§ 5. Правові наслідки недійсності шлюбу для добросовісної особи

Якщо правові наслідки недійсності шлюбу для недобросовісної особи вважають загальними, то ті, які настають для добросовісної особи, законом віднесені до спеціальних, оскільки презюмується, що укладаючи недійсний шлюб, особи діяли винно.

У випадку, коли чоловік і дружина або один з них діяли винно, визнання шлюбу недійсним та правові наслідки цього є заходами від­повідальності, а у разі відсутності вини осіб, які зареєстрували недій­сний шлюб - заходами захисту^[72].

Відповідно до ч. 1 ст. 46 СК, добросовісним є той з подружжя, який не знав і не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу. Однак, визначення добросовісного подружжя в Сімейному кодексі не можна назвати досконалим. Законодавець фактично зігнорував випадок, коли шлюб було укладено під впливом фізичного або психічного насиль­ства. Адже, особа, яка вступає у шлюб під примусом, безумовно, знає про те, що шлюб укладається з дефектом волі, тобто її волевиявлення не відповідає бажанню. Проте, така особа є жертвою і не можна вважа­ти, що вона діяла винно. Оскільки підстави застосування спеціальних наслідків недійсності шлюбу для неї немає (законом вона не віднесе­на до добросовісних), на таку особу розповсюджується дія норми ст. 45 СК про загальні підстави недійсності. Тобто, жінка або чоловік, які змушені були вступити у шлюб під впливом залякувань, шантажу, по­боїв тощо. і отримали зв'язку з цим психологічну травму, додатково ще й зазнаватимуть майнових обмежень (не матимуть права на майно, аліменти, житло тощо).

Наслідки недійсності шлюбу для добросовісного подружжя такі ж, як і при розлученні: на поділ майна, набутого у шлюбі як спільної сумісної власності; на проживання в житловому приміщенні, в яке особа вселилася у зв'язку з реєстрацією шлюбу; на прізвище, яке осо­ба обрала при реєстрації шлюбу; на аліменти відповідно до ст.ст. 75, 84, 86, 88 СК.

Розглянемо наведені права по порядку.

Майновий режим добросовісних осіб, що перебували у недійсному шлюбі, визначається як майновий режим подружжя. Отже, згідно ст.60 СК, добросовісна особа у недійсному шлюбі, навіть якщо вона не бра­ла фінансової участі у придбанні майна і цілком перебувала на утри­манні другого з подружжя, матиме право на половину цього майна.

Після визнання шлюбу недійсним дружина, чоловік, які є добро­совісною особою, мають право на поділ майна в порядку, визначеному для розірвання шлюбу.

Проте, як бути з поділом майна у випадку, коли один з подруж­жя діяв винно, а другий був добросовісним? Ділити його як спільну сумісну чи як спільну часткову власність? Очевидно, в такому випад­ку, суд повинен виходити з інтересів добросовісної особи. У випадку, коли майно було придбане більшою мірою її працею та коштами - ді­лити його як спільну часткову власність, якщо ж навпаки, або ця особа взагалі не мала самостійного заробітку - як спільну сумісну.

Ще одним правом добросовісного подружжя є право на утримання на підставі ст.ст. 75, 84, 86, 88 СК. Такими підставами є непрацездат­ність і потребування матеріальної допомоги; вагітність; проживання з дитиною до трьох (в окремих випадках шести) років; проживання з дитиною інвалідом. Причому в останніх трьох випадках особа має таке право незалежно від того, чи вона працює і матеріального становища.

Аналіз норм дає підстави для висновку, що правові наслідки не­дійсності шлюбу для добросовісної особи та розірвання шлюбу в час­тині права на утримання не є однаковими. Не можна погодитися з твердженням З,В, Ромовської, що оскільки ст. 46 СК, на відміну від ст. 49 КпШС не містить умови про те, що добросовісна особа має право на аліменти, якщо її непрацездатність виникла за час недійсного шлюбу, то ця особа матиме право на утримання і у випадку, якщо вона стала непрацездатною протягом 1 року з часу постановлення судом рішення про визнання шлюбу недійсним чи анулювання актового запису про шлюб відповідно до ч. 4 ст. 39 СК^[73]. Справа в тому, що законодавець не включив в перелік підстав отримання добросовісною особою аліментів ст. 76 СК і таким чином значно обмежив її право на утримання. Так, закон позбавив добросовісну особу права на аліменти у випадках:

• Якщо її непрацездатність виникла протягом 1 року з часу по- становлення судом рішення про визнання шлюбу недійсним чи анулювання актового запису про шлюб відповідно до ч. 4 ст. 39 СК. Хоча в даному випадку час, з якого починається відлік, може бути іншим: набрання рішенням суду законної сили; ану­лювання актового запису про шлюб органами РАЦСу, незалеж­но від порядку визнання шлюбу недійсним (і в реєстраційному і в судовому порядку шлюб анулюється органом РАЦСу)

• Якщо на момент визнання шлюбу недійсним їй до встановле­ного законом пенсійного віку залишилося не більше 5 років, за умови, що у шлюбі подружжя проживало не менше 10 років. Право на утримання в такому випадку виникає з досягненням пенсійного віку.

• Якщо у зв’язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім’ї, хворобою або інши­ми обставинами, що мають істотне значення, вона не мала мож­ливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну поса­ду. Причому це право особа має навіть якщо є працездатною, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомо­гу.

Вважаємо, що законодавець несправедливо обмежив добросовіс­ну особу в правах. Оскільки її вини в укладенні шлюбу з порушенням встановлених вимог немає, потрібно надати їй весь обсяг прав, які ма­ють подружжя після розірвання шлюбу. Необхідно доповнити п.3 ст. 46 СК посиланням на ст. 76 СК. Єдиною проблемою в даному випадку є визначення «часу відліку», тобто часу, з яким можна буде пов'язати момент визнання шлюбу недійсним і з якого почне спливати строк на­стання обставин, що мають істотне значення (непрацездатності, пен­сійного віку, строк, протягом якого триває право на аліменти, відпо­відно до ч. 4 ст. 76). Якщо врахувати, що шлюб є недійсним з моменту укладення, то момент недійсності для цього не підходить. Можна за­пропонувати два варіанти:

• День набрання рішенням суду про визнання шлюбу недійсним законної сили (запропонований З.В. Ромовською день вине­сення судом відповідного рішення для цього не підходить, оскільки воно може бути оскаржене в апеляційному порядку до набрання чинності) - для шлюбів, які визнаються або можуть бути визнані недійсними в судовому порядку, і день анулюван­ня актового запису про шлюб органом РАЦСу - для шлюбів, що визнаються недійсними в загальному порядку. Такий варі­ант побудований за аналогією з моментом розірвання шлюбу і видається найбільш вдалим.

• День анулювання актового запису про шлюб органами РАЦ- Су, незалежно від порядку визнання шлюбу недійсним (і в ре­єстраційному і в судовому порядку шлюб анулюється органом РАЦСу). Цей варіант є простішим і визначає єдиний момент визнання шлюбу недійсним для усіх видів такого шлюбу. Про­те, є один нюанс. Якщо не забезпечити процедуру, за якої суд сам надсилає рішення органу РАЦСу для анулювання актового запису, то заінтересована особа (одержувач аліментів), з метою збільшити цей строк (наприклад особі на момент набрання рі­шенням суду законної сили залишилося 6 років) може затягну­ти передання виписки з рішення органам РАЦСу для анулю­вання запису про шлюб.

Крім наведених вище прав, ст. 46 закріплює за добросовісною осо­бою право на проживання у житловому приміщенні, в яке вона посели­лася у зв язку з недійсним шлюбом, і право на прізвище, яке особа обрала при реєстрації шлюбу.

Добросовісність однієї з осіб, які зареєстрували шлюб, як зазначає В.А. Рясенцев, частково паралізує негативні наслідки визнання шлю­бу недійсним^[74].

Треба зазначити, що при визнанні шлюбу недійсним, за добросовіс­ною особою можуть бути збережені тільки права, передбачені ст.46 СК. Інших прав, що випливають з факту перебування у шлюбі, напри­клад, права на спадкування, відшкодування шкоди, заподіяної смертю другого з подружжя, виплати у зв 'язку з втратою годувальника, стра­ховку вона не має.

Така позиція законодавця, вважаємо, потребує перегляду, оскіль­ки майнова дискримінація добросовісної особи є безпідставною. У ви­падку визнання шлюбу недійсним після його припинення внаслідок смерті одного з подружжя, другий з подружжя, який є добросовісним, повинен мати всі права, що випливають з шлюбних відносин.

Водночас, хоча законом прямо і не передбачена можливість стяг­нення з другого з подружжя відшкодування моральної шкоди на ко­ристь добросовісної особи, формальних заперечень для цього немає і таке стягнення може бути здійснене на підставі ст. 23 ЦК.

Недійсність шлюбу не впливає на правовідносини між батьками та дітьми, народженими у такому шлюбі. Щодо таких дітей зберігається презумція батьківства чоловіка, якщо дитина народилася у шлюбі або протягом 10 місяців після визнання такого шлюбу недійсним. Водно­час, якщо сторони вступили у фіктивний шлюб без наміру створити сім'ю і фактично у шлюбні відносини не вступали, то чоловік може оспорити своє батьківство на загальних підставах.