§ 4. Договори між подружжям про утримання

Сімейним кодексом визначені і окремо врегульовані два основних види договорів між подружжям про утримання:

• Договір про надання утримання

• Договір про припинення права на утримання

Сімейний кодекс України не містить визначення договору про на­дання утримання, але на основі аналізу положень закону можна сфор­мулювати наступне його визначення.

При застосуванні до аліментною договору норм цивільного і сі­мейного законодавства слід керуватися правилами про співвідношен­ня загального і спеціального законодавства Загальне цивільне зако­нодавство регулює загальний порядок укладення, виконання, зміни і визнання недійсним договору про сплату аліментів, а спеціальне — сі­мейне законодавство — встановлює спеціальні правила, що витікають із специфічного характеру аліментних зобов'язань

Ст. 78 СК надає подружжю право самим врегулювати свої відноси­ни по наданню утримання. Таким чином, одним з різновидів домовле­ності між подружжям на надання утримання є письмовий договір. Він укладається лише за домовленістю сторін і передбачає нотаріальне посвідчення. Передбачена форма договору надає можливість подруж­жю, в разі ухилення від його виконання, звернутися за спрощеною формою захисту. Наявність такого договору, посвідченого нотаріаль­но, звільняє зацікавлену особу від необхідності звернутися до суду за примусовим виконанням договору. Вона може отримати примусове виконання договору за виконавчим написом нотаріуса.

В такому договорі обидві сторони на власний розсуд визначають умови, розмір та строки виплати аліментів. До умов виплати можна віднести обставини, з якими сторони пов'язують виникнення права на аліменти (досягнення певного віку утриманцем, тимчасова відсут­ність роботи, досягнення визначеного віку дитиною незалежно від її дієздатності тощо), наявність у платника можливості сплачувати встановлений розмір утримання (наприклад, наявність постійного місця роботи або доходу від визначеного роду занять: господарюван­ня на землі, прикладний промисел тощо).

Отже, істотними умовами договору про надання утримання є:

• Розмір аліментів.

• Строки виплати аліментів.

• Умови виплати аліментів.

Сторони можуть передбачити в договорі й інші умови. Якщо на досягненні згоди з цих умов наполягатиме хоча б одна зі сторін, вони також визнаються істотними умовами конкретного договору.

Слід нагадати, що відповідно до норм Цивільного кодексу Укра­їни, недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору в необхідній (у даному випадку - нотаріальній) формі свідчить про те, що договір не укладено.

Якщо між подружжям виникають спірні питання щодо умов і строків сплати аліментів, визначення їхнього розміру чи інші, які ма­ють істотне значення, та їх не вдається владнати, нотаріус не посвід­чує такий договір, оскільки вирішення спорів є компетенцією судових органів. Нотаріус пояснює це сторонам і рекомендує їм звернутися до суду для вирішення спору у встановленому законом порядку. Слід та- кож звернути увагу на те, що при укладенні договору подружжя про надання утримання мають дотримуватись правила щодо нотаріально­го посвідчення угод. Зокрема, нотаріуси мають роз’ясняти сторонам зміст і значення проектів угод та перевіряти, чи відповідає їх зміст дій­сним намірам сторін.

Припинення дії такого договору, як і будь-якого іншого, можливе за умови його виконання (закінчення строку дії) або за взаємною до­мовленістю сторін, а також у разі неможливості виконання договору з причин, що не залежать від волі сторін (втрата боржником працез­датності, загибель однієї з сторін тощо). Сторони не позбавлені мож­ливості змінити умови договору. Така зміна умов договору також може бути здійснена за згодою обох сторін. Примусова змін умов договору уявляється суперечливою, оскільки відсутність згоди однієї з сторін на встановлення порядку утримання є підставою для судового вирі­шення спору про стягнення утримання на умовах, визначених не стя- гувачем аліментів, а закон.

Стороні, що вимагає зміни або припинення договору про сплату аліментів, при неотриманні згоди іншої сторони надано право зверну­тися до суду з позовом про зміну або розірвання договору. Так, відпо­відно до ч.3 ст. 80 СК, розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позо­вом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану. Вбачається, що дана норма за аналогією може засто­совуватись і для зміни розміру аліментів, передбаченого договором. Крім зміни і розірвання договору за наявності передбачених законом обставин можливе визнання його недійсним. Загальними підставами визнання недійсним аліментного договору служать підстави, перед­бачені цивільним законодавством для визнання недійсним правочину Можливе визнання недійсним аліментного договору, укладеного під впливом обману, помилки, насильства, погрози або в результаті збі­гу тяжких обставин тощо Визнання недійсним договору про сплату аліментів спричинює анулювання правових наслідків такого договору з моменту його укладення. Якщо договір визнаний судом недійсним. суд за вимогою стягувача може винести рішення і про стягнення алі­ментів на підставі положень сімейного законодавства

Від дня набуття чинності СК вперше в українському законодав­стві закріплена можливість укласти договір про припинення права на утримання взамін на набуття права власності на нерухоме майно чи на отримання грошової виплати.

Особливістю такого припинення права на утримання є те, що воно наступає виключно за волею обох сторін. В кожному випадку сторони на власний розсуд вирішують, скористатися такою можли­вістю розрахунків, чи ні.

Укладений подружжям договір про припинення права на утримання має бути укладений письмово, підлягає обов язковому нотаріальному по­свідченню, а якщо передається нерухомість, то і державній реєстрації.

В такому договорі обов'язково має бути зазначено вид нерухомо­го майна (будинок, квартира, земельна ділянка, нежиле приміщення тощо), його місце розташування, вартість, підстави, на яких відчужу­вав є власником майна, та інші, передбачені законом при укладенні договорів про відчуження нерухомості. Таке відчуження має відбу­ватися з дотриманням інших вимог закону, зокрема отримання згоди співвласників.

У даному випадку мова йде про укладення договору про припи­нення права на утримання, разом з тим необхідно враховувати, що договір, якщо мова йде про передачу нерухомості, є одночасно і до­говором про передання права власності на нерухому річ.

Законом не передбачено припинення права на утримання в обмін на рухомі речі, навіть якщо вони коштовні і в них зацікавлена особа, що одержує утримання.

Особливий характер договору, пов'язаний з виконанням своє­рідної функції, і його місце в системі цивільно-правових договорів обумовлює необхідність передбачити певні гарантії для осіб, що його укладають. Так, якщо особи домовилися про передачу одноразової грошової виплати для припинення права на утримання, то для за­безпечення виконання обов'язку боржника, обумовлена сторонами грошова сума має бути внесена на депозитний рахунок нотаріальної контори до посвідчення договору. Така вимога закону унеможливлює ухилення від сплати обумовленої суми після підписання договору. Будь-яка розстрочка одноразової грошової виплати перетворювала б відносини сторін на ті ж самі зобов'язання по утримання, але з неви- значеним строком і розміром розрахунку, оскільки зі спливом часу грошова сума може втратити купівельну здатність і зацікавленість в її отримуванні в її одержувача.

Щодо нерухомого майна, переданого за договором про припинен­ня права на утримання, то на нього не може бути звернене стягнення як і на будь-які речі або грошові суми, що передаються, як різновид майнової допомоги особі, що потребує утримання. Таке утримання носить цільовий характер, безпосередньо пов'язано з особою набува­ча, забезпечує йому існування, отже не може бути вилучено у нього примусово. Проте цільовий характер переданого майна або грошової суми не зобов'язує отримувача користуватися ними за призначен­ням. Зокрема, закон не забороняє йому розпорядитися майном або грошима на власний ризик і розсуд, навіть якщо це буде зроблено не в його інтересах. Такий вчинок буде розцінюватися як добровільна відмова від здійснення права.