Договір та звичаї як джерела сімейно-правових норм

Результатом сучасної реформи сімейного законодавства України є збільшення диспозитивних норм, які надають можливість учасникам сімейних відносин самостійно визначати зміст своїх правовідносин за допомогою шлюбних, аліментних або інших угод.

диспозитивних норм у сучасному сімейному праві, але це не ознака процесу зближення сімейного і цивільного права, а ознака, характерна для галузей приватного права: цивільне право має свій інструмент диспозитивного методу регулювання - цивільно-правовий договір, сімейне право - сімейний договір (деякі із правників називають його подружнім договором), трудове право - трудовий договір.

Юридичний (правовий) звичай - це правова норма, яка встановилася без втручання публічної влади внаслідок тривалого і регулярного застосування одних і тих самих правил до однорідних випадків життя. Звичаєве право, яке складалося зі звичаїв, було історично першою, найтісніше пов’язаною з життям формою позитивного права. Проте найбільш розвиненими формами все ж вважаються право суддів і право законодавця, на базі яких склалися дві типові системи права: прецедентна система (у вигляді загального права - Велика Британія, США) і законодавча в своїй основі система країн континентальної Європи (у вигляді романо-германського права - права Франції, Німеччини тощо). Звичай, як правило, за сучасних умов не вважається джерелом права. Але в сучасному сімейному праві, як і в цивільному, певний звичай розглядається як джерело права. Відповідно до ст. 11 СК при вирішенні сімейного спору суд, за заявою заінтересованої сторони, може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам СК України, інших законів та моральним засадам суспільства.

5.