ГЛАВА 7. ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР

Інститут шлюбного договору не є новим для вітчизняного сімей­ного права, оскільки був запроваджений змінами до чинного тоді КпШС у 1992 р. Сімейний кодекс, в свою чергу, деталізував правове регулювання даного договору і присвятив йому цілу главу, що визна­чає зміст шлюбного договору, умови та порядок його укладення, зміни та розірвання.

Шлюбний договір - належить до комплексних сімейно-правових договорів, оскільки може визначати і правовий режим майна подруж­жя, і порядок надання ними взаємного утримання, і інші умови май­нового характеру.

Сімейним кодексом України передбачено, що шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов 'язки, а також майнові права та обов 'язки подружжя як батьків.

Згідно ч. З ст. 93 СК шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Отже, подружжя не може передбачити якісь обов 'язки особистого ха­рактеру стосовно один одного, а також особисті немайнові відносини між ними та дітьми.

Важливою умовою шлюбного договору є те, що його положення не повинні зменшувати обсягу прав дитини, встановлених цим Кодек­сом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне для нього матеріальне становище.

Крім того, ч. 5 ст. 93 СК визначено, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Найважливішою особливістю шлюбного договору є те, що ним майнові права й обов'язки подружжя може бути визначено інакше, ніж це передбачено нормами сімейного законодавства. Зокрема, може бути встановлено, що певне майно, яке належало одному з подружжя до шлюбу або буде одержано під час шлюбу в дар, стає їхньою спіль­ною сумісною власністю; може бути визначено на розсуд подружжя розмір часток у праві власності на майно, що буде нажите у період шлюбу; може бути передбачено умови поділу спільного майна у разі розірвання шлюбу, а також порядок погашення боргів кожного з по­дружжя за рахунок спільного чи роздільного майна.

У шлюбному договорі сторони можуть передбачати використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Наприклад, можна включити до до­говору положення про те, що подружжя зобов'язується утримувати непрацездатних батьків, когось з них чи дітей, народжених не у спіль­ному шлюбі, надавати цим особам грошову допомогу або/та надати їм можливість проживати разом з подружжям, виділивши окрему кімна­ту в будинку чи квартирі тощо.

Чоловік може у шлюбному договорі зобов'язати дружину ощад­ливо ставитись до сімейного бюджету; здійснювати облік проведених витрат на певну суму та інформувати його про ці витрати. Дружина може зобов'язати чоловіка забезпечити проживання своєї сім'ї у окре­мій квартирі чи будинку, окремо від його батьків.

Проте на практиці шлюбний договір застосовується не для регу­лювання спільного проживання і користування майном, а на випадок розірвання шлюбних відносин. Тому, безперечно, у шлюбному дого­ворі можна визначити можливий порядок поділу майна, у тому числі і після розірвання шлюбу. У цьому разі при розлученні можна уник­нути довготриваючих судових процесів поділу майна, маючи більше шансів зберегти цивілізовані стосунки після розлучення.

Слід окремо виділити питання визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом. Статтею 59 СК визначено, що той з подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та ко­ристування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають пра­во користування ним. В той же час, відповідно до ч. 4 ст. 156 Житлового кодексу, припинення сімейних відносин з власником будинку (кварти­ри) не позбавляє його дружину права користування займаним примі­щенням.

У шлюбному договорі особи на власний розсуд можуть визначити право на утримання незалежно від непрацездатності та потреби у мате­ріальній допомозі, умови, розмір та строки, у які будуть здійснюватись такі виплати. При цьому в разі невиконання одним з подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі вико­навчого напису нотаріуса. Шлюбним договором може бути встановле­на й можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Отже, подружжя або особи, які бажають взяти шлюб, можуть включити до шлюбного договору будь-які умови щодо правового ре­жиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспіль­ства. Однак ті умови шлюбного контракту, які всупереч волі будь-кого з подружжя погіршують його становище порівняно із законодавством України (мають дискримінаційний характер, позбавляють права на частку в нажитому майні тощо), не можуть бути визнані дійсними, так само як і шлюбний контракт, укладений без додержання порядку встановленого законодавством України.

Укладення шлюбного договору — не обов'язок, а взаємне рішення осіб вирішити питання життя сім'ї на власний розсуд.

Одним з нових положень СК є те, що шлюбний договір може бути укладено не тільки до одруження, а й під час шлюбу. Перед укладенням шлюбного договору нотаріус, до якого звернулася молода пара, пови­нен роз'яснити сторонам основні положення цього договору, права та обов'язки сторін. Ст. 94 СК передбачено, що шлюбний договір укла­дається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. При цьому посвідчити його може як державний, так і приватний нотаріус. Про­те особи, які прийняли рішення про укладення шлюбного договору, звертаються як правило до приватних нотаріальних контор.

За бажанням сторін шлюбний договір може укладатись у присут­ності свідків, про що має бути зроблено відповідний запис у тексті угоди. Свідки після встановлення їх особистості та перевірки дієздат­ності мають підписуватися у шлюбному договорі. Однак неможли­во погодитись з позицією Пасічник С.В., яка вважає, що «шлюбний контракт — єдина нотаріальна дія, яка може вчинятись у присутності свідків»^[33]. В цьому випадку не слід пряме зазначення в законодавстві про присутність свідків тлумачити ширше, ніж це передбачено зако­ном. При вчиненні інших нотаріальних проваджень присутність свід­ків не заборонено, але це питання має вирішуватися в основному за волевиявленням сторін^[34].

Щодо віку з якого особи мають право самостійно укладати шлюб­ний договір, то він збігається зі шлюбним віком, встановленим для жі­нок у 17, а для чоловіків — у 18 років. У разі зниження шлюбного віку на підставі ч. 2 ст. 23 СК до реєстрації шлюбу відповідно до чинного законодавства шлюбний договір укладається неповнолітніми за пись­мовою згодою їх батьків або піклувальника, справжність підпису яких засвідчується нотаріусом.

У разі укладення шлюбного договору особами, які вже перебува­ють у шлюбі, вік не має значення, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 34 Цивільного кодексу України у випадку реєстрації шлюбу фізичної особи, котра не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної ді­єздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Шлюбний договір складається у трьох примірниках, один з яких зберігається у справах нотаріальної контори, а два інші видаються кожному з подружжя.

Щодо набрання чинності договором, то ст. 95 СК визначено, що у тому разі, коли шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо ж шлюбний договір укладено подружжям, то він набирає чинності у день його нотаріаль­ного посвідчення, про що має бути зазначено у тексті договору.

Щодо зміни умов шлюбного договору, то особи можуть включити до його тексту положення, які будуть регулювати порядок внесення змін, а також загальний строк дії шлюбного договору в цілому або тривалість окремих прав та обов'язків. Можна також встановлювати умови чин­ності договору або окремих його положень і після припинення шлюбу.

Якщо шлюбний договір не містить положень про порядок вне­сення змін до нього, то подружжя може змінити положення договору за взаємною згодою шляхом укладання відповідного договору, який також підлягає нотаріальному посвідченню. У односторонньому по­рядку зміна умов шлюбного договору не допускається. Проте, якщо згоди не досягнуто, то шлюбний договір на вимогу одного з подружжя за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його ін­тереси, інтереси дітей, у тому числі повнолітніх непрацездатних, що мають істотне значення.

Стаття 101 СК надає право подружжю відмовитися від шлюбно­го договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укла­дення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

Крім того, Сімейний кодекс передбачив ще таку підставу для розі­рвання шлюбного договору, як неможливість його виконання. У цьому випадку на вимогу одного з подружжя шлюбний договір розривається в судовому порядку. Шлюбний договір може бути визнано недійсним. Ст. 103 СК встановлено, що шлюбний договір на вимогу одного з по­дружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором пору­шені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, вста­новлених Цивільним кодексом України.

Аналізуючи статті стосовно шлюбного договору, які час від часу з'являються в засобах масової інформації^[35], можна дійти висновку, що бажання укласти шлюбний договір сприймається громадянами як вияв фінансового розрахунку, матеріальної вигоди при укладенні шлюбу та, крім того, вияв недовіри до свого майбутнього чоловіка (дружини). але укладення шлюбного договору свідчить насамперед не про користь та розрахунок, а про серйозний, поміркований і, щонайважливіше, відпо­відальний підхід до матеріального боку свого подружнього життя.

Укладення шлюбного договору — це можливість попередження і, як наслідок, уникнення непотрібних і небажаних конфліктних ситуа­цій та суперечок, а також, певною мірою, гарантія від укладення шлюбів за розрахунком та фіктивних шлюбів. Шлюбний договір спроможний розв'язати багато проблем, які очікують подружжя у майбутньому. У будь-кого їх може з'явитися безліч. Від цього ніхто не застрахований. І хоча шлюбний контракт — не панацея від усіх сімейних негараздів, усе ж таки, мабуть, варто спробувати захистити свої інтереси у шлюбі саме таким чином.