§ 3. Сімейний кодекс — основне джерело сімейного законодавства України1
Основним джерелом сімейного права, стрижнем усього масиву чинного сімейного законодавства є Сімейний кодекс України, який був прийнятий Верховною Радою України 10 лютого 2002 р.
і набрав чинності з 1 січня 2003 р.[46] [47] Відомо, що на теренах УРСР приймалося три сімейних кодекси: Кодекс законів про акти громадянського стану, про сім’ю та опіку УРСР, який з об’єктивних причин не був уведений у дію; Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР, який був прийнятий 30 травня 1926 р. [48] і діяв із певними змінами і доповненнями аж до 1979 р.; Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР, затверджений Законом УРСР від 20 червня 1969 р., який набрав чинності 1 січня 1979 р.[49]У нормах Сімейного кодексу України 2002 р. знайшли своє втілення демократичні принципи побудови сімейних відносин, гарантії захисту прав і інтересів членів сім’ї. Кодекс урахував досвід застосування законодавства про шлюб і сім’ю минулих років, норми сімейного законодавства інших кран, а також пропозиції, запропоновані в ході опрацювання CK.
CK складається із семи розділів, які на сьогодні містять 287 статей. Структура його порівняно з Кодексом законів про шлюб та сім’ю, який було прийнято ще 20 червня 1969 р. (далі — КЗпШС)1, зазнала суттєвих змін.
По-перше, такі розділи, як «Акти цивільного стану» (розділ V) (раніше назва була дещо іншою — акти громадянського стану) та «Опіка та піклування» (розділ IV), вилучено з нього. Більшість норм про опіку та піклування міститься тепер у ЦК (глава 6), хоча окремі норми, наприклад ті, що регулюють опіку і піклування над дітьми як одну з форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, залишено в CK (статті 243-251). Державна реєстрація актів цивільного стану відбувається на підставі Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 1 липня 2010 р.
(з наступними змінами)[50] [51] та Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні 2000 р.[52]Із нового CK вилучена глава 3 «Позовна давність», хоча залишилася стаття «Застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин» (ст. 20), і введена стаття «Обчислення строків, установлених у цьому Кодексі» (ст. 12), відповідно до якої ці строки обчислюються відповідно до ЦК.
По-друге, у кодексі з’явилися нові глави, наприклад такі, як глава 10 «Шлюбний договір» (статті 92-103), глава 20 «Патронат над дітьми» (статті 252-256), а на сьогодні глави 201 «Прийомна сім’я» (статті 2561-256[53]), 202 «Дитячий будинок сімейного типу» (статті 256[54]2568)4.
Розділ 1 «Загальні положення» містить 2 глави — «Сім’я. Регулювання сімейних відносин» (статті 1-13) і «Здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов’язків. Захист сімейних прав та інтересів» (статті 14-20). У CK уперше дається законодавче визначення ознак сім’ї: це спільне проживання осіб, зв’язаність їх спільним побутом, наявність взаємних прав та обов’язків. До підстав створення сім’ї законодавець відніс шлюб, кровне споріднення, усиновлення, а також інші підстави, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства (ст. 3 CK).
До новел у цьому розділі слід віднести, наприклад, встановлення обов’язку батьків неповнолітніх надавати допомогу у здійсненні останніми батьківських прав та виконанні батьківських обов’язків (ст. 16 CK); надання дитині, якій виповнилося чотирнадцять років, цивільної процесуальної дієздатності, тобто права на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права та інтересу (ч. 1 ст. 18 CK); можливість відшкодування матеріальної шкоди (збитків) та моральної шкоди тим, хто порушив сімейні права особи у випадках, передбачених KC або договором (ч. 2 ст. 18 CK).
Розділ II «Шлюб. Права та обов’язки подружжя» містять 9 глав — «Загальні положення» (статті 21-26), «Державнареєстрація шлюбу» (статті 27-37), «Недійсність шлюбу» (статті 38-48), «Особисті немайнові права та обов’язки подружжя» (статті 49-56), «Право особистої приватної власності дружини та чоловіка» (статті 57-59), «Право спільної сумісної власності подружжя» (статті 60-74), «Права та обов’язки подружжя по утриманню» (статті 75-91), «Шлюбний договір» (статті 92-103), «Припинення шлюбу» (статті 104-116, 118-120).
У цьому розділі вперше на законодавчому рівні дається поняття шлюбу, яке до цього часу давалося тільки в навчальній і науковій літературі. Шлюб — це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі РАЦС (ст. 21)[55]. Підхід законодавця у цьому питанні залишився незмінним, породжує правові наслідки лише шлюб, зареєстрований у встановленому законом порядку. В зв’язку з цим викликає подив ст. 74 CK, яка поширила на майно, набуте жінкою та чоловіком, що проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь- якому іншому шлюбі1, правовий режим, що виникає на майно у подружжя, а саме право спільної сумісної власності. Таким чином, фактичним шлюбним відносинам надано значення юридичного факту, який служить підставою для поширення на них сімейно-правового регулювання, що ввійшло в протиріччя з ч. 2 ст. 21 CK, відповідно до якої проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя. Винятки з цього правила законодавець не встановив. Уважаємо, що слід погодитися з тими правниками, які підкреслюють, що фактичні шлюбні відносини — це відносини, що стосуються тільки особистого життя людини, вони залежать від волі людини і від того, як вона їх будує, тому втручання держави за встановленим нею правовим регулюванням відносин за типом сім’ї тут недоречні та необгрунтовані. Так звані фактичні шлюбні відносини — це відносини окремих людей, що ґрунтуються на підставах, які вони самі для себе встановлюють і погоджують, отже, правове регулювання їхніх особистих, майнових і житлових прав має відбуватися на підставах загального цивільного регулювання[56] [57].У CK розширено коло осіб, які не можуть перебувати у шлюбі між собою. Це стосується двоюрідних братів та сестер, рідних тіток, дядьків та племінників, племінниць. Утім за рішенням суду може бути надано право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним (ст.
26).Розширено в CK також коло обставин, які дають можливість у судовому порядку визнати шлюб недійсним. Так, приховування відомостей про стан здоров’я одним з наречених, наслідком чого може стати (стало) порушення фізичного або психічного здоров’я іншого нареченого чи їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним (ч. 5 ст. 30 CK). Легалізовано представництво при поданні заяви про реєстрацію шлюбу. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену, можуть подати їх представники. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені (ст. 28 CK).
Проте залишилася незмінною норма, відповідно до якої реєстрація шлюбу через представника неможлива (ст. 34 CK). Причому шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним, що тягне анулювання запису про такий шлюб в органі державної реєстрації актів цивільного стану (ст. 48 CK). Розширено можливість для укладення шлюбу. Так, місцем укладення шлюбу може бути не лише місце проживання однієї з осіб, що одружується, а за заявою наречених це може бути і інше місце (наприклад, місце надання стаціонарної медичної допомоги) (ст. 33 CK). Уперше введена норма, яка закріпила одну із правових презумпцій — презумпцію право- згідності (дійсності) шлюбу (ст. 37) і т. ін.
Розділ III «Права та обов’язки матері, батька і дитини» містять 6 глав — «Визначення походження дитини» (статті 121-140), «Особисті немайнові права і обов’язки батьків та дітей» (статті 141-172), «Права батьків і дітей на майно» (статті 173-179), «Обов’язок матері, батька утримувати дитину та його виконання» (статті 180-197), «Обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина та його виконання» (статті 198-201), «Обов’язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та його виконання» (статті 202-206). До новел цього розділу слід віднести таке: визначається походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір’ю (ст.
124 CK); при визнанні батьківства за рішенням суду, тобто у випадку народження дитини в незареєстрованому шлюбі, на відміну від ст. 53 КЗпШС законодавець не визначає якісь конкретні підстави встановлення батьківства. Частина 2 ст. 128 CK закріплює, що підставою для визнання батьківства можуть бути будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи; CK передбачив можливість встановлення не тільки батьківства, а й материнства (ст. 131 CK), а також встановлення факту материнства за рішенням суду (ст. 132 СК); CK, передбачивши можливість оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини, не пов’язує її зі смертю матері або позбавленням її батьківських прав (ст. 136); ст. 143 CK уперше на законодавчому рівні закріпила обов’язок батьків забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я.До новел слід віднести норму, яка вирішує долю доходу від майна дитини (ст. 178 CK), відповідно до якої дохід, отриманий від використання майна малолітньої дитини (орендна плата за будинок, що належить дитині на праві власності, дивіденди, відсотки за ко- 46
ристування банківським вкладом і т. ін.), батьки мають право використовувати не тільки для задоволення потреб самої дитини, а також на виховання та утримання інших дітей та на невідкладні потреби сім’ї. Неповнолітня дитина розпоряджається доходом від свого майна. Уперше на законодавчому рівні врегульовано питання стосовно власності на аліменти, які один з батьків одержує на дитину. Відповідно до ст. 179 CK ці аліменти є власністю того з батьків, на ім’я якого вони виплачуються і тільки в разі смерті останнього аліменти переходять до власності дитини. Важко погодитися з таким вирішенням питання1. Аліменти — кошти особливого призначення, вони повинні передаватися у власність дитини, а батько (матір) мали б право на розпорядження ними, як і будь-яким майном (ст. 177 CK). Цілковито необхідним є і введення ст. 190 CK, яка вперше на законодавчому рівні вирішує питання припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно.
CK вводить і норми про обов’язковість батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання до досягнення останніми двадцяти трьох років за умови, якщо батьки спроможні надавати матеріальну допомогу (ст. 199).CK розширив коло осіб, які повинні піклуватися про непрацездатних, немічних батьків, указавши на те, що таке зобов’язання покладається і на дітей, які не досягли віку 18 років (ст. 172).
Розділ IV «Влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування»[58] [59] містить 5 глав «Усиновлення» (статті 207-242), «Опіка та піклування над дітьми» (статті 243-251), «Патронат над дітьми» (статті 252-256), «Прийомна сім’я» (статті 25 61-25 64), 202 «Дитячий будинок сімейного типу» (статті 2565-2568). Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайвищих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що забезпечується передачею її на виховання, усиновлення або при необхідності направлення у відповідні установи по догляду за дітьми. CK встановлює умови, порядок та правові наслідки усиновлення, визнання його недійсним, скасування, а також позбавлення усиновлювача батьківських прав. До новел CK слід віднести встановлення можливості при виняткових обставинах усиновити повнолітню особу (ст. 208 CK); встановлення різниці за віком усиновлювача і усиновленого. Так усиновлювач — дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, колі він — родич дитини, обов’язково повинен бути старшим за дитину, яку він бажає усиновити, не менш як на п’ятнадцать років. У разі усиновлення неповнолітньої дитини різниця у віці не може бути більшою ніж 45 років, а при усиновленні повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою ніж вісімнадцять років. Дещо по-іншому вирішується доля рідних братів і сестер. Так, якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз’єднані при їх усиновленні, за винятком обставин, що мають істотне значення (наприклад, один із братів має фізичну ваду). Згоду на це обов’язково надає орган опіки та піклування. Причому, якщо усиновлення для дитини не є таємним, брат та сестра мають право знати про нове місце її проживання (ст. 210 CK). Установлена нова підстава припинення усиновлення — позбавлення усиновлювача батьківських прав (ст. 242 CK). Законодавець виходить із того, що опіка та піклування — цивільно- правовий інститут, і залишає в CK лише норми про опіку і піклування над дітьми як правову форму влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. У сімейному законодавстві відновлено інститут патронату, за яким патронатний вихователь виконує свої договірні відносини, а саме забезпечує дитину житлом, одягом, харчуванням, створює їй належні умови для навчання, фізичного та духовного розвитку, захищає дитину, її права та інтереси на сплатних засадах (статті 254, 255 CK). Окрім цього CK передбачив на сьогодні такі форми прийняття дітей на виховання, як розміщення їх у прийомній сім’ї або в будинках сімейного типу. Розділ V «Права та обов’язки інших членів сім’ї та родичів» містить 2 глави «Особисті немайнові права та обов’язки інших членів сім’ї та родичів» (статті 257-264), «Обов’язок по утриманню інших членів сім’ї та родичів» (статті 265-274). CK розширив коло осіб, які віднесено до «інших» членів сім’ї та родичів (прабаба, прадід), а також сферу відносин за їх участю за рахунок врегулювання особистих не- майнових відносин (право на виховання внуків та правнуків бабою та дідом, прабабою та прадідом; право на захист внуків; права братів та сестер на спілкування тощо). Розділ VI «Особливості усиновлення за участю іноземців та осіб без громадянства» (статті 282-287)1, норми якого встановлюють усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні, усиновлення в Україні іноземцем дитини, яка є іноземцем або особою без громадянства, а також нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені іноземцями. Розділ VII «Прикінцеві положення» встановлює термін набрання CK України чинності та правові наслідки цього.