Питання 3. Право господарського відання та оперативного управління.

Право господарського відання – це особливе речове право суб’єкта господарювання – юридичної особи володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що належить йому, в межах, установлених законом та установчими документами суб’єкта господарювання (ст.ст.

Суб’єкт господарювання обліковує на своєму балансі майно, яке передане йому на праві господарського відання та самостійно вступає у відносини стосовно такого майна з третіми особами. При захисті своїх прав від порушення третіми особами суб’єкт права господарського відання прирівнюється до власника майна. У відносинах із власником суб’єкт права господарського відання наділений певною правосуб’єктністю, яку можна охарактеризувати як щось середнє між статусом володаря речових прав та статусом володаря зобов’язальних прав.

Право господарського відання виникає на підставі рішення власника майна та оформляється актом прийому-передачі. Таким чином, суб’єкт господарювання – набувач майна, у свою чергу, приймає його на баланс.

Право господарського відання припиняється: а) на підставі рішення власника (уповноваженого органу) згідно із законом та локальними актами суб’єкта господарювання – шляхом передачі майна, що оформляється відповідним актом прийому-передачі; б) після передачі майна третім особам у власність – на підставі договору, рішення суду або відповідно до закону; або в) після припинення існування об’єкта прав, що повинно підтверджуватися відповідним документом.

Право оперативного управління за змістом близьке до права господарського відання: правомочності суб’єкта права оперативного управління мають додаткові обмеження порівняно із правом господарського відання. Оперативне управління може бути визначене як влада, надана власником юридичній особі – суб’єкту господарювання у формі речового права з володіння, користування та розпорядження цілісним майновим комплексом в інтересах власника та з обмеженнями, встановленими (1) законом, (2) метою діяльності суб’єкта господарювання, (3) призначенням майна та, нарешті, (4) завданнями власника майна (уповноваженого ним органу).

Як правило, режим оперативного управління встановлюється стосовно майна суб’єкта господарювання для здійснення некомерційної (неприбуткової) діяльності (ст. 137 ГК України). Таких суб’єктів і фінансують переважно із зовнішніх джерел, а не з результатів власних господарських операцій. Оперативне управління застосовують, зокрема, для казенних підприємств, підприємств споживчої кооперації, підприємств громадських та релігійних організацій. Режим оперативного управління доцільно встановлювати також для цілісного майнового комплексу навчальних закладів, неприбуткових установ, окремих форм господарювання у сфері надання послуг тощо.

Як право господарського відання, так і право оперативного управління характеризуються тріадою правомочностей щодо володіння, розпорядження і користування майном. Водночас, порівняно із правом власності, в праві господарського відання та праві оперативного управління правомочність розпорядження майном є обмеженою. При вивченні окресленого питання необхідним є аналіз змісту вказаних правомочностей та особливостей їх реалізації в праві господарського відання та праві оперативного управління.