§1. Поняття та умови вступу до шлюбу.

Відповідно до ст. 21. СК, шлюбом є сімейний союз жінки та чоло­віка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Аналіз даного визначення дозволяє виділити два важливі мо­менти.

Згідно ч.2 ст. 21, проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків по­дружжя. Наведене положення є спірним, адже як справедливо заува­жує Ю.С. Червоний, цьому положенню суперечить зміст ст. 74 та ч. 1 і 2 ст. 91 СК^[14], які регулюють правовий режим майна та аліментні зобов’язання цих осіб. Крім того, аналіз особистих немайнових прав та обов’язків подружжя показує, що практично всі вони, за незначни­ми винятками, належать кожній особі, незалежно від її перебування у шлюбі (право на материнство, на вільний вибір місця проживання, обов’язок утверджувати в сім'ї повагу до батька і до матері тощо) Разом з тим, автор Сімейного кодексу Ромовська З.В.

Відповідно до ч.3 ст. 21, релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану. Вінчання в Україні є факультативним обрядом і не має юридичних наслідків, на відміну від держав де передбачено лише канонічний по­рядок укладення шлюбу (Греція, Португалія) або де «державний» і церковний шлюб мають однакову юридичну силу (Англія, Бразилія, Данія, Індонезія, Перу, Італія, Фінляндія, Норвегія)^[16]. Не можна по­годитись з позицією деяких науковців про необхідність юридичного визнання посвідченого церквою шлюбу для сприяння «...відродженню традицій та культурних цінностей сім'ї, збереженню етичних норм і стандартів як у сімейній, так і у громадській комунікації»^[17] Адже, по- перше, відповідно до ст. 35 КУ, церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави; по-друге, за офіційними даними Держком- нацрелігій, станом на 1 січня 2009 року в Україні існує 55 віросповід­них напрямів, в межах яких діє майже 34,5 тис. релігійних організа­цій^[18]. Серед них не лише традиційні православна, греко-католицька та римо-католицька церкви, але й протестанти, старообрядники, іудеї, мусульмани, неоязичницькі громади, буддисти, кришнаїти та інші. Ка­нони цих церков і конфесій щодо умов і порядку укладання шлюбу, а також його розірвання і недійсності можуть суттєво відрізнятися між собою.

Застереження ч.3 ст. 21 про те, що релігійний обряд є підставою для створення в осіб прав та обов’язків подружжя, якщо він відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивіль­ного стану стосується шлюбів, укладених у західних регіонах України (у той час Дрогобицька, Волинська, Львівська, Ровенська, Станіславська, Тернопільська області) до 5 травня 1940 р., у Закарпатській області до 25 січня 1946 р., в окремих районах Чернівецької області та Акерман- ському і Ізмаїльському районах Одеської області до 2 серпня 1940 р^[19], а також шлюбів, укладених в період Другої світової війни на окупова­них територіях, якщо при цьому не були порушені матеріальні умови укладення шлюбу, встановлені республіканським законодавством.

Основні умови укладення шлюбу визначені у ст.ст.

• Досягнення шлюбного віку. Згідно ст. 22 СК, шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка — у вісім­надцять років. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. Проте, у ви­ключних випадках, особа може зареєструвати шлюб до досяг­нення шлюбного віку. Так, відповідно до ст. 23 СК, за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Згідно ч. 3 ст. 234 ЦПК, справи про надання права на шлюб розглядаються в порядку окремого про­вадження. Для того, щоб підтвердити відповідність раннього шлюбу інтересам особи, до суду належить подати відповідні до­кази (довідку закладу охорони здоров'я про вагітність, медичне свідоцтво про народження особою дитини тощо). При цьому до участі в справі залучаються один або обоє батьків (усинов- лювачів) неповнолітньої особи, піклувальник, особа, з якою передбачається реєстрація шлюбу, а також інші заінтересовані особи. Згідно п.2 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику за­стосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007р., заперечен­ня батьків (піклувальників) щодо надання права на шлюб не є підставою для відмови в задоволенні заяви, оскільки головним критерієм для задоволення заяви про надання права на шлюб є встановлення судом факту про відповідність такого права ін­тересам заявника. Однак, вбачається, що у разі підтвердження цих заперечень вагомими доказами, вони повинні бути взяті су­дом до уваги. Резолютивна частина рішення повинна відповіда­ти вимогам ч. 2 ст. 23 СК, згідно з якою суд надає право на шлюб (а не знижує шлюбний вік), а також містити прізвище, ім’я та по батькові особи, право на шлюб з якою надається судом. Тож у разі, коли шлюб з якихось причин не буде укладено і особа, що отримала право на шлюб захоче одружитися з іншою, їй необ­хідно буде повторно звернутися з заявою до суду.

• Добровільність шлюбу. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жін­ки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієз­датною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, тягне за со­бою його недійсність.

• Одношлюбність. Жінка та чоловік можуть одночасно перебу­вати лише в одному шлюбі. Вони мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього.

• Відсутність встановлених законом обмежень на шлюб конкрет­них осіб між собою. Так, відповідно до ст. 26 СК, не можуть пере­бувати у шлюбі між собою:

- особи, які є родичами прямої лінії споріднення

- рідні брат і сестра ( як повнорідні, так і неповнорідні)

- двоюрідні брат та сестра

- рідні тітка, дядько та племінник, племінниця.

- рідна дитина усиновлювача та усиновлена ним дитина, а також усиновлені ним діти (право на шлюб цим особам може бути на­дано судом)

- усиновлювач та усиновлена ним дитина (шлюб між цими осо­бами може бути зареєстровано лише у разі скасування усинов­лення)