<<
>>

§ 4. Договори між подружжям про утримання

Сімейним кодексом визначені і окремо врегульовані два основних види договорів між подружжям про утримання:

• Договір про надання утримання

• Договір про припинення права на утримання

Сімейний кодекс України не містить визначення договору про на­дання утримання, але на основі аналізу положень закону можна сфор­мулювати наступне його визначення.

Договір про надання утриман­ня — це сімейно-правовий договір, за яким одна сторона зобов'язана надавати утримання іншій стороні у розмірі, в спосіб і строки, вста­новлені у такому договорі[32].

При застосуванні до аліментною договору норм цивільного і сі­мейного законодавства слід керуватися правилами про співвідношен­ня загального і спеціального законодавства Загальне цивільне зако­нодавство регулює загальний порядок укладення, виконання, зміни і визнання недійсним договору про сплату аліментів, а спеціальне — сі­мейне законодавство — встановлює спеціальні правила, що витікають із специфічного характеру аліментних зобов'язань

Ст. 78 СК надає подружжю право самим врегулювати свої відноси­ни по наданню утримання. Таким чином, одним з різновидів домовле­ності між подружжям на надання утримання є письмовий договір. Він укладається лише за домовленістю сторін і передбачає нотаріальне посвідчення. Передбачена форма договору надає можливість подруж­жю, в разі ухилення від його виконання, звернутися за спрощеною формою захисту. Наявність такого договору, посвідченого нотаріаль­но, звільняє зацікавлену особу від необхідності звернутися до суду за примусовим виконанням договору. Вона може отримати примусове виконання договору за виконавчим написом нотаріуса.

В такому договорі обидві сторони на власний розсуд визначають умови, розмір та строки виплати аліментів. До умов виплати можна віднести обставини, з якими сторони пов'язують виникнення права на аліменти (досягнення певного віку утриманцем, тимчасова відсут­ність роботи, досягнення визначеного віку дитиною незалежно від її дієздатності тощо), наявність у платника можливості сплачувати встановлений розмір утримання (наприклад, наявність постійного місця роботи або доходу від визначеного роду занять: господарюван­ня на землі, прикладний промисел тощо).

Розмір виплати повинен бути зазначений в договорі таким чином, щоб на підставі укладеного договору можна було вчинити виконавчий напис із зрозумілим для виконавця змістом. Тому розмір утримання має бути визначений або у твердій грошовій сумі або у відсотках до отриманого договору, або з зазначенням виду та розміру натуральної оплати. Строки випла­ти можуть бути встановлені стосовно періоду дії договору взагалі і стосовно здійснення періодичних платежів. Періодичні платежі, як правило, здійснюються щомісячно, але якщо сторони визначили інші межі, то це не буде підставою для визнання такого договору недій­сним, за виключенням випадків, встановлених Цивільним кодексом. Кінцевий строк дії договору може визначатися посилання на кален­дарну дату або настанням події (поновлення працездатності, створен­ня іншої сім'ї тощо).

Отже, істотними умовами договору про надання утримання є:

• Розмір аліментів.

• Строки виплати аліментів.

• Умови виплати аліментів.

Сторони можуть передбачити в договорі й інші умови. Якщо на досягненні згоди з цих умов наполягатиме хоча б одна зі сторін, вони також визнаються істотними умовами конкретного договору.

Слід нагадати, що відповідно до норм Цивільного кодексу Укра­їни, недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору в необхідній (у даному випадку - нотаріальній) формі свідчить про те, що договір не укладено.

Якщо між подружжям виникають спірні питання щодо умов і строків сплати аліментів, визначення їхнього розміру чи інші, які ма­ють істотне значення, та їх не вдається владнати, нотаріус не посвід­чує такий договір, оскільки вирішення спорів є компетенцією судових органів. Нотаріус пояснює це сторонам і рекомендує їм звернутися до суду для вирішення спору у встановленому законом порядку. Слід та- кож звернути увагу на те, що при укладенні договору подружжя про надання утримання мають дотримуватись правила щодо нотаріально­го посвідчення угод. Зокрема, нотаріуси мають роз’ясняти сторонам зміст і значення проектів угод та перевіряти, чи відповідає їх зміст дій­сним намірам сторін.

Припинення дії такого договору, як і будь-якого іншого, можливе за умови його виконання (закінчення строку дії) або за взаємною до­мовленістю сторін, а також у разі неможливості виконання договору з причин, що не залежать від волі сторін (втрата боржником працез­датності, загибель однієї з сторін тощо). Сторони не позбавлені мож­ливості змінити умови договору. Така зміна умов договору також може бути здійснена за згодою обох сторін. Примусова змін умов договору уявляється суперечливою, оскільки відсутність згоди однієї з сторін на встановлення порядку утримання є підставою для судового вирі­шення спору про стягнення утримання на умовах, визначених не стя- гувачем аліментів, а закон.

Стороні, що вимагає зміни або припинення договору про сплату аліментів, при неотриманні згоди іншої сторони надано право зверну­тися до суду з позовом про зміну або розірвання договору. Так, відпо­відно до ч.3 ст. 80 СК, розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позо­вом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану. Вбачається, що дана норма за аналогією може засто­совуватись і для зміни розміру аліментів, передбаченого договором. Крім зміни і розірвання договору за наявності передбачених законом обставин можливе визнання його недійсним. Загальними підставами визнання недійсним аліментного договору служать підстави, перед­бачені цивільним законодавством для визнання недійсним правочину Можливе визнання недійсним аліментного договору, укладеного під впливом обману, помилки, насильства, погрози або в результаті збі­гу тяжких обставин тощо Визнання недійсним договору про сплату аліментів спричинює анулювання правових наслідків такого договору з моменту його укладення. Якщо договір визнаний судом недійсним. суд за вимогою стягувача може винести рішення і про стягнення алі­ментів на підставі положень сімейного законодавства

Від дня набуття чинності СК вперше в українському законодав­стві закріплена можливість укласти договір про припинення права на утримання взамін на набуття права власності на нерухоме майно чи на отримання грошової виплати.

Встановлення такої можливості має суттєве значення, оскільки в умовах ствердження пріоритету до­говору, свободи волевиявлення і поваги до волі учасників сімейних відносин діє принцип дозволеності будь-якої поведінки сторін, яка не суперечить закону і моральним засадам суспільства. Можливість укладення такого договору є зручним виходом з ситуації, в якій осо­ба, що зобов'язана надавати утримання своїм чоловіку або дружині, бажає позбавитись тягаря щомісячного обов'язку, не порушивши при цьому права утриманця. Крім того необхідність укласти такий дого­вір виникає, коли зобов'язана особа сумлінно бажає надати допомогу, але не має стабільного заробітку, проте має у власності нерухомість. За умови заборони укладення зазначеного договору вона мусила про­дати нерухомість, можливо на невигідних для себе умовах лише з ме­тою розрахуватися по чергових зобов'язаннях. Таким чином, зазна­чений договір надає можливість тому з подружжя, який зобов'язаний до утримання іншого з подружжя, виконати свій обов'язок достроко­во. Той з подружжя, хто має право на утримання, також набуває мож­ливість отримати цінну річ або визначену одноразову грошову суму, яка забезпечить стабільність його майнового стану. Так, нерухомість може бути використана для отримання доходу, в підприємницьких цілях тощо, а грошова сума або служитиме джерелом утримання, або також може бути використана для придбання цінних (рухомих або нерухомих) речей, отримання доходів від її вкладення в підпри­ємницьку справу тощо. Законом не заборонено одночасно укласти договір як на передачу нерухомості так і визначеної грошової суми. Адже не кожна нерухома річ може забезпечити утримання або бути не настільки цінною, щоб задовольнити потреби стягувача утриман­ня. Таким чином, передача одночасно з нерухомістю і грошової суми є своєрідною доплатою до встановленого подружжям еквівалента розміру утримання.

Особливістю такого припинення права на утримання є те, що воно наступає виключно за волею обох сторін. В кожному випадку сторони на власний розсуд вирішують, скористатися такою можли­вістю розрахунків, чи ні.

Бажання укласти такий договір може бути обумовлено взаємною зацікавленістю сторін, неможливістю розраху­ватися іншим чином, з огляду на майновий стан обох з подружжя, причини, які зумовили надання утримання (вагітність, непрацездат­ність, наявність дитини до трьох років або дитини-інваліда тощо). В кожному визначеному випадку подружжя керується міркуваннями щодо орієнтованої суми загальних виплат утримання (наприклад, якщо утримання сплачується до досягнення дитиною трьох років або у зв'язку з соціальною реабілітацією, чи в інших випадках, коли мож­ливо більш-менш точно визначити період виплат і їх розмір). Проте закон не пов'язує з цим розміром можливість укладення договору, і не вимагає еквівалентності розміру виплат вартості нерухомого майна або грошової виплати. Отже, можливий ризик обох сторін: особа, яка передала майно або здійснила грошову виплату, може таким вчинком перебільшити розмір виплаченого утримання порівняно з тим, який вона сплатила б, якщо здійснювала б періодичні платежі, і навпаки, особа яка отримала нерухомість, може не задовольнити свої потреби в разі знецінення, руйнування цієї нерухомості або довгочасності не­працездатності.

Укладений подружжям договір про припинення права на утримання має бути укладений письмово, підлягає обов язковому нотаріальному по­свідченню, а якщо передається нерухомість, то і державній реєстрації.

В такому договорі обов'язково має бути зазначено вид нерухомо­го майна (будинок, квартира, земельна ділянка, нежиле приміщення тощо), його місце розташування, вартість, підстави, на яких відчужу­вав є власником майна, та інші, передбачені законом при укладенні договорів про відчуження нерухомості. Таке відчуження має відбу­ватися з дотриманням інших вимог закону, зокрема отримання згоди співвласників.

У даному випадку мова йде про укладення договору про припи­нення права на утримання, разом з тим необхідно враховувати, що договір, якщо мова йде про передачу нерухомості, є одночасно і до­говором про передання права власності на нерухому річ.

В такому разі припинення утримання є своєрідним еквівалентом вартості нерухо­мості, про яку сторони домовились при укладенні договору. На такий договір мають розповсюджуватися загальні положення про умови дійсності право чину, і він може бути визнаний недійсним на підста­вах, визначених ЦПК. За договором фактично відбувається оплатна передача майна у власність. В якості оплати зараховується звільнен­ня від існуючого обов'язку. Тобто виникають відносини, які з одно­го боку подібні до припинення зобов'язання переданням відступного, передбаченого ст. 600 ЦК. З іншого боку, в разі передання нерухомості мають бути дотримані вимоги щодо якості речі, виконаний обов'язок по інформуванню набувача про права третіх осіб на річ та інші, які характерні для договорів про оплатну передачу майна у власність. В будь-якому разі в договорі сторони мають право передбачити умови щодо строків передачі майна та припинення зобов'язання по утриман­ню, порядку та виду розрахунків, місця їх здійснення тощо.

Законом не передбачено припинення права на утримання в обмін на рухомі речі, навіть якщо вони коштовні і в них зацікавлена особа, що одержує утримання.

Особливий характер договору, пов'язаний з виконанням своє­рідної функції, і його місце в системі цивільно-правових договорів обумовлює необхідність передбачити певні гарантії для осіб, що його укладають. Так, якщо особи домовилися про передачу одноразової грошової виплати для припинення права на утримання, то для за­безпечення виконання обов'язку боржника, обумовлена сторонами грошова сума має бути внесена на депозитний рахунок нотаріальної контори до посвідчення договору. Така вимога закону унеможливлює ухилення від сплати обумовленої суми після підписання договору. Будь-яка розстрочка одноразової грошової виплати перетворювала б відносини сторін на ті ж самі зобов'язання по утримання, але з неви- значеним строком і розміром розрахунку, оскільки зі спливом часу грошова сума може втратити купівельну здатність і зацікавленість в її отримуванні в її одержувача.

Щодо нерухомого майна, переданого за договором про припинен­ня права на утримання, то на нього не може бути звернене стягнення як і на будь-які речі або грошові суми, що передаються, як різновид майнової допомоги особі, що потребує утримання. Таке утримання носить цільовий характер, безпосередньо пов'язано з особою набува­ча, забезпечує йому існування, отже не може бути вилучено у нього примусово. Проте цільовий характер переданого майна або грошової суми не зобов'язує отримувача користуватися ними за призначен­ням. Зокрема, закон не забороняє йому розпорядитися майном або грошима на власний ризик і розсуд, навіть якщо це буде зроблено не в його інтересах. Такий вчинок буде розцінюватися як добровільна відмова від здійснення права.

<< | >>
Источник: Апопій І.В.. Сімейне право україни: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури,2010. — 360 с.. 2010

Еще по теме § 4. Договори між подружжям про утримання:

  1. § 3. Договори між батьками про утримання дитини.
  2. § 4. Договори між подружжям з приводу майна
  3. § 2. Порядок надання утримання одному з подружжя
  4. § 3. Припинення права одного з подружжя на утримання
  5. § 7. Права та обов'язки подружжя по утриманню
  6. Права та обов’язки подружжя по утриманню
  7. § 1. Поняття та підстави виникнення аліментних зобов’язань між подружжям.
  8. § 5. Правовідносини щодо утримання між іншими членами сім'ї та родичами.
  9. Н А К А З 17.05.2005 N 76 Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій
  10. Видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя
  11. ПОЛОЖЕННЯ про порядок вручення бойових прапорів військовим частинам Збройних Сил України, їх зберігання та утримання
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бухгалтерский учет - Военное право - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -