Окремі аспекти захисту прав внутрішньо переміщених осіб у сфері пенсійного забезпечення[391]

Внутрішньо переміщені особи є категорією відносно новою не тільки для України, але й для світової практики. Необхідність на­дання допомоги особам, які вимушені з об’єктивних причин стихій­но змінити місце свого проживання, гостро з’явилася в 70-х роках ХХ століття в результаті цивільних війн, що розгорілися на територіях Анголи, В’єтнаму, Камбоджі та Судану.

В українському законодавстві поняття «особи, переміщені всере­дині країни» до останнього часу не застосовувалося. Але, у зв’язку з тимчасовою окупацією півострова Крим та міста Севастополь, а та­кож проведення антитерористичної операції на Сході України, питан­ня внутрішньо переміщених осіб стали актуальними і для України.

Іншим терміном, що вживається щодо осіб, які залишили місце свого постійного перебування внаслідок негативних обставин, є по­няття «вимушений переселенець». У міжнародному й національному іноземному праві цей термін не часто застосовується, а така катего­рія осіб визначається як «особи, переміщені всередині країни», «вну­трішні біженці», «внутрішньо переміщені особи» тощо. Так, терміни «внутрішньо переміщені особи» або «особи, переміщені всередині країни» широко використовуються в практиці Управління Верховно­го комісара у справах біженців ООН.

Теоретико-соціологічний аспект визначення категорії «внутріш­ньо переміщені особи» досліджений низкою науковців. Зокрема, М. Ніколайчук зазначає, що внутрішньо переміщені особи - це специ­фічна цільова група реалізації міграційної політики, якій притаманні різнорідні ознаки, детерміновані особливими потребами, особистіс- ними характеристиками та впливами зовнішнього середовища ^[393].

Г. Гудвін-Гілл визначає внутрішньо переміщених осіб як осіб, котрі змушені раптово втікати зі своїх будинків у значному числі в результаті збройного конфлікту, внутрішньої ворожнечі, система­тичних порушень прав людини або стихійних лих і знаходяться на території власної країни ^[394]. Ототожнюючи поняття «внутрішньо пере­міщена особа» та «переселенець», автор зазначає, що фактично вну­трішньо переміщені особи - це особи, які підпадають під визначення «вимушені переселенці», але які, покинувши місце свого постійного проживання, залишаються в країні своєї громадянської належності й можуть користуватися її захистом. Окрім того, слід зауважити, що теоретико-правові аспекти дослідження категорії «внутрішньо пере­міщені особи» не розглядалися.

Згідно з керівними принципами УВКБ ООН з питання про пере­міщення осіб усередині країни, особи, переміщені всередині країни, визначаються як люди або групи людей, які були змушені рятуватися втечею або покинути свої будинки чи місця проживання, через або для того, щоб уникнути наслідків збройного конфлікту, ситуації загально­го насильства, порушень прав людини чи стихійних лих/техногенних катастроф і які не перетнули міжнародно-визнаний державний кордон країни ^[395]. В аспекті розвитку цього міжнародного акту і у зв'язку з право­вими потребами ВПО було прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», в якому подається визна­чення внутрішньо переміщених осіб. Відповідно до нього, «внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підста­вах і має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залиши­ти або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уник­нення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичай­них ситуацій природного чи техногенного характеру» ^[396]. Водночас варто акцентувати увагу на тому, що законодавець ототожнює поняття «вну­трішньо переміщена особа» й «переселенець».

Навіть із нещодавніми змінами (які відображені у визначенні, за­значеному вище), поняття ВПО, сформульоване в національному зако­нодавстві, суперечить міжнародним стандартам з двох причин. По-пер­ше, воно звужує визначення, яке сформульовано в Керівних принципах з питання переміщення осіб всередині країни, тому що встановлює вимоги щодо громадянства та реєстрації місця проживання для ВПО. По-друге, щодо характеру переміщення, визначення в національному законодавстві встановлює вичерпний перелік причин переміщення, і що ще гірше, не вказує на те, що внутрішнє переміщення має стосува­тись вимушеного переміщення у межах міжнародно визнаних націо­нальних кордонів. Крім того, визначення ВПО в національному законо­давстві має третій недолік - воно встановлює особливий статус ВПО, в регламентації прав якого в Україні тільки почала формуватися відпо­відна правова база щодо їхніх прав, обо’вязків та пільг.

Як вбачається з вказаного визначення, на отримання статусу внутрішньо переміщеної особи могли претендувати виключно гро­мадяни України, які постійно проживали на території України та були змушені покинути місце свого постійного проживання з причин, вка­заних у законі.

В цьому контексті М. І. Іншин, Д. І. Сіроха наголошують на тому, що сутність соціальної держави в умовах сьогодення полягає у наяв­ності чітких механізмів утвердження системи прав та свобод люди­ни, гарантування і правової охорони, розбудови інститутів громадян­ського суспільства як виразників його інтересів ^[399].

Загалом, право на пенсійне забезпечення є складовою права на соціальний захист (соціальне забезпечення). У юридичній літерату­рі наголошується, що право на пенсійне забезпечення визначається можливостю вимагати від органів, що здійснюють пенсійне забезпе­чення, грошових виплат у розмірі, співвіднесеному з минулим заро­бітком заявника, але не нижчому від прожиткового мінімуму, а істот­ною правомочністю, що складає зміст права на пенсійне забезпечен­ня, є можливість вимагати регулярні грошові виплати ^[400].

Пенсія - це державна виплата, яку надають із пенсійного фонду для матеріального забезпечення непрацездатних громадян у зв'язку із їхньою минулою трудовою чи іншою суспільно корисною діяльністю в розмірах, як правило, зіставних з минулим заробітком пенсіонера^[401].

М. М. Шумило наголошує на визначенні пенсії як одного із право­вих інструментів реалізації державою своєї соціальної функції через органи спеціальної компетенції, яка знаходить своє вираження у що­місячному матеріальному (грошовому) забезпеченні ^[402].

Доречно наголосити, що за Законом України «Про пенсійне забез­печення» було визначено, що громадяни України мають право на дер­жавне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втра­тою годувальника та в інших випадках, передбачених цим законом. При цьому, іноземці та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, пе­редбачених законодавством або міждержавними угодами (ст.1) ^[403].

Окрім того, Законом України «Про загальнообов'язкове держав­не пенсійне страхування» (ст.8) визначено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим законом та досягли встановле­ного цим законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установле­ному законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей; особи, яким до дня набрання чинності цим законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» або була призначена пенсія (щомісячне довічне гро­шове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне за­безпечення» - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, пе­редбачених цим законом, - члени їхніх сімей ^[404].

Слід звернути увагу на те, що з метою соціальної підтримки вну­трішньо переміщених сімей (осіб) у 2014 році уряд прийняв постано­ву № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг». Як вказують статис­тичні дані Держбюджетом України на 2014 - 2018рр. виділено кошти:

- на 2014 рік - 510 млн грн;

- на 2015 рік - 3 млрд 360 млн грн;

- на 2016 рік - 3 млрд 210 млн 189,2 тис. грн;

- на 2017 рік - 3 млрд 226 млн 665 тис. грн;

- на 2018 рік - 3 млрд 211 млн 758,6 тис. гривень^[405].

Починаючи з 2017 року, уряд тричі підвищував розмір зазначе­ної допомоги окремим категоріям громадян, зокрема:

1) з липня 2017 року:

• дітям з інвалідністю з числа внутрішньо переміщених осіб: встановлено у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність 1 312 грн (було - 884 грн).

• право на отримання грошової допомоги надано військовослуж­бовцям із числа внутрішньо переміщених осіб, які захищають неза­лежність, суверенітет і територіальну цілісність України та беруть безпосередню участь в АТО, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах АТО, та членам їхніх сімей, незалежно від наявності в них власного житла.

2) з вересня 2017 року:

• особам з інвалідністю І групи та дітям з інвалідністю до 130% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (1 705,6 грн, з 1 грудня 2017 року - 1 784,9 грн);

• особам з інвалідністю ІІ групи до 115 % прожиткового міні­муму для осіб, які втратили працездатність (1 508,8 грн, з 1 грудня 2017 року - 1 578,9 грн);

• граничного розміру загальної суми грошової допомоги, що ви­плачується на сім'ю, до складу якої входять особи з інвалідністю або діти з інвалідністю, до 3 400 гривень.

Крім того, постановою № 689 розширене коло внутрішньо пере­міщених осіб, які мають право на отримання грошової допомоги шля­хом збільшення верхньої межі суми коштів, які можуть мати члени сім'ї переселенця на депозитному банківському рахунку (рахунках) та не втрачати право на отримання грошової допомоги, з 10 - до 25 - кратного розміру прожиткового мінімуму.

3) з січня 2018 року:

• дітям та особам, які отримують пенсії, - до 1 000 гривень;

• граничного розміру загальної суми такої допомоги, що випла­чується на сім'ю, - до 3 000 гривень та до 5 000 гривень багатодітним сім'ям.

За результатами 2017 року грошову допомогу отримали в се­редньому 169 437 сімей, сума фінансування становила - 2 798, 9 млн грн. ^[406]. Сьогодні, щоб отримувати соціальну допомогу і пенсії, жителям тимчасово непідконтрольних Уряду України територій необхідно переселитися на підконтрольну українській владі територію і зареє­струватися як внутрішньо переміщена особа (ВПО). Ця ситуація зму­сила багатьох цивільних осіб з тимчасово непідконтрольних терито­рій зареєструватися як ВПО, але, насправді, такі особи просто регу­лярно «переміщуються» між непідконтрольною та підконтрольною українській владі територіями.

Щоб нівелювати цю проблему, Урядом України була введена складна процедура верифікації та перевірок, для гарантії, що лише ті, хто є належним чином зареєстрованими як ВПО на підконтрольній українській владі території, отримують пенсійні виплати. У даному контексті, за даними Пенсійного фонду за 2016 рік, близько 400 000 осіб на Сході України не мали доступу до пенсій. Прив'язка пенсій до реєстрації як ВПО змушує людей здійснювати регулярні поїздки че­рез контрольно-пропускні пункти, що розділяють тимчасово непід- контрольну та підконтрольну території.

Така ситуація не відповідає законодавству України і міжнарод­ним стандартам прав людини. Стаття 46 Конституції України гаран­тує право громадян на соціальний захист, включаючи пенсії. Відпо­відно до Закону України «Про державне пенсійне забезпечення», усі громадяни України мають право на отримання пенсії після досягнен­ня певного віку за інвалідністю або за іншими підставами. Україна є учасником міжнародних конвенцій, які гарантують права на соці­альний захист. Зокрема, права на соціальне забезпечення і належний рівень життя захищені статтями 22 і 25 Загальної декларації прав людини та статтею 9 Міжнародного пакту про економічні, соціаль­ні та культурні права. Конвенція Міжнародної організації праці про мінімальні норми соціального забезпечення № 102 встановлює міні­мальні стандарти захисту, у тому числі виплати пенсій та соціальної допомоги. Стаття 12 Європейської соціальної хартії захищає право на соціальне забезпечення, у тому числі пенсії, які в цілому можна оха­рактеризувати як захист матеріальних умов, необхідних для забезпе­чення належного та безпечного рівня життя.

З огляду на конкретизоване вище, ми можемо констатувати, що пенсії є формою власності, і окремі особи, зокрема ВПО, не повинні бути позбавлені цієї форми власності на дискримінаційній основі.

Адже стаття 46 Конституції України, яка гарантує право кожного на отримання соціальних виплат і на соціальний захист, а також мо­жемо посилатись на відповідний пункт Закону України «Про загально- обов’язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого не­має підстав не платити пенсії (до речі, ми про це говоримо вже досить давно): немає підстав не платити пенсії на території, яка тимчасово не контролюється українським урядом; немає підстав не платити пенсію у зв’язку з проведенням антитерористичної операції і так далі, - тобто таких підстав в законі немає. А виключно цим законом, як записано в частині третій статті 4 цього закону, визначено, що саме цим законом визначаються види пенсійного забезпечення, умови участі, джерела фінансування, пенсійний вік, умови, норми, порядок, організація і по­рядок здійснення управління і так далі, і так далі ^[407].

У контексті досліджуваної проблеми слід розглянути умови по­рядку призначення пенсій ВПО. У поряду подання документів для призначення пенсії за віком внутрішньо переміщена особа має не раніш, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку звернутися із за­явою про призначення пенсії до відповідного районного або міського управління Пенсійного фонду України за місцем проживання (реє­страції), а також подати інші, визначені законодавством, документи. Для вирішення цієї проблеми для вимушених переселенців зроблено певний виняток. У ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб» зазначено, що їх місце про­живання підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Тому при зверненні за призначенням пенсії пе­реселенцю, крім пред’явлення власного паспорта, також слід надати працівнику Пенсійного фонду вказану довідку.

Крім заяви і довідки для отримання пенсії потрібно ще подати:

1. Документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, яким в паспорті в зв’язку з від­мовою від такого номера проставлено відповідну відмітку) або свідо­цтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

2. Трудову книжку. За відсутності трудової книжки чи записів в ній - інші документи, що підтверджують наявний трудовий стаж. На­приклад, довідки, виписки з наказів, посвідчення, відомості про заро­бітну плату. Якщо внутрішньо переміщена особа під час переїзду на контрольовану українською владою територію не змогла привезти з собою трудову книжку (наприклад, не забрала її у відділі кадрів на заводі), то може спробувати поновити її.

Дублікат трудової книжки також може бути виданий за новим місцем роботи у зв'язку з відсутністю доступу до трудової книжки працівника внаслідок надзвичайної ситуації, передбаченої Кодексом цивільного захисту України, або проведення антитерористичної опе­рації на території, де працював працівник.

Дублікат видається на підставі заяви працівника та отриманої ним у письмовому вигляді інформації зі штабу з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації про виникнення надзвичайної ситуації або Ан- титерористичного центру при Службі безпеки України про проведен­ня антитерористичної операції на території, де працював працівник, що надається в довільній формі. У разі відновлення доступу до трудо­вої книжки записи з дубліката про періоди роботи переносяться до трудової книжки.

3. Індивідуальні відомості про застраховану особу - за період роботи з 01.07.2000 р. (можна отримати в управлінні ПФ) чи довідка про заробітну плату до 01.07.2000 р.

4. Документи, що засвідчують особливий статус особи (напри­клад, посвідчення учасника бойових дій і довідка військового коміса­ріату про період участі у бойових діях).

5. Клопотання (направлення) про достроковий вихід на пенсію (наприклад, це стосується осіб, звільнених з роботи за скороченням за рік до виходу на пенсію) ^{[408] [409]∙}

У випадку, якщо особа виїхала до іншого регіону і вже отримує там пенсію, вона має обов'язково звернутися до відповідного орга­ну соціального захисту населення та отримати довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка переміщується з Ав­тономної Республіки Крим або Донецької/Луганської областей. Ця довідка може бути подана до органу Пенсійного фонду, але це не обов'язково^2.

Сьогодні існують певні правові проблеми і у пенсійному забезпе­ченні ВПО. Для врегулювання цього питання у Верховній Раді зареє­стровано законопроект № 6692 «Про внесення змін до деяких зако­нів України щодо права на отримання пенсій окремими категоріями громадян», який має на меті врегулювати ситуацію в сфері виплат пенсій внутрішньо переміщеним особам (ВПО) та громадянам, які проживають на непідконтрольних територіях. У законопроекті, роз­робленому робочою групою при Комітеті соціальної політики з пи­тань зайнятості та пенсійного забезпечення за участю громадських організацій, зазначається, що пенсійний фонд не повинен позбавля­ти українських громадян пенсій, якщо вони не можуть надати папе­рових документів.

Правки, що пропонується внести у законопроект, є актуальними та відповідають сучасним суспільним змінам, а саме:

- скасування обов’язкового надання паперових документів людь­ми, які були змушені покинути своє місце проживання через об­ставини непереборної сили чи порушення прав людини;

- відміну обмеження в три роки щодо можливості отримати незатребувану пенсію та визначає особливий порядок отри­мання пенсій для тих, хто залишився на непідконтрольній те­риторії.

Конкретизуючи, слід зазначити, що доповнення та зміни пропо­нується внести у статті Закону України «Про загальнообов’якове дер­жавне пенсійне страхування»:

- стаття 40, обчислення здійснюється на підставі даних, наяв­них в реєстрі застрахованих осіб;

- стаття 44, пенсійному фонду заборонено відмовляти в оформленні пенсій при неможливості здійснити перевірку документів;

- стаття 9 закріплює право та механізм отримання пенсій осо­бам, які проживають у населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої пов­новаження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення на період проведення АТО ^{[410] [411] 2}.

Загалом, уряд України повинен усунути перешкоди, які заважа­ють громадянам України мати рівний доступ до пенсії, незалежно від місця проживання або реєстрації в якості ВПО. У даному випадку ма­ють враховуватись:

1. Поновлення виплати пенсії для всіх осіб, незалежно від їхнього місця проживання.

2. Скасування залежності виплати пенсії від реєстрації ВПО.

3. Схвалення законопроектів, які дозволять населенню терито­рії, непідконтрольної Уряду, отримувати пенсії без необхідності ре­єструватися як ВПО. Вони можуть отримувати пенсії в українських банках на підконтрольній Уряду території.

4. Надання доступу до пенсії особам, які взагалі не можуть виїж­джати з неконтрольованої Урядом території, ввівши нотаріально по­свідчену довіреність, яка б надала можливість родичам отримувати пенсію особи в майбутньому.

Аналізуючи особливості пенсійного забезпечення ВПО, можна констатувати, що зміни до законів України: «Про загальнообов'якове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених із служби, та деяких інших осіб», «Про тимчасові заходи на період проведення антитериростичної операції» покликані вре­гулювати проблеми отримання пенсійї при будь-якій із виниклих проблем. Ухвалення законопроекту № 6692 «Про внесення змін до деяких законів України щодо права на отримання пенсій окремими категоріями громадян» надасть можливість створити рівні умови до­ступу до пенсійного забезпечення усіх громадян.