§ 1. Поняття і підстави недійсності шлюбу

Під недійсним треба розуміти шлюб, зареєстрований у державно­му органі РАЦСу за відсутності хоча б однієї з передбачених законом умов його укладення або за наявності принаймні однієї з встановле­них законом перешкод до цього.

З цього приводу М.В. Антокольська висловлюється, що якщо на­явна вина хоча б одного з подружжя, визнання шлюбу недійсним тре­ба розглядати як захід відповідальності. За відсутності вини обох сто­рін таке визнання є заходом захисту, що застосовується за об’єктивно протиправну поведінку^[45]. З таким твердженням не можна погодитись, адже застосування заходу відповідальності до обох осіб, одна з яких є добросовісною, суперечить принципу справедливості (ч. 9 ст. 7 СК). Більш вірною вбачається позиція, що у разі, якщо один з подружжя діяв винно, а інший був введений в оману або примушений, визнання шлюбу недійсним є заходом відповідальності для першого і засобом захисту для другого, що підтверджується різними правовими наслідками для до­бросовісної і недобросовісної особи, передбаченими ст.ст. 45-46 СК.

Зареєстрований у встановленому порядку, шлюб вважається укла­деним законно і обумовлює настання передбачених законом наслідків до визнання його недійсним судом або органом РАЦСу.

Недійсність шлюбу - правовий інститут, що має давню історію і бере свій початок ще з церковного права. Зокрема, значна частина перешкод до вступу у шлюб походять з християнських канонів. Так, Кодекс канонів східних церков, проголошений Папою Іоаном Павлом ІІ, наводить такі підстави недійсності шлюбу:

• Недосягнення шлюбного віку, що становив 17 років для чолові­ків і 15 для жінок. Причому, відповідно до кан. 800, партикуляр­не право Церкви свого права може встановлювати вищий вік для законного вінчання

• Зв’язаність вузлами попереднього вінчання (кан. 802) Тобто, порушення принципу моногамії

• Укладення шлюбу з нехрещеною особою (кан. 803)

• Укладення шлюбу особою, що була поставлена у священичий чин або склала довічний обіт чистоти у чернечому інституті (кан. 804-805)

• Викрадення або затримання особи з наміром одруження (кан. 806). а також укладення шлюбу під примусом (кан. 825)

• Заподіяння, заради шлюбу з певною особою, смерті її супругові або власному супругові (а також фізична або моральна співу­часть в заподіянні смерті супругові) (кан. 807)

• Укладення шлюбу між родичами прямої лінії споріднення по усіх висхідних і низхідних і родичами побічної лінії споріднен­ня до четвертого ступеню (кан. 808)

• Укладення шлюбу між свояками в будь-якому ступені прямої лінії і в другому ступені бічної лінії (кан. 809)

• Укладення шлюбу особами, що пов'язані правовим споріднен­ням, яке постало з усиновлення в прямій лінії або другому сту­пені побічної лінії (кан. 812)

• Укладення шлюбу особою, що позбавлена достатнього корис­тування розумом, має поважний брак критичного розрізнення щодо істотних подружніх прав і обов'язків, які взаємно переда­ються і приймаються або з психічної натури нездатна взяти на себе істотні подружні обов'язки (кан.

• Помилка щодо особи з якою укладається шлюб (кан. 820)

• Обман підступом, учинений заради згоди на подружжя щодо певної якості другої сторони, яка може за своєю природою іс­тотно порушити спільність подружнього життя (кан. 821)

• Укладення шлюбу з умовою (кан. 826)4⁶

Як видно, більшість церковних підстав недійсності шлюбу (по­лігамія, дефект волі, недосягнення шлюбного віку, споріднення, уси­новлення) згодом дістали законодавче закріплення. Відповідно до ст. 37 СК, шлюб вважається правозгідним за винятком його укладення з порушенням встановлених законом вимог. Перелік перешкод до вступу у шлюб є вичерпним і жодна інша умова не може тягнути за собою недійсність.

Умови вступу у шлюб, за яких він вважається легітимним, фор­мувалися історичним шляхом, спираючись на багаторічну практику. Кожна з них покликана забезпечити здоровий союз, який би відпо­відав моральним засадам суспільства і громадським інтересам. На­приклад, заборона шлюбу з недієздатною особою спрямована, перш за все, на збереження здорового генофонду нації, адже психічні хвороби часто передаються у спадок; обов’язковість вільної згоди обох сторін - дбає про моральну сторону сімейних відносин. Характерно, що ана­ліз законодавства багатьох європейських країн^{[46] [47] показав схожість, а в деяких випадках і ідентичність, даних умов в різних правових систе­мах. Це дозволяє зробити висновок, що вони сформовані еволюційно, протягом тривалого часу, кожна з них має свою історію виникнення і призначення (підставу існування), а набір цих правил є оптимальним для побудови фізично і морально здорової сім'ї.}

Оскільки кожна умова та перешкода вступу до шлюбу має свою функцію, доцільним є класифікувати підстави недійсності шлюбу за спрямованістю зневажених умов чи перешкод:

1) Ігнорування фізичних перешкод вступу у шлюб - які спрямовані, насамперед, на забезпечення генофонду, шляхом турботи про здоров'я потомства:

• Шлюб між родичами прямої лінії споріднення, а також між рід­ними братами і сестрами

• Шлюб між двоюрідними братами і сестрами

• Шлюб між дядьком, тіткою і племінницею, племінником

• Шлюб з особою, визнаною судом недієздатною

• Приховання від другого з наречених своєї тяжкої або небезпеч­ної для нього чи майбутнього потомства хвороби

Перші три перешкоди мають своєю функцією недопущення ін- цесту.

Проте, варто зауважити, що ступінь споріднення має бути під­тверджений документально. Якщо мати з якихось причин не вказала справжнього батька при реєстрації народження дитини (перебуває у шлюбі, а дитина народжена від позашлюбного зв'язку; веде легко­важний спосіб життя і не знає, хто є батьком дитини; завагітніла вна­слідок зґвалтування), то формальних підстав для недійсності шлюбу немає. Крім того, на практиці важко собі уявити випадок, коли особи знаючи, що є близькими родичами, свідомо вступлять у шлюбні від­носини, тому такі союзи можуть бути хіба що помилковими. Ще од­нією проблемою, яка активно обговорюється в усьому світі є активне поширення допоміжних репродуктивних технологій, а саме штучного запліднення. Вона полягає в тому, що обов'язковою умовою такого за­пліднення є анонімність донора. Майбутні батьки можуть висловити свої побажання щодо його зовнішніх і розумових даних, але ім'я чоло­віка, що здав матеріал у банк сперми є анонімним. У разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування штучного заплід­нення, здійсненого за письмовою згодою її чоловіка, батьками дитини, відповідно до ст. 123 СК записується подружжя. Послугами клінік репродуктивних технологій щорічно в світі користуються сотні тисяч безплідних пар. Кількість донорів порівняно з ними в кожній країні є обмеженою через досить жорсткі вимоги стосовно стану здоров'я, фізичного і психічного розвитку, і кожен з цих донорів завдяки техно­логіям може бути батьком тисячі дітей. Відповідно, «діти з пробірки» можуть вступати у статеві стосунки між собою, одружуватись, наро­джувати потомство навіть не знаючи, що є неповнорідними (єдино­кровними) братами і сестрами. Хоча в Україні ця галузь медицини тільки розвивається і ще не набула такого поширення як в Західній Європі і США (головним чином через невелику кількість відповідних центрів і дороговизну послуг), тому вірогідність таких ситуацій поки що не велика, проте динаміка спостерігається і за кілька років зазна­чена проблема може постати гостро.

Останні дві підстави недійсності шлюбу спрямовані на недопу­щення спадкових хвороб. Перешкода до вступу у шлюб з недієздат­ною особою, крім того, має ще й моральне забарвлення, адже ця особа через нерозуміння значення своїх дій і неможливість ними керувати, може стати жертвою чиїхось корисливих мотивів. В даному випадку закон покликаний захищати її інтереси.

Приховання тяжкої або небезпечної хвороби - нова для сімейного законодавства підстава недійсності шлюбу, що має на меті збереження якості генофонду нації. Навіть якщо хвороба не передається у спадок, вона, будучи тяжкою, спричиняє народження кволого потомства або унеможливлює репродуктивну функцію. В деяких зарубіжних країнах таким хворим взагалі заборонено вступати у шлюб, однак такий підхід видається надто жорстоким і суперечить принципу гуманізму. Тому такі шлюби можуть бути визнані недійсними з врахуванням всіх об­ставин, що мають істотне значення з ініціативи другого з подружжя. 2) Ігнорування моральних перешкод вступу у шлюб - які спрямовані

на «моральне здоров'я» шлюбу, його відповідність нормам, усто­ям суспільства.

• Порушення принципу моногамії

• Відсутність вільної згоди чоловіка або жінки на укладення шлюбу

• Фіктивність шлюбу

• Шлюб між усиновлювачем і усиновленим, рідною дитиною усиновлювача і усиновленою ним дитиною, а також між уси­новленими дітьми

• Недосягнення шлюбного віку і не отримання права на шлюб

Полігамія (багатоженство) - найрозповсюдженіша перешкода до вступу у шлюб, відома всім правовим системам країн Європи і Аме­рики. Вона базується на християнській моралі і приписує укладання кожного наступного шлюбу тільки після припинення попереднього (внаслідок розірвання або смерті одного з подружжя).

Дефект волі передбачає невідповідність волі і волевиявлення, що має місце внаслідок психічного або фізичного насильства, сильного ал­когольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, психічного розладу, через які особа не розуміє в повній мірі значення своїх дій. Ця перешко­да теж дуже поширена в законодавстві майже усіх країн, оскільки супер­ечить самій сутності шлюбу як добровільного союзу чоловіка та жінки.

Фіктивність шлюбу - укладення його без наміру створити сім'ю. Такі шлюби здавна викликали громадський осуд, оскільки по-перше, нівелюють значення шлюбу, зводять його лише до можливості отри­мання певних матеріальних чи інших благ; по-друге, суперечать гро­мадським інтересам, оскільки порушують закон.

Заборона укладення шлюбів між особами, що знаходяться у сі­мейних відносинах на підставі усиновлення, походить від аналогічної заборони шлюбів між близькими родичами. Проте, в даному випадку, закон виходить не з мотивів фізичного здоров'я, а моралі - усиновле­на дитина сприймає усиновлювача як батька або матір, а інших дітей в сім'ї як рідних братів і сестер, тому будь-які шлюбні стосунки між ними апріорі виходять за межі норми і, як виключення, допускаються лише у разі скасування усиновлення.

Щодо останньої перешкоди, то вона не є виключно моральною, оскільки має у собі фізіологічне підґрунтя. Шлюбний вік у кожній країні визначається законом на підставі медичних показників, що за­свідчують повне статеве і психологічне дозрівання особи з врахуван­ням расових, національних, кліматичних, традиційних та інших осо­бливостей. Так, природно, що шлюбний вік у країнах Азії є нижчим, ніж в Європі, оскільки фізичне дозрівання молоді там відбувається скоріше, а історичні традиції передбачають ранні шлюби. В Україні шлюбний вік становить 17 років для жінок і 18 для чоловіків, у ви­ключних випадках, виходячи з інтересів особи, суд може надати їй право на шлюб з досягненням 14 років. Хоча жінка фізіологічно може бути здатна до зачаття і в 11-12 років, проте організм ще продовжує формуватись і ранні статеві стосунки, а тим більше пологи, можуть спричинити в неї тяжкі розлади здоров'я, безпліддя, або викликати патології плоду. Крім того, фізичний розвиток завжди випереджує психічний. В юному віці особи ще не готові до створення сім'ї, несення відповідальності за неї, не мають самостійного доходу. Оскільки особа до 18 років вважається дитиною, закон виходить з інтересів дитини, забороняючи такі шлюби.

Запропонована класифікація правових підстав визнання шлюбу недійсним в повній мірі відображає зміст і спрямованість закріплених законодавством обмежень вступу у шлюб. Для визнання шлюбу не­дійсним, досить довести наявність однієї з наведених вище обставин.

Залежно від порушених вимог і порядку визнання шлюбу недій­сним (загальний або судовий), усі недійсні шлюби можна поділити на три групи:

• Абсолютно недійсні

- шлюб, зареєстрований з порушенням принципу моногамії.

- шлюб між родичами прямої лінії споріднення, а також між рід­ними братом та сестрою.

- шлюб з недієздатною особою

• Шлюби, які визнаються недійсним за рішенням суду

- шлюб, зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка.

- фіктивний шлюб

• Шлюби, які можуть бути визнані недійсними за рішенням суду

- шлюб зареєстрований між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною без попереднього скасування усиновлення

- шлюб між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядь­ком та племінником, племінницею;

- шлюб з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;

- шлюб з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб.

Таким чином, у Сімейному кодексі знайшла відображення теорія поділу правочинів, укладених (вчинених) з порушенням вимог зако­ну, на абсолютно недійсні (нікчемні) та відносно недійсні (оспорюва­ні), яка відображена й у ст. 215 Цивільного кодексу України стосовно правочинів^[48]