має право як на зупинення, так і на відмову в задоволенні такої заяви.

Визначаючи наявність передбачених ст. 201 ЦПК України підстав, за яких провадження у справі підлягає обов’язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у п. 4 ч. 1 цієї статті – неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Підставою для зупинення провадження за п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України може бути також відкриття Конституційним Судом України провадження за зверненням відповідно до ст. 43 Закону України «Про Конституційний Суд України» про офіційне тлумачення положень Конституції України чи закону, що мають застосовуватися при вирішенні справи, яка перебуває у провадженні суду.

При неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства, підставою для зупинення провадження у цивільній справі може бути лише наявність кримінальної справи на розгляді в суді.

Разом з тим підставою зупинення провадження у справі не може бути касаційне оскарження попередніх судових рішень у справі (п. 33 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12. 06. 2009 №2 ).

Застосовуючи п. п. 2, 3, 5 ч. 1 ст. 202 ЦПК України відповідно про зупинення провадження у зв’язку із захворюванням сторони, перебуванням її у службовому відряджені чи призначенням судом експертизи, суд повинен виходити з того, що у таких випадках відповідно до змісту ст. 157 ЦПК України провадження у справі може бути зупинено, якщо передбачається, що зазначена відсутність сторони або проведення експертизи триватиме понад установлені строки розгляду справ.

Правило ч. 2 ст. 202 ЦПК України про те, що суд не зупиняє провадження у випадках, установлених п. п. 1 - 3 ч. 1 ст. 202 ЦПК України, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника, не застосовується до випадків, коли суд викликає позивача або відповідача для особистих пояснень.

Враховуючи, що ст. 203 ЦПК України пов’язує строки зупинення провадження у справі з обставинами, після усунення яких суд зобов’язаний відновити провадження у справі, то суддя повинен періодично перевіряти, чи не усунені ці обставини, що викликали його зупинення. Суду також слід роз’яснити особам, які беруть участь у справі, їх процесуальний обов’язок інформувати суд про усунення обставин, що викликали його зупинення. Час, який минув з моменту зупинення провадження у справі і до його відновлення, не включається до строку розгляду справи.

Фіксування судового процесу є однією з гарантій його гласності як основоположного принципу правосуддя. Це означає обов’язковість процесуального оформлення документів, які фіксують процесуальні дії суду, сторін та інших учасників цивільного процесу, а також обставини (факти) при розгляді справи. У зв’язку з цим суди мають забезпечити суворе виконання вимог ст. ст. 197 - 200 ЦПК України про порядок складання та оформлення журналів і протоколів та їх зміст.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Особи, які беруть участь у справі, мають право ознайомитися з технічним записом судового засідання, журналом судового засідання та протягом трьох днів з дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису.

Подані письмові зауваження щодо неповноти або неправильності технічного запису судового засідання, журналу судового засідання розглядаються одноособово головуючим після закінчення розгляду справи, без проведення судового засідання не пізніше трьох днів з дня їх подання; і в разі їх задоволення (частково чи повністю) або відхилення постановляється відповідна ухвала.

У разі неможливості розгляду зауважень у встановленому порядку (зокрема, не задоволена судом заява про поновлення пропущеного строку на подання зауважень) вони приєднуються до справи, а їх наявність відповідно враховується судом апеляційної або касаційної інстанції.

Суди повинні здійснювати підготовку цивільних справ до судового розгляду та розглядати їх протягом розумного строку, який у кожній конкретній справі з урахуванням справедливого і своєчасного їх розгляду визначається: складністю справи; поведінкою заявника; процесуальними діями суду, але не більше строку, визначеного ч. 1 ст. 157 ЦПК України. При цьому, якщо в одному провадженні об’єднані вимоги, для одних з яких законом установлений строк розгляду в один місяць, а для інших – у два місяці, справа підлягає розгляду і вирішенню в розумний строк, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі (п. 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12. 06. 2009 №2).

Верховний Суд України у п. 36 Постанови Пленуму «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12. 06. 2009 №2 звертає увагу судів на необхідність дотримання вимоги ч. 2 ст. 157 ЦПК України щодо постановлення ухвали про подовження розгляду справи, але не більш як на 15 днів. Оскільки закон передбачає дослідження певних обставин при постановленні такої ухвали (виняткові випадки, особливості розгляду справи тощо), то зміст ухвали повинен відповідати вимогам ч. 1 ст. 210 ЦПК України.

<< | >>
Источник: О. І. Антонюк. Цивільне процесуальне право України. Лекції. 2012

Еще по теме 1. Позовне провадження.:

  1. Розділ II ПОЗОВНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
  2. § 2. Умови і порядок відкриття провадження у справі
  3. 1. Позовне провадження.
  4. 3. Наказне провадження.
  5. З А К О Н У К Р А Ї Н И Про виконавче провадження
  6. 1.1. Історія виникнення та розвитку інституту виконавчого провадження
  7. 2.4. Державний виконавець як обов\'язковий суб\'єкт виконавчого провадження
  8. Учасники кримінального провадження з боку захисту
  9. 2.1 Юридична природа апеляційного провадження в адміністративному процесі України
  10. 4.3 Провадження у справах з перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами
  11. 2.2 Судові рішення на стадіях апеляційного і касаційного провадження.
  12. Особливості перегляду судових рішень адміністративних судів у порядку апеляційного та касаційного провадження
  13. Особливості звернення до адміністративного суду публічних службовців та відкриття провадження у справі щодо гарантування їх прав і законних інтересів
  14. Особливості апеляційного та касаційного провадження в адміністративних справах щодо гарантування прав і законних інтересів публічних службовців
  15. 4.2. Підстави для скасування рішення із закриттям провадження в справі або залишенням заяви без розгляду.
  16. 2.1. Процесуальний порядок пред’явлення позову та відкриття провадження у цивільних справах, що виникають з трудових спорів
  17. 2.2. Особливості провадження до судового розгляду в справах, що виникають з трудових відносин
  18. Загальна характеристика правового статусу прокурора як учасника виконавчого провадження у справах щодо захисту прав та інтересів дітей
  19. 2.3. Провадження на стадії примусового виконання податкового зобов’язання
  20. 3.2. Розпорядження майном боржника як стадія провадження у справі про банкрутство та її етапи
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -