Адвокатура в системі захисту прав ВПО[155]

Адвокатура являє собою професійно-правову правозахисну ін­ституцію, що займає самостійне місце в механізмі здійснення право­суддя і як незалежний інститут громадянського суспільства відіграє провідну роль у забезпеченні якісного розвитку такого суспільства, належних умов проживання людини в ньому шляхом утвердження пріоритетності інтересів кожної особи^[156].

Специфіка адвокатури як інституту громадянського суспільства, який за жодних умов не слід сприймати як громадську організацію, проявляється в дуалістичному характері його правової природи, що простежується в органічному поєднанні публічних та приватних ін­тересів в діяльності як адвокатури в цілому, так адвоката зокрема, які повинні мати рівнозначний, взаємостримуючий характер. Сутність приватних і публічних інтересів у професійній діяльності адвоката полягає в тому, що, відстоюючи права, свободи та законні інтереси свого клієнта, адвокат в той же час діє в інтересах усього суспільства (держави), права в цілому, виконуючи не тільки покладений на ньо­го конституційний обов'язок щодо надання професійної правничої (правової) допомоги, але й здійснюючи нагляд за дотриманням за­конності, реалізацією прав і свобод людини насамперед з боку держа­ви, забезпечуючи їх дотримання^[158].

Дуалістичний характер правової природи адвокатури насампе­ред проявляється в контексті надання професійної правничої допомо­ги соціально незахищеним категоріям осіб. На сьогодні однією з най- уразливіших категорій громадян в Україні є внутрішньо переміщені особи. Як зазначається в Стратегії інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішнього пе­реміщення на період до 2020 року^[159], основними проблемами, з якими стикається більшість внутрішньо переміщених осіб, є відсутність до­статніх засобів до існування та невизначеність житлових перспектив. Так, внутрішньо переміщені особи зіштовхуються з труднощами в ре­алізації та захисті своїх прав, зокрема права власності, доступу до жит­ла, придатного для проживання, відновлення документів, що підтвер­джують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, відновлення засобів до існування, а також реалізації виборчих прав, доступу до інформації. Це зумовлює нагальну необхідність існу­вання відповідного механізму забезпечення дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Одним із основних елементів вказаного механізму є інститут безоплатної правової допомоги, який спрямований на забезпечення гарантованої Конституцією України можливості, зокрема особі, яка потребує додаткового захисту, отримати належний захист прав та доступ до правосуддя. Потрібно врахувати те, що саме на державну владу, як вказано в Керівних принципах з питання про переміщення осіб всередині держави (Guiding Principles on Internal Displacement)^[160], покладається основний обов'язок і відповідальність за надання захи­сту та гуманітарної допомоги внутрішньо переміщеним особам, які перебувають під її юрисдикцією (Принцип 3). Незважаючи на те, що рекомендації не носять обов'язкового характеру для держав, вони є мінімальними стандартами роботи з внутрішньо переміщеними осо­бами і використовуються все зростаючим числом держав та установ^[161].

Як відмічає І. Хондогій, безоплатна правова допомога зазвичай на­дається представникам уразливих груп і особам, які через свої особисті обставини не в змозі захищати власні інтереси у справі^[162]. Взагалі людина має право на безоплатну правову допомогу за двох умов: по-перше, у та­кої особи немає достатніх коштів для оплати послуг адвоката (що вста­новлюється так званим «тестом на нужденність»), і, по-друге, надання безоплатної правової допомоги вимагається інтересами правосуддя (що встановлюється так званим «тестом по суті»)^[163]. Щодо внутрішньо переміщених осіб, то, враховуючи їх особливе правове становище, фак­тично відбувається поєднання обох вищевказаних умов надання такої допомоги. Без сумніву, така категорія осіб потребує отримання безоп­латної правової допомоги, тобто правової допомоги, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Дер­жавного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел.

Особливості правового становища внутрішньо переміщених осіб встановлюються, зокрема, Законами України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій тери­торії України»^[164] і «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо пере­міщених осіб»^[165], які насамперед спрямовані на забезпечення захисту та дотримання прав і свобод таких осіб. Тож у випадку виникнення в таких осіб будь-яких складностей у реалізації, зокрема, прав і свобод, передбачених вказаними законами, вони повинні наділятися відповід­ними гарантіями їх забезпечення, з урахуванням, насамперед діяльно­сті системи надання безоплатної правової допомоги. Слід відзначити, що така система в нашій державі на сьогодні - це мережа із близько 550 офісів безоплатної правової допомоги у всіх регіонах України^[166].

Законом України «Про безоплатну правову допомогу»^[167] визнача­ється порядок надання безоплатної первинної правової допомоги та безоплатної вторинної правової допомоги.

Безоплатна первинна правова допомога включає такі види пра­вових послуг:

1) надання правової інформації;

2) надання консультацій і роз’яснень з правових питань;

3) складання заяв, скарг та інших документів правового характе­ру (крім документів процесуального характеру);

4) надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Суб’єктами надання безоплатної первинної правової допомоги в Україні є: органи виконавчої влади; органи місцевого самовряду­вання; фізичні та юридичні особи приватного права; спеціалізовані установи.

Слід відзначити, що 11 червня 2014 року Кабінет Міністрів Украї­ни своїм розпорядженням «Питання соціального забезпечення грома­дян України, які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції»^[168] затвердив план за­ходів, пов’язаних із соціальним забезпеченням вищевказаних грома­дян. Одним із таких заходів було забезпечення надання на постійній основі безоплатної правової допомоги громадянам України, які пере­міщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, реалізацію якого покладено на Міністер­ство юстиції, Міністерство соціальної політики, Міністерство доходів і зборів України, обласні та Київську міську держадміністрації.

На підставі вказаного розпорядження Міністерством юстиції України було доручено начальникам головних управлінь юстиції в областях та м. Києві забезпечити надання безоплатної первинної правової допомоги громадянам України, які переміщуються з тим­часово окупованої території та районів проведення антитерорис- тичної операції (у тому числі, в разі звернення зазначених категорій осіб у вихідні та неприйомні дні і години), і тільки протягом грудня 2014 року працівники органів юстиції надали безоплатну первинну правову допомогу понад 28 тисячам осіб^[169]. Здебільшого, як зазначе­но в інформації щодо виконання вищевказаного Плану заходів^[170], вну­трішньо переміщені особи звертаються стосовно надання роз’яснень з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; державної реєстрації підприємницької діяльності та її припинення; державної реєстрації актів цивільного стану; надання витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян; отри­мання державної соціальної допомоги; порядку оформлення спадщи­ни, отримання тимчасового житла та працевлаштування тощо.

На жаль, протягом тривалого часу внутрішньо переміщені особи не належали до суб’єктів права на безоплатну вторинну правову до­помогу, а могли її отримувати тільки у випадку, якщо вони належали до інших соціально незахищених верств населення, які були передба­чені ч. 2 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», хоча особливість їх правового становища доволі часто зумовлює іс­нування складних (проблемних) правових ситуацій, що потребують залучення адвокатів (для представництва їх інтересів у судах, інших державних органах та органах місцевого самоврядування, перед ін­шими особами; складення заяв, скарг, процесуальних та інших доку­ментів правового характеру тощо).

Тільки 21 грудня 2016 року Законом України «Про Вищу раду правосуддя»^[171] було внесено зміни до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» (набрали чинності 5 січня 2017 року), якими пе­релік суб’єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу було доповнено, зокрема, такими категоріями, як внутрішньо переміщені особи та громадяни України, які звернулися із заявою про взяття їх на облік як внутрішньо переміщених осіб.

Щодо внутрішньо переміщених осіб, то вони отримали право на всі види правових послуг, що включає в себе безоплатна вторинна правова допомога, а саме:

1) захист;

2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу в судах, інших державних ор­ганах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;

3) складання документів процесуального характеру.

В той же час громадяни України, які звернулися із заявою про взяття їх на облік як внутрішньо переміщених осіб, отримали право на такі правові послуги, як складання документів процесуального ха­рактеру та здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами лише з питань, пов’язаних з отриманням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, до моменту отримання такої довідки.

Без сумніву, вказані зміни, як відмічають укладачі практично­го посібника «Правова допомога внутрішньо переміщеним особам. Національна практика. Приклади правових консультацій»^[172] (підго­товлений та виданий за підтримки Проекту Ради Європи «Посилен­ня захисту прав людини внутрішньо переміщених осіб в Україні», що імплементується в межах Плану дій Ради Європи для України на 2015-2017 роки), являють собою великий крок України в забезпечен­ні гарантованих національним законодавством та міжнародними ак­тами прав внутрішньо переміщених осіб.

Слід відзначити, що, по-перше, суб’єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є: центри з надання безоп­латної вторинної правової допомоги та адвокати, включені до Реє­стру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомо­гу, а по-друге, скористатись професійною правничою допомогою (в контексті надання безоплатної вторинної правової допомоги) після вказаних змін зможуть близько 1,5 млн. осіб (станом на 5 лютого 2018 року, за даними структурних підрозділів соціального захисту населення обласних та Київської міської державних адміністрацій, взято на облік 1 493 057 переселенців або 1 218 611 сімей з Донбасу і Криму^[173]). Так, лише у період з 1 січня по 1 грудня 2017 року за бе­зоплатною вторинною правовою допомогою до системи безоплатної правової допомоги звернулося 4394 внутрішньо переміщені особи, які і отримали необхідні види такої допомоги^[174].

Необхідно зазначити, що Центри з надання безоплатної вторин­ної правової допомоги (регіональні,республіканський Автономної Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські) та місцеві (районні, міжрайонні, міські, міськрайонні, міжрайонні та районні у містах)) є неприбутковими організаціями, користують­ся правами юридичної особи, мають власні бланки, печатку із своїм найменуванням. Такі Центри не здійснюють безпосереднє надання правової допомоги, а лише забезпечують надання таких видів послуг, як захист, представництво інтересів осіб в судах, інших державних ор­ганах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами та складання документів процесуального характеру.

Вагоме значення в контексті надання правової допомоги вну­трішньо переміщеним особам відграє діяльність мобільних та кон­сультативних пунктів доступу до безоплатної правової допомоги, забезпечення розвитку мережі яких та їх функціонування на постій­ній основі покладено на Відділ правової інформації та консультацій і бюро місцевого центру з надання безоплатної вторинної право­вої допомоги^[175]. Так, задля надання безоплатної правової допомоги внутрішньо переміщеним особам та особам, які перетинають лінію розмежування у межах Донецької та Луганської областей, праців­ники місцевих центрів у зазначених областях, починаючи з вересня 2016 року, здійснюють систематичні виїзди до гуманітарно-логіс- тичних центрів, що розташовані в районах контрольних пунктів в'їзду-виїзду Донецької та Луганської областей, а також - заходи щодо утворення на їх базі дистанційних пунктів доступу до безо­платної правової допомоги, які функціонують на постійній основі (зокрема, організовано роботу дистанційного пункту доступу на території КПВВ «Майорськ», «Новотроїцьке», а також здійснюються періодичні виїзди представників центрів надання правової допомо­ги до КПВВ «Гнутово» та «Мар'їнка»). У таких віддалених (дистан­ційних) точках доступу насамперед внутрішньо переміщені особи можуть отримати правову інформацію, консультації та роз'яснення з правових питань, допомогу у складанні заяв, скарг та інших доку­ментів правового характеру, допомогу в оформленні електронних перепусток, а також допомогу в забезпеченні доступу до вторинної правової допомоги^[176].

Взагалі упродовж 2017 року центри з надання безоплатної пра­вової допомоги утворили та забезпечили роботу 1334 нових дис­танційних пунктів доступу до безоплатної правової допомоги та здійснили 10158 виїздів мобільних консультаційних пунктів (з них 1450 - за місцем проживання/перебування осіб з метою надання їм адресної правової допомоги). Завдяки організації роботи таких віддалених точок доступу до безоплатної правової допомоги, кон­сультації та роз’яснення з правових питань змогли отримати 86284 особи^[177].

Специфічне як правове становище внутрішньо переміщених осіб, так і коло правових питань, з якими вони стикаються в своїй ді­яльності, зумовлює необхідність підвищення кваліфікації адвокатів щодо надання таким особам правової допомоги на професійній осно­ві. Важливу роль в цьому аспекті відіграє діяльність Координаційно­го центру з надання правової допомоги. Зокрема, в рамках реалізації проекту Ради Європи «Посилення захисту прав людини внутрішньо переміщених осіб в Україні»^[178] була досягнута домовленість про під­тримку створення та наповнення бази електронних консультацій для таких осіб, проведення інформаційно-роз’яснювальної кампанії і проведення низки заходів з підвищення кваліфікації адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, та працівників цен­трів з надання безоплатної вторинної правової допомоги з питань за­хисту внутрішньо переміщених осіб.

Так, у 2016 році за підтримки вказаного Проекту спільно з Ко­ординаційним центром з надання правової допомоги було прове­дено 10 каскадних тренінгів для адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу за європейським стандартом надання такої допомоги внутрішньо переміщеним особам, що охопили близь­ко 200 адвокатів (опрацьовувались практичні ситуації, пов’язані із реалізацією прав внутрішньо переміщених осіб на власність, освіту, свободу пересування, соціальний захист, обговорювались стандарти Ради Європи в сфері захисту прав таких осіб тощо). А у 2017 році - 11 тренінгів «Надання безоплатної правової допомоги внутрішньо переміщеним особам: національна практика та приклади правових консультацій» для працівників бюро правової допомоги в Донецькій, Дніпропетровській, Київській та Луганській областях^[179]. Крім цього, Координаційний центр з надання правової допомоги за підтримки вказаного Проекту Ради Європи підготував серію тематичних матері­алів інформаційно-роз'яснювального характеру з питань отримання безоплатної правової допомоги в Україні, прав внутрішньо переміще­них осіб та допомоги в їх реалізації, зокрема, й права на безоплатну правову допомогу^[180].

Безпосереднє надання безоплатної вторинної правової допомо­ги покладено саме на адвокатів, включених до Реєстру адвокатів, які надають таку допомогу на постійній основі або за контрактом. У разі звернення особи про надання одного з вищевказаних видів безоплат­ної вторинної правової допомоги, Центр з надання безоплатної вто­ринної правової допомоги зобов'язаний протягом десяти днів з дня надходження звернення прийняти рішення щодо надання безоплатної вторинної правової допомоги. У разі прийняття рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги Центр з надання безоплат­ної вторинної правової допомоги призначає адвоката, який надає безо­платну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом. У разі неможливості надання безоплатної вторинної правової допомо­ги адвокатом, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом, Центр з надання безоплатної вторин­ної правової допомоги укладає договір з адвокатом, включеним до Ре­єстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу. Під час призначення адвоката враховуються його спеціалізація, досвід роботи, навантаження, складність справ, у яких адвокат бере участь.

Адвокат, який надає безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом чи на тимчасовій основі на підставі договору, має всі права, обов'язки та гарантії, встановлені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», іншими закона­ми України. Все це вказує на те, що надання безоплатної вторинної правової допомоги закріплено саме за адвокатами, які здійснюють її надання на професійній основі та які наділяються таким же пра­вовим статусом, як і у випадку надання ними професійної правничої допомоги за договором про надання правової допомоги із своїм клі­єнтом у загальному порядку (зокрема, в контексті дотримання своїх професійних обов’язків).

Ми повною мірою підтримуємо таку позицію українського зако­нодавства, оскільки держава, яка позиціонує себе як демократична та правова, повинна не тільки закріплювати право осіб, які перебувають в складних (проблемних) правових ситуаціях (насамперед, осіб, які вимушено змінили своє місце проживання та потребують особливої уваги з боку суспільства та держави) на безоплатну правничу допо­могу, але й повинна забезпечувати належні умови його дотримання та реалізації. Щодо адвокатури, то такими умовами, зокрема, є вста­новлення суттєвих кваліфікаційних та інших вимог до кандидатів на здобуття статусу адвоката, а також закріплення особливого статусу адвоката, реалізація якого здійснюється на засадах професійності та незалежності^[181]. Взагалі, як слушно відзначає Т.О. Проценко, саме за­безпечення прав внутрішньо переміщених осіб є тим маркером, який визначає зрілість держави та громадянського суспільства^[182].

3.6.