<<
>>

2.3.1. Поняття та умови ефективності майнової відповідальності за порушення лісового законодавства

Питання ефективності правових норм протягом тривалого часу притягують до себе значну увагу науковців і практиків. З кінця 60-х - початку 70-рр ХХ ст. у радянській правовій науці зазначена проблематика активно розроблялася в рамках як теоретико-правових, так і галузевих досліджень, опубліковано низку наукових праць, що ставили за мету з’ясувати ефективність дії законодавства в цілому, його окремих інститутів, виявити ефективність правового впливу на різні сфери суспільних відносин [1; 150; 179; 184; 185].

У науково-дослідних установах створювалися спеціалізовані підрозділи (лабораторії) для вивчення ефективності дії права. Зокрема, така лабораторія існувала до кінця 80-х рр. у структурі Всесоюзного науково-дослідного інституту радянського законодавства при Міністерстві юстиції СРСР. Не залишилися поза увагою вчених і питання ефективності дії правових норм у сфері використання і охорони природних ресурсів [5; 48; 85; 103; 187]. Інтерес до проблем ефективності права не є випадковим. Як влучно зазначено В.М. Кудрявцевим, “порівняльний аналіз нормативних приписів і реальної поведінки дає можливість відкрити й проаналізувати як сильні, так і слабкі сторони того чи іншого юридичного інституту, вжити заходів щодо його вдосконалення” [92][181]. Саме показники ефективності правових норм свідчать про їх дієвість, про досягнення того результату в регулюванні суспільних відносин, для якого ці норми були прийняті, а отже – про виконання правом своїх функцій у соціальній системі.

Питання ефективності правових норм є й сьогодні актуальними і потребують нової комплексної наукової розробки як у теоретичному аспекті, так і на рівні емпіричних досліджень. У сфері дії екологічного права така необхідність зумовлена не лише формуванням нового законодавства, але й істотними якісними змінами в структурі та спрямованості правовідносин. Ці зміни пов’язані, перш за все, з реформуванням економіки України, появою приватної власності на природні об’єкти, включенням їх (хоча й з певними обмеженнями) у цивільний обіг.

За умов ринкової економіки природні ресурси стають базою для здійснення підприємницької діяльності, істотним джерелом отримання прибутків, а іноді й надприбутків, за рахунок їх інтенсивної експлуатації. Так, обсяг лише закарпатського ринку лісозаготівель, за оцінками експертів, складає близько ста мільйонів доларів на рік [156][182]. Тому підходи до забезпечення правової охорони довкілля, що були ефективними за радянських часів, за умов планового господарювання й переважання в системі державного управління адміністративно-командних методів, часто не виправдовують себе в сучасних відносинах природокористування.

Термін “ефективність” (від латинських effectus – виконання, дія; effectivus – діяльний, творчий) означає результат, наслідок будь-яких причин, сил, дій [159][183].

В юридичній літературі ефективність права (ефективність правового регулювання, правового впливу, механізму дії права) найчастіше визначається як співвідношення між фактичним результатом дії правових норм і соціальними цілями, для досягнення яких вони були прийняті [145][184]. Деякі автори пропонують розрізняти поняття ефективності дії окремих правових норм і поняття ефективності права, правової системи в цілому або крупних (на рівні галузі права) підсистем. Це розмежування пояснюється наступним. Право як соціальний регулятор не може бути неефективним, оскільки його ефективність визначена суспільно-історичною практикою. Окремі ж правові норми можуть володіти “негативною ефективністю”, обумовленою їх негативними соціальними цілями, що вступають у суперечність із загальними цілями права. Тобто норма діє, досягає відповідного результату в регулюванні суспільних відносин, але цей результат є соціально шкідливим [65][185].

На нашу думку, наведене вище визначення є справедливим для як для ефективності окремих правових норм, так і для таких правових утворень як інститут чи галузь. А ефективність правової норми як така є суто технічним показником її дієвості й не пов’язується безпосередньо з її суспільною корисністю.

Ефективність та корисність – це дві самостійні характеристики що застосовуються до окремих норм, правових інститутів та галузей. У той же час, корисність норми чи її шкідливість може впливати на її ефективність, підвищуючи чи, навпаки, знижуючи цей показник. Так, усвідомлення суспільної корисності юридичної норми стимулює громадян до добросовісного дотримання правового припису, внаслідок чого ефективність норми зростає.

Отже, для дослідження ефективності майнової відповідальності за порушення лісового законодавства будемо виходити з розуміння її як співвідношення між цілями відповідальності та досягнутим результатом її застосування.

Причому з найбільшою вірогідністю зробити висновок про ефективність майнової відповідальності дозволяє оцінка рівня реалізації мети компенсації заподіяної шкоди. Щодо досягнення завдань загальної та індивідуальної превенції, покарання і перевиховання правопорушників, то тут ефективність власне майнових санкцій відокремити важко, бо ці заходи застосовуються, як правило, поряд із заходами кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності і діють з ними в одному напрямку [187][186].

Ефективність майнової відповідальності за порушення лісового законодавства залежить від багатьох умов, пов’язаних як з правотворчою, так і з правозастосовчою діяльністю. В юридичній літературі до них відносять: відображення у правових нормах об’єктивних закономірностей розвитку суспільних відносин; врахування загальних принципів регулювання й управління під час нормотворчої діяльності; додержання в процесі правотворчості правил законодавчої техніки; інформування адресатів про зміст правових приписів; режим законності; правосвідомість [65][187].

Наведена система умов може в принципі бути застосована до ефективності майнової відповідальності за порушення лісового законодавства з необхідною конкретизацією щодо специфіки сфери її застосування. Однак, думається, що режим законності виступає не умовою, а, скоріше, наслідком ефективного застосування норм відповідальності, однією з гарантій підтримання режиму законності.

Як видно з поданого переліку, одна частина умов ефективності правових норм належить до сфери правотворчої діяльності, друга – до сфери застосування права. З цього приводу деякими авторами пропонується розрізняти оптимальність правової норми та ефективність діяльності щодо її застосування [183; 186][188]. Така позиція є справедливою, оскільки проблеми в досягненні запрограмованого правовою нормою результату можуть бути спричинені як недоліками самої норми (наприклад, неузгодженість з іншими нормами, вживання неналежних термінів, невідповідність потребам розвитку суспільних відносин тощо), так і недоліками правозастосовчої діяльності. Таким чином, оптимальність правової норми є необхідним (але не єдиним) фактором її ефективності. В той же час, не можна погодитися, що ефективність не слід вважати властивістю самих норм, а лише діяльності щодо їх застосування [86][189]. Результат будь-якої цілеспрямованої діяльності безпосередньо залежить не тільки від якості самих дій, а й від ефективності тих засобів, інструментів, котрі при цьому застосовуються. Інструментом у нашому випадку виступає сама правова норма і вона з моменту її ухвалення несе в собі певний потенціал можливої ефективності, який реалізується більшою чи меншою мірою залежно від якості правозастосовчої діяльності. Отже, ефективність правової норми представляє собою єдність двох рівнів: статичного і динамічного. На першому ефективність норми обумовлюється її досконалістю, на другому – якістю реалізації правового припису, перш за все, якістю правозастосування, якщо мова йде про дію охоронної норми[190].

В юридичній літературі було здійснено спробу дослідити ефективність еколого-правових норм стосовно певних етапів (стадій) руху правової матерії від видання норми до її матеріалізації в еколого-правових відносинах [117; 120][191].

На стадії статичного стану норми основними факторами її ефективності є повнота і наукова обгрунтованість еколого-правових приписів, їх узгодженість з вимогами науково-технічного прогресу.

На динамічній стадії руху еколого-правової норми ефективність правового регулювання залежить від матеріально-технічної забезпеченості її застосування; еколого-юридичної культури; організаційної діяльності спеціально уповноважених органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських організацій щодо реалізації норми; державного і відомчого екологічного контролю; економічного стимулювання виконання еколого-правових приписів.

З урахуванням викладеного, система умов ефективності майнової відповідальності може бути побудована наступним чином. На першому рівні, тобто рівні нормотворчої діяльності, потрібно виділити умови оптимальності норм лісового законодавства. При чому мова повинна йти як про якість охоронних норм, що реґламентують майнову та інші види відповідальності за лісопорушення, так і про якість регулятивних норм, оскільки ці нормативні комплекси тісно пов’язані і взаємно обумовлюють ефективність один одного. Так, недосконалість правового регулювання системи й повноважень органів управління лісовим господарством є підґрунтям для недостатньо ефективної боротьби з лісопорушеннями, і навпаки, відсутність охоронної норми, яка б захищала певні закріплені регулятивною нормою правовідносини, спричиняє недієвість регулятивної норми. Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. затверджено Порядок заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України, яким визначено вимоги щодо здійснення цих видів лісокористування. Однак виконання цих вимог заходами майнової відповідальності за їх порушення забезпечується лише частково. Зокрема, не врегульовано спеціальними нормами відшкодування шкоди, заподіяної самовільною заготівлею пнів, деревних соків, очерету, збиранням лісової підстилки. У разі заподіяння такої шкоди слід керуватися загальними правилами цивільного законодавства, а отже, зіткнутися з проблемою визначення розміру збитків, що, як вже зазначалося, істотно ускладнено в зв’язку зі специфічною природою екологічної шкоди.

Як результат, виникає ситуація, коли подібні порушення не реєструються, а винні особи до відповідальності не притягуються.

Отже, до умов ефективності норм лісового законодавства на стадії правотворчості належать:

1. відповідність норм сучасному стану і розвитку суспільних відносин, тобто закладення в правових приписах таких механізмів, які могли б продуктивно діяти в умовах ринкової економіки. Зокрема, значний попит і високі ринкові ціни на деревину як в Україні так і за кордоном, багатосуб’єктний склад лісокористувачів (а в перспективі – й власників лісових ресурсів) і особливості господарювання в галузі створюють певні умови істотно підвищують ймовірність вчинення порушень у цій сфері. Звідси – необхідність посилення контрольних механізмів як на стадії надання лісових ресурсів у користування, так і на стадії безпосередньої експлуатації лісів; потреба у вдосконаленні системи економічного стимулювання належної екологічно значущої поведінки лісокористувачів, підвищенні ролі майнових стягнень за лісопорушення;

2. відповідність правових норм сучасному рівню наукових уявлень як в галузі права, так і в сфері інших наук: природничих, економічних тощо. Взагалі наукова обґрунтованість правових норм є вирішальним фактором їх ефективності в такій специфічній сфері як регулювання еколого-правових відносин. Встановлюючи ту чи іншу норму, законодавець обов’язково повинен враховувати її майбутні екологічні наслідки, що неможливо без конкретного наукового прогнозу взаємодії елементів у системі “правова норма – економічні інтереси суспільства – дія екологічного фактору”. Суттєвою умовою підвищення ефективності еколого-правових і, зокрема, лісових норм є проведення екологічних експертиз проектів еколого-правових нормативних актів.

Щодо норм, котрі регулюють майнову відповідальність за лісопорушення, то важливу роль для їх ефективності відіграє економічна обґрунтованість санкцій (такс для визначення розмірів позадоговірної шкоди та майнових стягнень за договірні лісопорушення), їх відповідність принципу повного відшкодування заподіяної шкоди.

До необхідних умов ефективності лісових норм слід віднести також врахування під час правотворчості положень теорії управління. Зокрема у відповідності з загальними принципами цієї науки має будуватися система органів державного управління і контролю в галузі використання й охорони лісів, визначатися їхні повноваження.

3. додержання правил юридичної техніки в процесі правотворчої діяльності. Юридична техніка в правотворчості вміщує методики роботи над текстами нормативно-правових актів, прийоми найбільш досконалого вираження думки законодавця в статтях нормативно-правових актів, вибір найбільш доцільної структури кожного з них, термінології й мови, способи оформлення змін, доповнень, повного або часткового скасування нормативно-правових актів тощо [151][192]. Акти лісового законодавства мають бути логічно побудовані, мати чітку структуру, максимально повно охоплювати предмет регулювання, не залишаючи прогалин у реґламентації лісових правовідносин. Задля уникнення розбіжностей у тлумаченні правових норм необхідна точна визначеність усіх термінів, що вживаються в актах лісового законодавства. Ми вже звертали увагу на необхідність закріплення в Лісовому кодексі поняття лісопорушення. Потребують уточнення та роз’яснення й деякі інші терміни. Так, в ЛК України прямо не визначено, хто може бути суб’єктом права лісокористування. З аналізу чинних нормативних актів, зокрема, із затвердженої наказом Міністерства лісового господарства України від 8 липня 1997 № 62 Інструкції з проектування, технічного приймання, обліку та оцінки якості лісокультурних об\'єктів [69][193], можна зробити висновок, що ними виступають спеціалізовані лісогосподарські підприємства, інші підприємства і установи, організації, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також окремі громадяни, яким надані земельні ділянки лісового фонду, проектні організації, інші підприємства і організації, діяльність яких пов\'язана з веденням лісового господарства. Такий перелік дає можливості безмежно розширювати коло як постійних, так і тимчасових лісокористувачів, незалежно від того, здатен чи ні потенційний лісокористувач раціонально здійснювати відповідний вид лісокористування. Якщо постійними лісокористувачами можуть бути спеціалізовані лісогосподарські підприємства або інші організації, в структурі яких створено спеціалізований лісогосподарський підрозділ, то виникає питання, що слід розуміти під таким підрозділом, якими фахівцями він повинен бути укомплектований і т. ін. Лісове законодавство відповіді на це не дає.

Відсутність нормативного визначення поняття “спеціалізований лісогосподарський підрозділ” створює умови для зловживань, зокрема, надання в користування лісових ресурсів суб’єктам господарювання, що утворили структурну одиницю з такою назвою, проте не мають ні матеріально-технічних, ні кадрових ресурсів для забезпечення раціонального ведення лісового господарства. Зрозуміло, що ймовірність заподіяння шкоди таким лісокористувачем внаслідок порушення Правил відпуску деревини на пні та інших актів лісового законодавства достатньо висока.

4. взаємна узгодженість правових норм в актах екологічного та інших галузей законодавства. Відсутність суперечностей у рамках одного нормативно-правового акта і в системі законодавства в цілому є однією з вимог юридичної (законодавчої) техніки, однак ми виділили цю умову окремо через її особливу значущість для ефективності лісових норм у період інтенсивного оновлення нормативно-правової бази в сфері регулювання екологічних відносин.

Перш за все, необхідна точна відповідність норм лісового законодавства Конституції України. Ухвалений у 1994 р. Лісовий кодекс не в усіх позиціях узгоджується з Основним Законом держави, наприклад, у реґламентації повноважень органів місцевого самоврядування в галузі управління використанням і охороною лісів, на що зверталася увага в літературі [26][194]. Важливою проблемою є усунення суперечностей між лісовим та земельним законодавством у частині правового режиму земельних ділянок лісового фонду. Крім того, потребує оновлення низка підзаконних і відомчих нормативних актів, зокрема щодо порядку огляду місць заготівлі деревини, видачі й анулювання бланків лісорубних квитків (ордерів) та лісових квитків, порядку зберігання та використання відпускних порубкових та контрольних клейм тощо.

На стадії правозастосування ефективність норм, корті регулюють майнову відповідальність за лісопорушення, визначається наступними умовами:

1. рівень компетентності посадових осіб природоохоронних та правоохоронних органів, працівників підприємств, що здійснюють лісове господарство. При чому особливості предмету регулювання лісових норм зумовлюють необхідність врахування юристами екологічної специфіки і вимагають від посадових осіб органів управління в сфері екології і природних ресурсів, працівників лісової охорони мінімальної обізнаності в галузі права;

2. узгодженість діяльності різних природоохоронних та правоохоронних органів, матеріально-технічна забезпеченість та соціальна захищеність їхніх працівників, контроль за виконанням своїх функцій посадовими особами правоохоронних органів, органів державного управління лісовим господарством, постійних лісокористувачів і система заходів відповідальності за халатне ставлення до виконання своїх обов’язків та умисне укриття фактів лісопорушень;

3. загальний рівень організації лісового господарства, тобто ступінь правильності й екологічної обґрунтованості ведення обліку лісових ресурсів, поділу лісів на групи та віднесення до категорій захисності, виділення господарських частин, господарств, господарських секцій; встановлення віку стиглості, способів рубок і відтворення лісових насаджень, норм використання лісових ресурсів; визначення системи заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання лісових ресурсів, здійснення інших організаційно-технічних заходів щодо ведення лісового господарства;

4. належний рівень професійної і побутової екологічної свідомості і еколого-правової культури в суспільстві. Досліджуючи еколого-правову свідомість як умову ефективності реалізації норм юридичної відповідальності за екологічні правопорушення С.М. Кравченко зазначає: “Еколого-правова свідомість – інструмент соціального і психологічного контролю, який попереджує розвиток причинного ланцюжка, що веде до екологічного правопорушення. Високий рівень еколого-правової свідомості суб’єктів реалізації права може слугувати бар’єром, котрий попереджує протиправні дії; деформована ж еколого-правова свідомість – причиною вибору протиправної екологічно-значущої поведінки” [86][195].

Слід зазначити, що останнім часом рівень екологічної культури в нашому суспільстві дещо підвищився, головним чином, через усвідомлення антропогенних причин екологічних катастроф та надзвичайних ситуацій в Україні та світі. На жаль, саме такі події, як повені в Карпатському реґіоні 1998 і 2001 років, сприяють трансформації екологічних імперативів у моральну свідомість суспільства. Проте засвоєння екологічних вимог ще не досягло такого рівня, на якому б воно суттєво вплинуло на зміст і характер екологічно значущої поведінки природокористувачів, для яких головним пріоритетом залишається отримання економічної вигоди [48][196]. Як зазначив у інтерв’ю газеті “Дзеркало тижня” екс-міністр екології і природних ресурсів України С.І. Курікін “серйозні порушення природоохоронного законодавства стають можливими не тільки тому, що деякі громадяни через тяжкі економічні умови вимушені, щоб прогодувати родину, рубати ліс без дозволу і продавати його “на сторону”. … Велика кількість наших співвітчизників, незважаючи на потужний інформаційний потік, котрий щоденно виливається на сучасну людину, мають дуже віддалене уявлення про зв’язок між своїми діями і їх екологічними наслідками” [155][197].

Ситуація ускладнюється й загальною кризою правосвідомості і правової культури, а також тим, що екологічні вимоги, моральні норми та правові приписи знаходяться, так би мовити, на різних “полюсах”, існують, принаймні на рівні побутової свідомості, автономно і слабо взаємодіють між собою. Тобто, в механізмі саморегуляції поведінки особи значна кількість екологічних вимог не підкріплюється моральними установками і не завжди пов’язується з правом. Між тим, ефективність еколого-правових норм безпосередньо залежить від усвідомлення закладених в них екологічних і моральних цінностей [50][198].

5. умовою реалізації компенсаційної функції майнової відповідальності за порушення лісового законодавства є забезпечення спрямування коштів, які підлягають стягненню з лісопорушників, на потреби охорони, захисту і відновлення лісів, що має досягатися за рахунок добровільного відшкодування винними особами заподіяної лісовому господарству шкоди, діяльності державної виконавчої служби щодо примусового виконання судових рішень та додержання встановленого законодавством порядку використання зазначених грошових сум.

<< | >>
Источник: Завгородня Владислава Миколаївна. МАЙНОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЛІСОВОГО ЗАКОНОДАСТВА. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ –2004. 2004

Еще по теме 2.3.1. Поняття та умови ефективності майнової відповідальності за порушення лісового законодавства:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -