§ 3. Договори між батьками про утримання дитини.
Сімейний кодекс передбачає два види договорів між батьками про утримання дитини:
• Договір про сплату аліментів на дитину (договір про надання утримання)
• Договір про припинення права на аліменти на дитину (договір про припинення права на утримання)
Договір про сплату аліментів на дитину передбачений ст 189 СК, укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню Недотримання нотаріальної форми тягне за собою визнання аліментного договору недійсним Сторонами аліментного договору ( 228~∣
виступають батьки дитини, причому незалежно від тою.
чи перебувають вони у шлюбі між собою Нотаріальна форма договору надає можливість здійснення примусового стягнення за таким доктором без додаткових процесуальних складнощів Нотаріально посвідчений аліментний договір має силу виконавчого листа. Це означає. що аліментний договір є підставою для стягнення державним виконавцем коштів на утримання дитини в безспірному порядку При посвідченні договору відповідно до п. 181 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріусом роз'яснюється зміст п. 2 ст. 189 Сімейною кодексу України з одночасним зазначенням про це у тексті договору, у частині можливості стягнення аліментів у без- спірному порядку на підставі виконавчого напису у разі невиконання одним із батьків свою обов'язку за договором У аліментному договорі визначаються розмір, умови і порядок виплати аліментів Розмір аліментів у ньому випадку визначається самими сторонами, проте він не може бути нижче за розмір аліментів, які неповнолітні діти могли б отримати при стягненні аліментів у судовому порядку Аліментний договір може бути змінено за домовленістю сторін або за рішенням суду Зміна або припинення аліментного договору можлива у будь-який час за взаємною угодою сторін і також повинна укладатися в нотаріальній формі Одностороння відмова від договору і одностороння зміна його умов не допускаються. Якщо договір про надання аліментів не виконуються платником, їх одержувач має право звернутися до державного виконавця для примусового виконання договору, якщо ж він звертається до суду з позовом про стягнення аліментів у судовому порядку на загальних підставах, передбачених законодавством, його позов не підлягатиме задоволенню, оскільки укладенням аліментною договору сторони вже пов'язані зобов'язанням з надання аліментів, і для таких осіб встановлений спеціальний порядок виконання договору і стягнення аліментів Якщо угода порушує інтереси дитини, можливе звернення до суду з позовом про його примусову зміну або розірвання, а за наявності передбачених законом підстав, і визнання його недійсним. Як слушно зауважують юристи-практики, не дуже вдалим є СК з точки зору того, що робити батькам у разі, якщо було винесене судове рішення про сплату аліментів, а після цього батьки побажали укласти договір про сплату аліментів, оскільки укладення договору не відміняє дію рішення суду, і платник буде зв'язаний як рішенням суду, так і договірними зобов'язаннями. Як варіант виходу із ситуації, можливе укладення договору про сплату аліментів, в якому зазначається, що аліменти за договором будуть сплачуватися понад розмір аліментів, встановлений судом[88]. Слід також звернути увагу на ряд моментів, які можуть виникнути у разі порушення договору У ст 196 СК встановлено відповідальність за прострочення сплати аліментів, а саме при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувані алімеши за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Такий розмір відповідальності, як видно з положень даної норми, застосовуватиметься, якщо особа була зобов'язана сплачувані аліменти за рішенням суду Тому про договірну відповідальність батьки мають подбати самостійно У п 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківсіва. материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 р. зазначається, що якщо аліменти сплачуються не за рішенням суду, а зпдно з укладеним між батьками договором, передбачена ст 196 СК санкція застосовується за наявності прямої вказівки про це в договорі Не можна не погодитися. що передбачена СК відповідальність у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення є значно вагомішою, ніж передбачена ЦК відповідальність у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, тому варто скористатися наданою законодавством можливістю і не забути передбачити у договорі такий розмір відповідальності. Окрім того, сторони при укладенні договору вільні у виборі інших санкцій за невиконання зобов'язань, зокрема встановлених ст. 536 ЦК. яка передбачає, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільною законодавства У можливості застосування даних положень є позитив, оскільки дані санкції не є неустойкою, яку відповідно до ч 2 ст 196 СК може зменшити суд з урахуванням магеріального та сімейного стану платника аліментів.Розмір аліментів визначається угодою сторін, однак у будь-якому випадку повинен відповідати вимогам ст. 182 СК. відповідно до якої мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку При недотриманні цього обмеження, передбаченого законодавством, договір про сплату аліментів може бути визнано недійсним у судовому порядку. При виплаті аліментів у твердій грошовій сумі в умовах високої інфляції неминуче постає питання про їх індексацію, тому сторони мають передбачити індексацію аліментів. Проте якщо угода не містить положень про індексацію, вона має проводиться в порядку, встановленому ст 184 СК. оскільки за умов непроведення такої індексації права дитини, встановлені законодавством, будуть порушені.
Дане положення також підкріплюється п. 16 вищенаведеної Постанови ВСУ. де зазначено, що якщо розмір аліментів визначено у твердій грошовій сумі, до договору треба включати умови про індексацію, як вимагає ч 2 ст 184 СК Однак, навіть за наявності договору про сплату аліментів батьки будуть все одно зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину У ст 185 СК передбачено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійноСК залишає на розсуд сторін визначення способів і порядку виплати аліментів, що відображається в договорі про сплату аліментів Способи виплати аліментів за договором можуть бути різними: або у частці від заробітку чи іншого доходу платника аліментів, або у твердій грошовій сумі, що виплачується періодично (наприклад, щомісячно, щоквартально, двічі на рік тощо — терміни сплати аліментів визначаються сторонами аліментного договору самостійно). Можливе поєднання різних способів сплати аліментів одночасно у частці від заробітку або іншого доходу платника і в твердій грошовій сумі. Види доходів платника, що підлягають урахуванню при виплаті аліментів, визначаються самими сторонами Договором про сплату аліментів може бути визначений і різний порядок сплати аліментів, наприклад шляхом особистої сплати аліментів безпосередньо платником аліментів їх одержувачеві: шляхом сплати аліментів платником аліментів їх одержувачеві через третіх осіб (бабусю, дідуся або інших родичів); поштовим або телеграфним переказом аліментів на домашню або іншу вказану одержувачем аліментів адресу: шляхом перерахування аліментів на рахунок одержувача аліментів у комерційному банку або кредитній установі тощо Але при цьому платнику аліментів завжди варто дбати про наявність документів, які б підтверджували сплату ним аліментів.
Стороні, що вимагає зміни або припинення договору про сплату аліментів, при неотриманні згоди іншої сторони надано право звернутися до суду з позовом про зміну або розірвання договору.
Крім зміни і розірвання договору за наявності передбачених законом обставин можливе визнання його недійсним. Загальними підставами визнання недійсним аліментного договору служать підстави, передбачені цивільним законодавством для визнання недійсним правочину Можливе визнання недійсним аліментного договору, укладеного під впливом обману, помилки, насильства, погрози або в результаті збігу тяжких обставин тощо Визнання недійсним договору про сплату аліментів спричинює анулювання правових наслідків такого договору з моменту його укладення. Якщо договір визнаний судом недійсним. суд за вимогою стягувача може винести рішення і про стягнення аліментів на підставі положень сімейного законодавстваДоговір про припинення права на аліменти на дитину, передбачений ст. 190 СК. На відміну від договору про припинення права на утримання одного з подружжя, його предметом може бути лише нерухомість (будинок, квартира, земельна ділянка тощо). З метою захисту інтереів дитини, договір про припинення права на аліменти у зв 'язку з передачею права власності на нерухоме майно може бути укладено батьками лише при наявності на це дозволу органу опіки та піклування.
Зазначений договір укладається у письмовій формі з обов'язковим нотаріальним посвідченням та подальшою його державною реєстрацією у бюро технічної інвентаризації (БТІ). Уявляється, що при посвідченні зазначеного аліментного договору нотаріусу мають надаватися наступні документи: 1) довідка про отриманий особою дохід за попередній період; 2) документ, який визначає право власності на нерухоме майно; 3) довідка-характеристика БТІ для об'єкта нерухомості, що є предметом договору про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею їй у власність нерухоме майно; 4) документ, який визначає дійсну вартість об'єкта нерухомості, акт оцінки об'єкта; 5) довідка державного виконавця (якщо аліменти сплачувалися за загальним правилом до укладення договору) з останнього постійного місця проживання відчужувача об'єкта нерухомості із зазначенням переліку і кількості дітей чи інших осіб, яким сплачуються аліменти та їх розмір.
Крім того, перед посвідченням такого договору нотаріус має перевірити наявність заборони на відчуження об'єкта нерухомості або накладеного на нього арешту. При цьому вважається неприпустимим посвідчувати аліментний договір на об'єкт нерухомості, на який накладено заборону відчуження навіть при згоді на це кредитора, оскільки в такій ситуації не буде погашена аліментна заборгованість у безспірному порядку і інтереси дитини можуть бути порушені. При укладенні договору про припинення права на аліменти у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно має місце два випадки: 1) укладення договору батьками без участі дитини (яка не досягла 14-ти років); 2) укладення договору батьками за участю дитини при досягненні нею 14-ти років.
Участь 14-річної дитини, яка за ч. 2 ст. 6 СК вважається неповнолітньою, зазначена лише в ст. 190 СК, але уявляється, що така дитина має право брати участь у посвідченні не лише в договорі про припинення права на аліменти у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно, айвінших видах аліментних договорів.
Відповідно до ч. 2 ст. 190 набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає (у залежності від віку дитини), на праві спільної часткової власності на це майно.
Якщо набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина згідно з договором, такий договір укладає той з батьків, з ким проживає дитина, як її законний представник відповідно до ст.242 ЦК.
Якщо ж у договорі як набувачі права власності фігурують і дитина, і той з батьків, з ким вона проживає, зазначене нерухоме майно переходить у спільну часткову власність зазначених осіб.
У випадку укладення зазначеного договору обов'язок сплачувати аліменти на дитину припиняється у того з батьків, хто передав відповідно до договору нерухоме майно у власність дитини, тобто з моменту укладення та виконання зазначеного договору один з батьків (який передав у власність нерухоме майно) звільняється від аліментного обов'язку утримувати дитину. Водночас у разі укладення такого договору на того із батьків, з ким проживає дитина, покладається обов'язок самостійно утримувати її.
Водночас укладення договору про припинення права на аліменти на дитину у зв 'язку з набуттям права власності на нерухоме майно не звільняє того з батьків, хто проживає окремо від дитини, від обов 'язку брати участь у додаткових витратах на неї, зумовлених особливими обставинами. Батьки також можуть передбачити порядок несення додаткових витрат у своєму договорі про сплату аліментів на дитину. У першу чергу таке вирішення питання може мати місце у разі тривалої хвороби дитини, постійної необхідності їй надання додаткових коштів тощо.
Відповідно до ч. 4 ст. 190 не може бути звернено стягнення не нерухоме майно, одержане за договором про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно. Закріплення в сімейному законодавстві такої норми є певним заходом, спрямованих на охорону майнових прав дитини — власника нерухомого майна, одержаного нею за зазначеним договором.
Слід зазначити, що самостійно реалізувати своє право власності на нерухоме майно, що є предметом зазначеного договору, дитина зможе лише після досягнення нею повноліття відповідно до вимог ЦК України. До цього моменту питання щодо реалізації правомочностей власника майна вирішується тим з батьків, з ким проживає дитина, як законний представник. Проте законом передбачена можливість відчуження нерухомого майна, що є предметом договору, до досягнення дитиною повноліття. В такому випадку відчуження нерухомого майна здійснюється лише з дозволу органу опіки та піклування, якщо це відповідає інтересам дитини.
Ч. 6 ст. 190 СК передбачає можливість визнання договору про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно недійсним на вимогу того з батьків, хто є відчужувачем нерухомого майна, у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини. При цьому зазначений договір визнається недійсним судом при наявності таких обставин, оскільки виключення імені батька з актового запису про народження дитини свідчить про відсутність кровного споріднення між ним та дитиною (ст. 136 СК). Правовим наслідком визнання такого договору недійсним є відновлення у відчужувача нерухомого майна права власності на нього.
Відповідно до ч. 7 ст. 190 СК укладений договір може бути розірваний за позовом відчужувача нерухомого майна у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов'язку по її утриманню. Наявність порушення умов зазначеного договору надає право батьку (відчужувану нерухомого майна) звернутися до суду з позовом про розірвання договору. Зазначене правило відповідає вимогам ч. 2 ст. 651 ЦК, відповідно до якого за рішенням суду на вимогу однієї з сторін договір може бути розірвано у разі його істотного порушення іншою стороною. У випадку винесення судом рішення щодо розірвання договору про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно, майно, що було ним передане, підлягає поверненню тому з батьків дитини, хто є відчужувачем.