§ 1. Поняття та підстави виникнення аліментних зобов’язань між подружжям.

Аліментні зобовязання - це зобовязання між членами сім'ї та ро­дичами з приводу утримання один-одного, що виникають з підстав, встановлених законом.

Згідно ст. 75 СК, дружина, чоловік повинні матеріально підтриму­вати один одного.

Для виникнення аліментних зобов'язань між подружжям необ­хідна низка умов:

• Непрацездатність одержувача аліментів. Непрацездатним вва­жається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встанов­леного законом, або є інвалідом I, II чи III групи. Причому, той із подружжя, хто став непрацездатним у зв’язку з протиправ­ною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України. (ч. 6 ст. 75 СК).

• Потребування одержувачем аліментів матеріальної допомоги. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомо­ги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового міні­муму, встановленого законом.

• Матеріальна можливість платника аліментів надавати утри­мання. Слід зауважити, що законодавство не кокретизує цієї умови, тому матеріальна можливість особи надавати утриман­ня, в разі виникнення спору в кожному окремому випадку оці­нюватиметься судом з урахуванням її доходів, стану здоров'я, наявності інших утриманців тощо.

Законом передбачені також спеціальні умови виникнення в од­ного з подружжя права на утримання:

• Вагітність дружини. Дружина має право на утримання від чо­ловіка під час вагітності. Аліменти, присуджені дружині під час вагітності, сплачуються після народження дитини без додатко­вого рішення суду.

• Проживання з дружиною, чоловіком дитини. Той з подружжя з ким проживає дитина, має право на утримання від другого з по­дружжя (батька, матері дитини) до досягнення дитиною 3 ро­ків; якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку - до досягнення нею 6 років; якщо дитина є інвалідом і не може обходитися без стороннього догляду - протягом всього строку проживання з дитиною-інвалідом

При цьому, право на утримання вагітна дружина, а також той з подружжя, з ким проживає дитина, має незалежно від того, чи пра­цює, та незалежно матеріального становища, за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Право на утримання вагітна дружина, а також той з подружжя, з ким проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.

Право на утримання після розірвання шлюбу виникає також з на­ступних підстав:

• Якщо один з подружжя став непрацездатним до розірвання шлюбу або протягом 1 року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріаль­ної допомоги і якщо колишній чоловік, колишня дружина може нада­вати матеріальну допомогу - право на утримання триває протягом строку інвалідності, а у разі непрацездатності за віком - пожиттєво.

• Якщо один з подружжя став інвалідом після спливу 1 року від дня розірвання шлюбу в результаті протиправної поведінки щодо нього колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу - право на утримання триває протягом строку інвалідності.

• Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнен­ня встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як 5 років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно прожива­ли не менш як 10років - право на утримання триває пожиттєво.

• Якщо у зв’язку з вихованням дитини, веденням домашнього гос­подарства, піклуванням про членів сім’ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповід­ну посаду, він має право на утримання у зв’язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує мате­ріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу — право на утримання триває протягом 3 років від дня розірвання шлюбу.

Не має право на утримання той із подружжя, хто негідно пово­дився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв’язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом. Негідною поведінкою слід вважати пияцтво, насильство в сім'ї, подружні зради тощо.