Захист прав внутрішньо переміщених осіб органами місцевого самоврядування[130]

Конституція України та норми міжнародних договорів, котрі належним чином ратифіковані Верховною Радою України та стали, відповідно, частиною національного законодавства, однозначно ви­значають рівність прав усіх громадян.

Кожному, чиї свободи порушено, гарантується право на захист. Відповідно до ст. 55 та 56 Конституції України забезпечують право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55)^[135] та на від­шкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядуван­ня матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішен­нями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів міс­цевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст.

В доповнення, відповідно до принципу 20 Керівних принципів ООН, кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності^[137]. Для забезпечення реалізації цього права пере­міщеним усередині країни особам відповідні органи державної влади видають всі документи, необхідні для здійснення їх законних прав. Варто зауважити, що переміщення - це не статус, а факт. Статус пере­міщеної особи сьогодні визначає всі подальші права і обов'язки лю­дини, тоді як внутрішньо переміщені особи мають всі ті самі права, що й інші громадяни України. При цьому надання громадянам стату­су внутрішньо переміщених осіб не має встановлювати жодних обме­жень їхніх прав чи запроваджувати обмеження реалізації прав.

Внутрішньо переміщені особи на приймаючій території у від­повідній територіальній громаді зберігають всі свої права і свободи. Водночас на новому місці проживання внутрішньо переміщені особи мають такі ж самі права і свободи, як і члени приймаючої територі­альної громади, в забезпеченні принципу рівності.

Відповідно до Керівних принципів ООН щодо переміщення осіб усе­редині країни, особи користуються на основі повної рівності тими ж пе­редбаченими міжнародним правом і національним законодавством пра­вами і свободами, якими користуються інші особи в їх країні^[138]. Вони не по­винні піддаватися дискримінації під час реалізації будь-яких прав і свобод на тій підставі, що вони є переміщеними всередині країни особами.

Належність будь-якої особи до числа внутрішньо переміщених осіб не може бути умовою для реалізації нею прав громадянина Укра­їни, оскільки всі громадяни мають рівні права. Документ або запис в реєстрі про належність особи до числа внутрішньо переміщених осіб повинен визначати лише місце, де особа фактично проживає і відпо­відно до законодавства може користуватися всім без винятку обся­гом належних їй прав.

Відповідно до Стратегії інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впровадження довгострокових рішень щодо внутрішньо перемі­щених осіб на період до 2020 року, затверджених Кабінетом Міністрів України, дуже важливою є діяльність та підтримка територіальної громади тієї адміністративної одиниці, яка приймає відповідних осіб^[139].

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядуван­ня в Україні» територіальна громада-це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміні­стративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр^[140].

Пріоритет територіальної громади прямо закріплений в статті 143 Конституції України, згідно з якою вона вирішує питання місце­вого значення безпосередньо або через утворені нею органи місце­вого самоврядування^[141]. Відповідно до цих конституційних положень, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (стаття 6)^[142] характеризує територіальну громаду як первинний суб'єкт місцевого самоврядування, основний носій його функцій і повноважень. Проте сьогодні, на жаль, можна констатувати, що територіальні громади в Україні значною мірою ще не стали спільностями людей, об'єднаних не лише спільною територією проживання, а й спільними інтересами та спільною участю у вирішенні питань місцевого значення, спіль­ною відповідальністю за розвиток села, селища, міста.

Право територіальної громади на місцеве самоврядування забез­печується правом кожного громадянина України брати участь у міс­цевому самоврядуванні. Згідно зі ст. З Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», громадяни України реалізують своє пра­во на участь у місцевому самоврядуванні за ознакою належності до відповідних територіальних громад^[143]. При цьому, будь-які обмеження цього права, залежно від їх раси кольору шкіри, політичних, релігій­них та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками, забороняються.

Одним з питань інтеграції внутрішньо переміщених осіб в територі­альні громади є надання можливості внутрішньо переміщеним особам реалізовувати свої виборчі права на місцевих виборах, що проводяться у територіальних громадах їх постійного фактичного проживання.

Метою підтримки приймаючих територіальних громад в процесі інтеграції внутрішньо переміщених осіб є визначення заходів щодо розбудови соціальної згуртованості, зміцнення соціально-економіч­ного розвитку і стійкості територіальної громади, зменшення напру­женості в приймаючих територіальних громадах.

Задоволення потреб внутрішньо переміщених осіб у забезпечен­ні кращих умов для життя, матеріальному забезпеченні та соціаль­них зв'язках, відновленні соціального статусу, соціальної активності, стимулюванні внутрішньо переміщених осіб, молоді з їх числа, інте­грації у приймаючі територіальні громади стане передумовою задо­волення як економічних, так і соціальних потреб внутрішньо пере­міщених осіб, та зниження рівня соціальної напруги в приймаючих територіальних громадах.

Варто зауважити, що необхідним щодо належної інтеграції вну­трішньо переміщених осіб (ВПО) та їх повного включення в діяль­ність територіальної громади як повноправних членів є розроблення ефективних механізмів залучення таких осіб до процесу прийняття рішень місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, налагодження співпраці між ними. Крім того, важли­вим є встановлення діалогу між місцевим населенням та внутрішньо переміщеними особами. На підтримку сказаного доцільним вважаємо проведення навчання в приймаючих територіальних громадах для налагодження ефективного діалогу між внутрішньо переміщеними особами і місцевими органами виконавчої влади та органами місцево­го самоврядування, оскільки вказані особи характеризуються певною специфікою в спілкуванні та наданні їм необхідної допомоги.

Щоб забезпечити ефективну повноцінну інтеграцію внутрішньо переміщених осіб до територіальної громади приймаючої одиниці, варто залучати їх до реалізації проектів децентралізації з урахуван­ням інтересів вказаних осіб у територіальних громадах для зміцнен­ня взаємної довіри між державою та територіальними громадами^[144]. Така взаємодія повинна базуватись на колегіальних, інклюзивних та підзвітних процесах.

Відповідно до Стратегії розвитку інтеграції, реалізація прав та ін­тересів та відповідний захист органами місцевого самоврядування вну­трішньо переміщених осіб здійснюється у трьох напрямах, а саме: через вдосконалення механізму подолання бар'єрів у реалізації прав внутріш­ньо переміщених осіб; спрощення процедури захисту та реалізації май­нових прав внутрішньо переміщених осіб; підтримку приймаючих тери­торіальних громад в процесі інтеграції внутрішньо переміщених осіб^[145].

Провідне місце в забезпеченні статусу внутрішньо переміщеної особи як повноправного члена територіальної громади посідає за­безпечення реалізації її основоположних прав і свобод. При цьому маються на увазі всі права, не тільки виборчі. Задоволення як еко­номічних, так і соціальних потреб, уніфікація підходів на всіх рівнях (національному, регіональному та місцевому), зниження рівня соці­альної напруги в приймаючих територіальних громадах. При цьому рівень розвитку територіальної громади грає не останню роль.

Для забезпечення реалізації прав переміщеним усередині країни особам відповідні органи публічної влади видають всі документи, не­обхідні для здійснення їх законних прав, такі, як паспорт, посвідчен­ня особи, свідоцтво про народження та свідоцтво про шлюб. Останні сприяють, зокрема, видачі нових документів або заміні документів, загублених під час переміщень, без будь-яких необґрунтованих умов, таких, як вимога повернення на місце звичайного проживання для отримання цих або інших необхідних документів.

Внутрішньо переміщені особи під час інтеграції в приймаючі територіальні громади зберігають всі свої права і свободи. Право на свободу пересування та право обирати місце проживання означає, зокрема (але не обмежується цим), право повернутися до свого поки­нутого постійного місця проживання у разі зникнення обставин, що спричинили таке переміщення. Водночас на новому місці проживан­ня внутрішньо переміщені особи мають такі ж самі права і свободи, як і члени приймаючої територіальної громади, їм повинна надава­тися підтримка для нормалізації життя за новим місцем проживання (допомога у пошуку роботи, забезпечення доступу до житла тощо).

Отже, необхідною умовою впровадження довгострокових рішень для розв’язання проблеми внутрішнього переміщення є усунення юридичних та адміністративних бар’єрів, в тому числі надання мож­ливості відновлення документів на шляху до інтеграції внутрішньо переміщених осіб в приймаючі територіальні громади^[146]. Варто заува-

жити, що найбільшими перешкодами до залучення внутрішньо пере­міщених осіб у життя територіальної громади є відсутність власного житла, проблема отримання соціальних послуг та проблема з працев­лаштуванням.

Відповідно до звіту Національної системи моніторингу за ре­зультатами опитування домогосподарств внутрішньо переміщених осіб, частка осіб, які відчувають себе інтегрованими у місцеву терито­ріальну громаду, зросла на 12 відсотків з часу проведення минулого опитування та сягнула 68 відсотків^[147]. Основними умовами інтеграції є житло, постійний дохід та зайнятість. Потреби в житлі для вну­трішньо переміщених осіб стають все більш гострими, оскільки ма­теріальна допомога, яка їм надається, та заощадження населення не можуть покрити витрати, пов'язані з довготривалим переміщенням. УВКБ ООН підкреслює, що проживання внутрішньо переміщених осіб в колективних центрах може викликати залежність і послабити здатність внутрішньо переміщених осіб керувати власним життям, що посилює травму переміщення і створює бар'єри для інтеграції^[148]. Тому органам місцевого самоврядування рекомендується розробити системний та далекоглядний підхід у відповідь на ці потреби.

Окрім проблем із реєстрацією та працевлаштуванням, внутріш­ньо переміщені особи мають складнощі щодо відновлення докумен­тів, отримання довідок та свідоцтв. Ці питання набувають особливо­го значення з огляду на суттєве погіршення майнового та матеріаль­ного становища, втрату ними майна.

Одним з питань гармонійного проживання внутрішньо перемі­щених осіб на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці та їх інтеграції в територіальні громади є надання можливо­сті внутрішньо переміщеним особам реалізовувати свої виборчі пра­ва на місцевих виборах, що проводяться у територіальних громадах їх постійного фактичного проживання. На підтвердження цього факту ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо пе­реміщених осіб» встановлює, що адресою фактичного місця прожи­вання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо)^[149].

Метою підтримки приймаючих територіальних громад в процесі інтеграції внутрішньо переміщених осіб є визначення заходів щодо розбудови соціальної згуртованості, зміцнення соціально-економіч­ного розвитку і стійкості територіальної громади, зменшення напру­женості в приймаючих територіальних громадах.

Проте під час розроблення заходів з адаптації внутрішньо пере­міщених осіб у приймаючих територіальних громадах та їх співпраці з органами місцевого самоврядування і вжиття необхідних заходів щодо захисту прав і свобод останніх слід враховувати такі найпоши­реніші проблеми, як:

- соціальна невизначеність внутрішньо переміщених осіб че­рез продовження міжнародного збройного конфлікту, відсут­ність можливостей знайти гідне житло та облаштувати побут на новому місці;

- збереження ризиків соціального відторгнення внутрішньо переміщених осіб у сфері праці через невідповідність квалі­фікацій локальним ринкам праці, відсутність робочих місць за спеціальностями, за якими внутрішньо переміщені особи мають відповідну кваліфікацію і професійний досвід;

- обмеженість фінансових ресурсів територіальних громад для вирішення питань організації доступу внутрішньо перемі­щених осіб до якісних умов проживання, медицини та освіти, професійної підготовки (перепідготовки);

- зростання ризику бідності для працездатних внутрішньо пе­реміщених осіб у зв'язку з проблемами доступу до місцевих ринків праці та/або відсутністю або низькою часткою доходів, зокрема від підприємницької та індивідуальної діяльності;

- неефективність юридичних механізмів захисту прав, в тому числі механізму підтвердження актів цивільного стану та від­сутність дієвої мережі допомоги внутрішньо переміщеним особам в регіонах.

Задоволення потреб внутрішньо переміщених осіб у забезпечен­ні кращих умов для життя, в матеріальному забезпеченні та соціаль­них зв'язках, відновленні соціального статусу, соціальної активності, стимулюванні внутрішньо переміщених осіб, молоді з їх числа, інте­грації у приймаючі територіальні громади стане передумовою задо­волення як економічних, так і соціальних потреб внутрішньо перемі­щених осіб та зниження рівня соціальної напруги в територіальних громадах. Проте практична реалізація законодавства у сфері захисту прав внутрішньо переміщених осіб пов'язана з певними труднощами (припиненням, відмовою у нарахуванні соціальних виплат, бюрокра- тичністю процедури перевірки, проблеми з відновленням докумен- тів-паспортів, документів про освіту, правовстановлюючих докумен­тів на майно, отримання субсидій)^[150]. Крім того, щоб відчувати себе захищеними, внутрішньо переміщені особи повинні бути зайнятими, а остання є ключовою проблемою, оскільки загальний рівень статків таких громадян є низьким.

Органи місцевого самоврядування як виразники волі територі­альної громади вживають заходів для ефективної адаптації внутріш­ньо переміщених осіб. Насамперед створення сприятливих умов для існування та проживання останніх в приймаючих територіальних громадах. Серед гарантійварто зауважити на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», котрий статтею 9-1 закріпив норму про те, що власникам (балансоутриму- вачам) майна, яке використовується для компактного поселення внутрішньо переміщених осіб, забороняється стягувати з таких осіб компенсацію вартості комунальних послуг, електричної та тепло­вої енергії, природного газу, яка не відповідає вартості відповідних тарифів на такі послуги та товари для населення^[151]. Тобто з моменту внесення цих змін власник майна не має права вимагати від внутріш­ньо переміщеної особи компенсації вартості комунальних послуг за ціною для юридичних осіб або за завищеною ціною, а тільки у розмірі вартості відповідних тарифів на такі послуги для населення.

Розроблення механізму реалізації внутрішньо переміщеними особами своїх виборчих прав на місцевих виборах, що проводяться у територіальних громадах їх постійного фактичного проживання, є підтвердженням реалізації основних прав та залучення внутрішньо переміщених осіб в життя адміністративно-територіальної одиниці тієї території, де вони фактично проживають.

Важливим елементом підтримки, гарантування та захисту прав внутрішньо переміщених осіб є розбудова системи психологічної та соціальної допомоги для вирішення спільних питань приймаючих територіальних громад та внутрішньо переміщених осіб, а також роз­роблення консультативних механізмів з метою залучення внутрішньо переміщених осіб до процесу прийняття рішень місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, налагоджен­ня діалогу між ними та внутрішньо переміщеними особами, а також між місцевим населенням та внутрішньо переміщеними особами.

Реалізувати вказані положення передбачається шляхом здійс­нення комплексу заходів із застосуванням підходу, що базується на дотриманні прав людини, економічному зростанні, використанні ін­новаційних механізмів реалізації прав внутрішньо переміщених осіб, досягненні колективних результатів у процесі реалізації довгостро­кових рішень для розв’язання проблеми триваючого внутрішнього переміщення.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування вживають всіх можливих заходів, спрямованих на розв’язання про­блем, пов’язаних із наданням комунальних послуг, електричної та теплової енергії, природного газу внутрішньо переміщеним особам у місцях їх компактного поселення, відповідно до законодавства.

Органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень ін­формують місцеві державні адміністрації про можливі місця і умови для тимчасового проживання/перебування внутрішньо переміще­них осіб, про стан інфраструктури, довкілля у таких місцях. Відповід­но до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», органи місцевого самоврядування наділені пов- новаженями щодо реалізації та гарантування прав внутрішньо пере­міщених осіб^[152]. Зокрема, вони:

- надають у тимчасове безоплатне користування внутрішньо переміщеним особам з комунальної власності житлові приміщення, придатні для проживання (за умови оплати особою відповідно до за­конодавства вартості комунальних послуг);

- вирішують питання щодо набуття відповідно до законодавства внутрішньо переміщеними особами, за місцем їх фактичного перебу­вання, прав на земельну ділянку із земель комунальної власності^[153];

- сприяють за клопотанням внутрішньо переміщеної особи у пе­реміщенні її рухомого майна для повернення на залишене місце про­живання;

- забезпечують надання медичної допомоги в комунальних за­кладах охорони здоров'я з урахуванням відомостей про внутрішньо переміщених осіб, які тимчасово проживають (перебувають) у відпо­відному населеному пункті;

- забезпечують влаштування дітей у дошкільні та загальноосвіт­ні навчальні заклади комунальної форми власності;

- забезпечують соціальний захист внутрішньо переміщених ді­тей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа, сімей, в яких виховуються такі діти, соціальне супро­водження таких сімей і дітей;

- забезпечують зарахування внутрішньо переміщених дітей-си- ріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і со­ціальний квартирний облік за місцем їх обліку як внутрішньо пере­міщених осіб;

- здійснюють у повному обсязі повноваження органу опіки та піклування стосовно зареєстрованих на їх території внутрішньо пе­реміщених дітей, у тому числі дітей-сиріт та дітей, позбавлених бать­ківського піклування;

- приймають рішення про забезпечення функціонування вну­трішньо переміщених прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, сімей з дітьми, над якими встановлено опіку чи піклування, до яких діти влаштовані згідно з рішеннями районних державних адмі­ністрацій, виконавчих органів міських чи районних у містах рад тих адміністративно-територіальних одиниць, з яких здійснюється вну­трішнє переміщення^[154].

Крім того, органи місцевого самоврядування в межах своїх по­вноважень забезпечують додержання прав громадських об'єднань, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам та здійсню­ють державний нагляд та контроль за дотриманням законодавства громадськими об’єднаннями, що надають допомогу внутрішньо пе­реміщеним особам.

Будучи виразником волі територіальної громади, а відтак і вну­трішньо переміщених осіб, що проживають на відповідній території, органи місцевого самоврядування зобов’язані вживати всіх можли­вих заходів, щоб жодна людина не була обмежена у своїх правах, незалежно від будь-яких обставин. Оскільки обов’язком держави є гарантування дотримання всіх конституційних прав особи.

Представникам влади вкрай необхідно діяти більш рішуче. Осо­бливо це стосується захисту майнових та громадянських прав вну­трішньо переміщених осіб. Органи публічної влади повинні своєчасно та гнучко реагувати на проблеми, які виникають, та ухвалювати не­обхідні акти, спрямовані на реальне забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб, забезпечення достатніх ресурсів, у тому числі фі­нансових, для реалізації соціальної адаптації та реінтеграції громадян України, які переселилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в інші регіони Украї­ни. Адже й досі не прийнятий законопроект, який визначав би розмір та порядок відшкодування збитків, компенсаційних виплат за зруйно­ване або частково пошкоджене майно, категорії пошкодження об’єктів, порядок взаємодії органів державної влади з органами місцевої влади.

3.5.