§ 6. Види порушень прав споживачів та відповідальність за порушення законодавства ПРО захист прав споживачів

Згідно із ст. 21 Закону України «Про захист прав спожи­вачів», окрім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відпо­відних положень законодавства у сфері захисту прав спо­живачів, права споживача також вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

1) під час реалізації продукції будь-яким чином порушу­ється право споживача на свободу вибору продукції;

2) під час реалізації продукції будь-яким чином порушу­ється свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;

3) під час надання послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати її може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які став­лять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невико­нанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору;

4) порушується принцип рівності сторін договору, учас­ником якого є споживач;

5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених зако­ном) обмежується право споживача на одержання необхід­ної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;

6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпеч­ною, неналежної якості, фальсифікованою;

7) ціну продукції визначено неналежним чином;

8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (нада­но) споживачу.

У разі порушення визначених законодавством прав споживач згідно із ст. 22 Закону «Про захист прав спожива­чів» має право звернутися до суду. Захист прав споживачів судовими органами здійснюється внаслідок безпосереднього звернення позивача незалежно від здійснення захисту прав через систему державних органів і громадських організацій.

Згідно із ч. 5 ст. 110 ЦПК України^[38] споживач на свій вибір подає позови до суду за зареєстрованим місцем свого проживання чи перебування або за місцем заподіяння шко­ди чи місцем виконання договору.

У разі подання відповідного позову до суду споживачеві слід мати на увазі, що разом із задоволенням його вимог суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно із ст. 23 Закону України «Про захист прав спожи­вачів» у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за:

1) відмову споживачу в реалізації його прав, установлених

ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9 і ч. 3 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», - у десятикратному розмірі вартості про­дукції, виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї про­дукції, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян;

2) виготовлення або реалізацію продукції, що не відпо­відає вимогам нормативних документів, - у розмірі п'ятде­сяти відсотків вартості виготовленої або одержаної для реа­лізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян, а в разі, коли згідно із законом суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у роз­мірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) реалізацію продукції, що підлягає обов'язковій серти­фікації в Україні, але в документах, згідно з якими її переда­но на реалізацію, відсутні реєстраційні номери сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом з підтвердження відповідності на відповідний вид продукції, - у розмірі п'ятдесяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян, а в разі, коли згідно із законом суб'єкт господарської діяльності не веде обов'яз­ковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян;

4) виготовлення або реалізацію продукції, що не відпо­відає вимогам нормативних документів, нормативно-право­вих актів стосовно безпеки для життя, здоров'я та майна споживачів і навколишнього природного середовища, - у розмірі трьохсот відсотків вартості виготовленої або одер­жаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, нада­ної послуги, але не менше двадцяти п'яти неоподатковува­них мінімумів доходів громадян, а в разі, коли згідно із законом суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язко­вий облік доходів і витрат, - у розмірі п'ятдесяти неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян;

5) реалізацію продукції, забороненої відповідним дер­жавним органом для виготовлення та реалізації (виконання, надання), - у розмірі п'ятисот відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послу­ги, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі, коли згідно із законом суб'єкт господар­ської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і вит­рат, - у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) реалізацію небезпечного товару (отрути, пестицидів, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інформації про правила й умови безпечного його використання - у розмірі ста відсотків вартості одержаної для реалізації партії това­ру, але не менше двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі, коли згідно із законом суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

7) відсутність необхідної, доступної, достовірної та своє­часної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти від­сотків вартості одержаної для реалізації партії товару, ви­конаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі, коли згідно із законом суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

8) створення перешкод службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та структурного підрозділу з питань захис­ту прав споживачів органу місцевого самоврядування у проведенні перевірки якості продукції, а також правил тор­говельного та інших видів обслуговування - у розмірі від од­ного до десяти відсотків вартості реалізованої продукції за попередній календарний місяць, але не менше десяти не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі, коли згідно із законом суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян;

9) невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб спеціально уповноваженого органу виконав­чої влади у сфері захисту прав споживачів про усунення порушень прав споживачів - у розмірі двадцяти неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян;

10) реалізацію товару, строк придатності якого минув, - у розмірі двохсот відсотків вартості залишку одержаної для реалізації партії товару, але не менше п'яти неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян;

11) порушення умов договору між споживачем і вико­навцем про виконання роботи, надання послуги - у розмірі ста відсотків вартості виконаної роботи (наданої послуги), а за ті самі дії, вчинені щодо групи споживачів, - у розмірі від одного до десяти відсотків вартості виконаних робіт (нада­них послуг) за попередній календарний місяць, але не мен­ше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порядок стягнення зазначених штрафів визначається КМ України.

Згідно із ст. 16 Закону України «Про захист прав спожи­вачів» шкода, завдана життю, здоров'ю або майну спожива­ча дефектною продукцією або продукцією неналежної якос­ті, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, якщо законом не передбачено більш високої міри відповідальності.

Право вимагати відшкодування завданої шкоди визна­ється за кожним потерпілим споживачем незалежно від то­го, чи перебував він у договірних відносинах з виробником (виконавцем, продавцем). Таке право зберігається протягом установленого строку служби (строку придатності), а якщо такий не встановлено, - протягом десяти років з дати вве­дення в обіг такої продукції її виробником за умови, що споживач зобов'язується довести: 1) наявність шкоди;

2) наявність дефекту в продукції; 3) наявність причинно- наслідкового зв'язку між такими шкодою та дефектом.

Виробник (виконавець) несе відповідальність за шкоду, завдану життю, здоров'ю або майну споживача, що виникла у зв'язку з використанням речей, матеріалів, обладнання, при­ладів, інструментів, пристосувань чи інших засобів, необхід­них для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг, незалежно від рівня його наукових і технічних знань.

Слід зазначити, що виробник (виконавець, продавець) може бути звільненим від відповідальності, якщо доведе, що: 1) шкоду завдано з вини самого споживача внаслідок порушення ним установлених правил використання, збері­гання чи транспортування продукції або дії непереборної сили; 2) не вводив продукцію в обіг; 3) дефект у продукції виник внаслідок додержання виробником вимог законодав­ства або виконання обов'язкових для нього приписів органів державної влади.

Питання для самоконтролю

1. Загальні положення захисту прав споживачів.

2. Система нормативно-правових актів, що регулюють захист прав споживачів.

3. Повноваження державних органів влади у сфері захисту прав споживачів.

4. Обов'язки та права споживачів.

5. Право на захист прав споживачів дер.жавою.

6. Право на безпеку продукції.

7. Право на належну якість продукції.

8. Право на інформацію про товар.

9. Права споживача з придбанням товару належної якості.

10. Права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості.

11. Права споживача у сфері торговельного та інших: видів обслуговування.

12. Види порушень прав споживачів.

13. Відповідальність за порушення прав споживачів.

14. Судовий захист прав споживачів.