§ 4. Правові наслідки недійсності шлюбу для недобросовісної особи

Недобросовісним є той з подружжя, який на момент реєстрації шлюбу знав про перешкоди до його укладання, але приховав це від другого з подружжя і (або) органів РАЦСу.

Вже в момент укладення недійсного шлюбу порушується принай- мі одна з умов цього (позитивна) або наявна хоча б одна з перешкод (негативна).

Майно, набуте протягом такого шлюбу, вважається таким, що на­лежить особам, які перебували у такому шлюбі, на праві спільної част­кової власності. Розмір часток кожної з зазначених осіб визначається залежно від їх участі у його придбанні своєю працею чи коштами. При регулюванні відносин, пов'язаних з цим майном, застосовуються нор­ми не СК, а ЦК (ст.ст. 356-367). Якщо майно (будинок, квартиру, авто­мобіль), набуте подружжям за час шлюбу було оформлено на ім'я од­ного з них, другий з подружжя може вимагати визнання за ним частки у праві власності на це майно та його поділу, якщо доведе, що він брав участь у його придбанні своєю працею чи коштами. Частка кожного з подружжя, а також порядок користування та розпорядження майном, що належить подружжю на праві спільної часткової власності, визна­чається на підставі домовленості, а якщо її не досягнуто - судом.

Залежно від характеру речі кожен із співласників може володіти і користуватися або частиною речі в натурі або річчю в цілому в по­рядку встановленої черги. Колишній з подружжя як учасник спільної частки у власності може самостійно без згоди співвласника розпоря­джатися своєю часткою у праві власності - продавати, дарувати, за­повідати, заставляти. Передача іншій особі у власність частки майна в натурі можлива після виділу цієї частки або поділу усього спільного майна. При продажу частки в спільній власності третій особі колиш­ній з подружжя має переважне право на її купівлю, за винятком про­дажу з публічних торгів.

Якщо ж виділення частки в натурі неможливе, то колишній з по­дружжя має право на виплату її вартості. З отриманням грошової ком­пенсації він втрачає своє право на частку у спільному майні.

При визначенні участі кожного з подружжя у придбанні майна своєю працею або коштами важливим є питання: чи слід при цьому враховувати працю дружини або чоловіка по веденню домашнього господарства та вихованню дітей? З.В. Ромовська вважає, що слід. Домашня праця має грошовий еквівалент і повинна враховуватись нарівні з іншими видами праці. Однак, жінка чи чоловік, які є непра­цездатними, не мають права на цій підставі вимагати збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності^[69].

Тобто, по-суті, домогосподарка матиме право на частку в майні, придбаному за кошти її чоловіка. Розмір частки буде визначатися су­дом, який оцінюватиме грошовий еквівалент її праці.

Непрацездатна і нужденна особа, яка перебувала у шлюбі, визна­ному недійсним, позбавляється права на одержання аліментів від дру­гого з подружжя. Оскільки шлюб є недійсним з дня його державної реєстрації і не породжує в осіб прав та обов'язків подружжя, то у не­добросовісної особи не виникає права на утримання. Тому, якщо ця особа одержувала аліменти від особи, з якою перебувала у недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається одержаною без належної правової підстави і підлягає поверненню (ст.

У ч. 3 ст. 45 СК конкретизується загальне правило, сформульоване у ч. 1, доводячи його, стосовно аліментів до свого логічного завершен­ня. Все те, що було одержане як аліменти, вважається безпідставним збагаченням, тобто набутим без достатньої правової підстави, неза­лежно від того, чи було воно сплачено добровільно чи за рішенням суду та незалежно від того, чи було воно спожите за призначенням чи вносилося як вклад у банківську (кредитну) установу. Як зазначає З.В. Ромовська, квазіаліментне правовідношення перетворюється на правовідношення цивільно-правове: все, що одержане незаконно, має бути повернуте^[70].

Особа, яка оселилася в житловому приміщенні іншої особи у зв 'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набуває права на проживання у ньому і може бути виселена.

Можливість виселення особи, яка вселилась в помешкання іншої особи після реєстрації недійсного шлюбу, тривалий час була предме­том дискусії. Не мала чіткої позиції і судова практика, оскільки така підстава для виселення не була передбачена Житловим Кодексом України. Нерідко поселення в житлове приміщення і одержання са­мостійного права на нього було мотивом реєстрації шлюбу з недієз­датною особою або з тим, хто уже перебував у шлюбі. Тому недійсний шлюб не може бути правовим засобом для виникнення в особи права на проживання в помешканні, у зв’язку з чим вона може бути виселена на вимогу того, кому це помешкання належить.

Відповідно до ч. 5 ст.45, особа, яка взяла прізвище другого з подруж­жя або подвійне прізвище у зв 'язку з реєстрацією шлюбу, вважається такою, що іменується ним без достатньої правової підстави. Порядок повернення особою свого дошлюбного прізвища Сімейним кодексом не регулюється і, очевидно, повинен встановлюватися окремим законом.

Визнання шлюбу недійсним зумовлює також і інші правові на­слідки.

Так,як було вже сказано вище, після визнання шлюбу недійсним ко­лишній з подружжя позбавляється права на спадкування за законом після смерті другого з подружжя.

Спадкове законодавство відносить подружжя до спадкоємців першої черги за законом, тому за відсутності підстав спадкування за заповітом (недійсність заповіту, смерть спадкоємців за заповітом, позбавлення їх права на спадщину тощо) один з подружжя набуває права на спадщину другого з подружжя. Коли ж у судовому порядку шлюб визнано недійсним, сімейні відносини між подружжям вважа­ються неіснуючими і колишній з подружжя права на спадкування за законом не набуває. В тому разі, коли спадщина за законом вже була отримана, а потім шлюб був визнаний недійсним. Заінтересовані осо­би можуть звернутися до такого спадкоємця з позовом про повернен­ня безпідставно набутого, оскільки спочатку підстава збагачення мала місце (шлюбні відносини, які дозволили особі отримати спадщину за законом, а потім ця підстава відпала.

У недійсному шлюбі у разі втрати годувальника другий з подруж­жя не має права на пенсію. Ю.О. Заіка стверджує також, що другий з подружжя не матиме права на отримання страхової виплати як член сім'ї застрахованого^[71]. Дане твердження звертає увагу на важливу про­блему. Є чи не є подружжя у недійсному шлюбі сім'єю? Адже шлюб - не єдина підстава сімейних відносин. Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК сім'ю складають особи, що проживають разом, пов'язані спільним побутом і мають одна відносно одної взаємні права і обов'язки. Чоловік і жін­ка, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах, теж є сім'єю. З другої сторони, ч. 4 ст. 3 СК встановлює, що підставами виникнення сімейних відносин є такі, що не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства. Шлюби, укладені з порушенням вста­новлених вимог, якраз і заборонені законом, що тягне за собою їх не­дійсність і застосування до недобросовісних осіб санкцій, передбаче­них ч. 2-5 ст. 45 СК. Крім того, більшість перешкод до вступу у шлюб, таких як полігамія, родинні зв'язки, фіктивність, суперечать мораль­ним засадам суспільства і традиційно викликають громадський осуд. З цього можна зробити висновок, що особи, шлюб яких визнано недій­сним, навіть якщо вони продовжують проживати разом, не є сім'єю.

Недійсність шлюбу обумовлює і недійсність укладеного шлюбного договору з моменту його укладання. Це спричинено специфічним ха­рактером цього договору. Шлюбний договір укладається особами, які перебувають у шлюбі або мають намір вступити у шлюб. В останньому випадку він набирає чинності з моменту реєстрації шлюбу, тобто на нього поширюються правила щодо правочину з відкладальною умо­вою. Тобто, якщо така умова не настала (сторони не вступили у шлюб або закон не визнає такі відносини шлюбом), то немає підстав вести мову і про наявність шлюбного договору. Його не існує, оскільки від­сутній головний елемент його дійсності - шлюб.

Отже, підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що за порушення встановлених законом вимог укладення шлюбу, винна особа або особи несуть відповідальність, передбачену СК і ЦК. Санк­ції, що застосовуються до таких осіб, полягають у позбавленні недо­бросовісного подружжя усіх прав (переважно майнового характеру), що випливають зі шлюбу.