Питання 2. Право власності в Україні: поняття. підстави виникнення, форми власності та форми права власності.

Поняття права власності та його форм ґрунтується на висновку про те, що право власності є абсолютним речовим правом, яке надає його володареві найширші правомочності з усіх можливих.

Право власності як речове право суб’єкта господарювання характеризують такі властивості: а) право наслідування, яке полягає в безперервному існуванні права на річ незалежно від її правомірних переходів від одного суб’єкта господарських правовідносин до іншого; б) переважна сила, тобто в разі виникнення колізії права власності та зобов’язального права (наприклад, відповідно, поклажодавця і зберігача), “сильнішим” традиційно вважається саме право власності і перевага віддається йому, у наведеному прикладі – поклажодавцю; в) винятковість, яка означає, що “жодна інша особа не може мати на одну річ таке саме право” (тобто права власності). Щоправда, з цього правила існують винятки, наприклад, інститут права спільної власності; г) абсолютна природа відносин: індивідуально-визначена одна сторона відносин – власник, управнена особа, та друга сторона – будь–які та будь–яка кількість інших осіб та суб’єктів, які мають обов’язок утримуватися від порушень права власності управненої особи; д) еластичність, завдяки якій правомочності власника – суб’єкта господарювання відновлюються в повному обсязі одразу після зникнення законних обмежень права власності; е) недоторканність, оскільки за загальним правилом право власності не може бути обмежене без підстав, зазначених у законі.

Традиційно українська юридична доктрина відносить до змісту права власності тріаду правомочностей власника – володіння, користування й розпорядження. Для розуміння сутності права власності необхідним є аналіз змісту визначених правомочностей, що складають право власності, також доцільним є дослідження питання щодо форм власності та форм права власності, що закріплені в чинному законодавстві України.

Серед способів набуття права власності розрізняють: створення (заснування) суб’єкта господарювання; виготовлення нової речі; переробка речі; господарське використання майна власника; привласнення загальнодоступних дарів природи; безхазяйне майно; знахідка (скарб); окупація (узаконене захоплення речей, від яких власник добровільно відмовився); приватизація; націоналізація; правонаступництво; законний правочин, пов’язаний із набуттям титулу на майно у власника або в особи, уповноваженої представляти власника; набувальна давність.

Підставами припинення права власності суб’єкта господарювання є правоприпиняльні юридичні факти, які для одного суб’єкта припиняють право власності, а для іншого водночас стають підставою набуття такого права. Право власності можна припинити у будь–який спосіб, а саме: відчуження власником свого майна відповідно до законної угоди; відмова власника від свого майна (права власності); припинення існування суб’єкта господарювання; знищення (руйнування) об’єкта власності; смерть (припинення існування) власника; припинення права власності на майно на підставі закону (ст. 348 ЦК України); реквізиція (ст. 353 ЦК України); конфіскація (ст. 354 ЦК України); примусовий продаж за рішенням суду тощо.