§ 1. Поняття і підстави виникнення господарських ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є право- відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У свою чергу, господарським зобов'язанням, згідно із ч. 1 ст. 173 ГК України, визнається зобов'язання, що вини­кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з певних підстав, передбачених ГК України, на підставі якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'я­заний вчинити певну дію господарського чи управлінсько- господарського характеру на користь іншого суб'єкта (вико­нати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інфо­рмацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони вико­нання її обов'язку.

Аналізуючи ці дві норми, можна зробити висновок, що поняття «зобов'язання» та «господарське зобов'язання» спів­відносяться як загальне і спеціальне. Визначення, що міс­титься у ГК України, відокремлює такий вид зобов'язань, як господарські зобов'язання, шляхом уточнення сфери суспі­льних відносин - сфери господарювання, суб'єктного складу та дій, які можуть вчинятися у рамках цих зобов'язань.

Разом з тим у ч. 3 ст. 173 ГК України визначено можли­вість сторін конкретизувати або розширити зміст господар­ського зобов'язання в процесі його виконання, але тільки за наявності взаємної згоди. Сторонами у господарському зо­бов'язанні є зобов'язана сторона та управнена сторона.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визна­чено ст. 174 ГК України. До таких підстав належать:

1) закон або інший нормативно-правовий акт, що регулює господарську діяльність. Прикладом такої підстави виступають зобов'язання, що виникають із законів, що мають адресний характер (наприклад Закон України «Про особливості прива­тизації відкритого акціонерного товариства «Укртелеком»), та деяких інших законів (нормативно-правових актів).

2) акт управління господарською діяльністю. Такими актами є індивідуальні владні акти органів державної вла­ди, органів місцевого самоврядування, видані у межах їх компетенції (наприклад, державні замовлення, рішення від­повідних органів з господарських питань тощо);

3) господарський договір та інші угоди, передбачені за­коном, а також угоди, не передбачені законом, але такі, що йому не суперечать. Ця підстава є найпоширенішою серед інших, оскільки з укладенням будь-якого господарського до­говору або цивільної угоди виникають односторонні, дво­сторонні або багатосторонні зобов'язання;

4) заподіяння шкоди суб'єкту чи суб'єктом господарю­вання, придбання або збереження майна суб'єкта чи суб'єк­том господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

5) створення об'єктів інтелектуальної власності та інші дії суб'єктів, а також події, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання. Господарські зобов'язання можуть виникати на підставі створення об'єктів інтелектуальної власності або використання у гос­подарській діяльності прав інтелектуальної власності.

Створення об'єктів інтелектуальної власності є підста­вою виникнення господарських зобов'язань, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуа­льної власності.

Що стосується інших дій суб'єктів, з якими закон пов'я­зує настання правових наслідків у сфері господарювання, то в числі підстав виникнення організаційно-господарських зобов'язань можна назвати заяви і звернення учасників го­сподарської діяльності, зокрема звернення суб'єктів госпо­дарювання із заявами про отримання ліцензій або патентів на здійснення окремих видів господарської діяльності від­повідно до встановленого порядку, звернення із заявами операторів телекомунікацій щодо виділення номерного ре­сурсу, звернення із заявами про надання дозволу на будів­ництво об'єкта містобудування тощо^[39].