§ 7. Звичаї як джерело сімейно-правових норм

Юридично-правовий звичай — це правова норма, яка встановилася без втручання публічної влади внаслідок тривалого і регулярного застосування одних і тих же правил до однорідних випадків життя¹.

Звичаєве право, яке складалося із звичаїв, було історично першою, найбільш тісно пов’язаною з життям формою позитивного права. Втім найбільш розвиненими формами все ж вважають право суддів і право законодавця, на базі яких склалися дві типові системи права: прецедентна система (у вигляді загального права — common law — Велика Британія, США) і законодавча у своїй основі система країн континентальної Європи (у вигляді романо-германського права — Франція, Німеччина тощо)^[78] ^{^[79]. Звичай, як правило, за сучасних умов не вважається джерелом права, але в сучасному сімейному праві, як і в цивільному, певний звичай розглядається як джерело права. Відповідно до ст. 11 CK при вирішенні сімейного спору суд за заявою заінтересованої сторони може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.}

<< | >>

↑

Источник: Сімейне право України : підручник / Л. M. Баранова, В. І. Борисова, С37 І. В. Жилінкова та ін. ; за заг. ред. В. І. Борисової та І. В. Жилінкової. — 4-те вид., переробл. і допов. — X. : Право,2012. — 320 с.. 2012

Еще по теме § 7. Звичаї як джерело сімейно-правових норм:

- Семейное право России - Сімейне право України -