Проблеми захисту соціальних прав ВПО[357]

Політичні процеси останніх років в Україні змусили законодавців створити нову категорію суб'єктів права, які потребують правових гарантій та соціального захисту з боку держави - внутрішньо перемі­щені особи.

У зв'язку із ситуацією, яка склалася в Україні, кількість звернень внутрішньо переміщених осіб до різноманітних правозахисних ор­ганізацій зростає. Отже, держава повинна реагувати і захищати пра­ва своїх громадян. Зокрема, відповідно до ст. 3 Конституції України: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і без­пека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість ді­яльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяль­ність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

На сьогодні Конституція України гарантує захист прав та ос­новних свобод її громадян у державі та за її межами за будь-яких внутрішньополітичних, соціально-економічних та інших обставин. Окрім того, вона регламентує забезпечення соціальних прав та вирі­шення ключових проблем, які постають перед вимушено переміще­ними особами, це зокрема: доступ до соціальних послуг, наявність постійного житла та оформлення реєстрації за місцем проживання.

У даному випадку слід уточнити, що зменшення осіб зі статусом внутрішньо ВПО в своїй більшості супроводжується також правовими проблемами, що виникають перед цими внутрішньо переміщеними особами, які не може вирішити держава ще від початку їхньої появи, а саме такі, як: позбавлення внутрішньо переміщених осіб права брати участь у виборах до місцевих органів влади за новим місцем проживан­ня відповідно до прийнятого 14 липня 2015 року ЗУ «Про місцеві вибо­ри»; зменшення суми щомісячної адресної допомоги для переселенців працездатного віку, які не працевлаштувалися протягом двох міся­ців після взяття на облік; позбавлення права на повторне отримання адресної допомоги на наступний шестимісячний термін; обмеження переселенців у праві вибору банку для отримання щомісячної адрес­ної допомоги та пенсії; відмова територіальних підрозділів Державної міграційної служби (ДМС) надавати будь-які адміністративні послуги переселенцям, у яких з різних причин немає відповідної довідки ВПО; обмеження права на пересування крізь лінію зіткнення.

У контексті аналізу соціальних прав ВПО слід зазначити, що за­галом захист прав і свобод усіх своїх громадян як у державі, так і за її межами при будь-яких зовнішньополітичних, соціально-економічних або інших обставинах, незалежно від місця проживання громадян, гарантується Конституцією України^[358]. Слід зазначити, що станом на 07.08.2017 року, за даними Міністерства соціальної політики в Україні, взято на облік 1586439 переселенців. Порівнюючи з офіційними даними за 29.08.2016року, у період якого на обліку перебувало 1705363 пересе­ленців, бачимо, що за вказаний період кількість переселенців зменши­лася. І у більшій мірі це відбувається з огляду на проблеми соціального захисту, зокрема нової реєстрації та суттєвого порушення прав ВПО.

Для аналізу проблем соціального захисту ВПО слід констатувати саму категорію «соціальний захист», яка обумовлюється конститу­ційним правом громадян України, вона набуває важливого значення за умов фінансової нестабільності в Україні та наявності демографіч­них проблем і проблем переселення громадян за умов нових змін у суспільному устрої країни^[359]. Слід зауважити, що метою соціального захисту є забезпечення рівня життя непрацездатних громадян не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого державою, та по­передження соціальної напруженості в суспільстві, яка може бути зу­мовлена майновою, расовою, культурною, релігійною чи соціальною нерівністю; підтримання стабільності в суспільстві, тобто попере­дження соціальної напруги, яка виникає у зв'язку з майновою, расо­вою, культурною, соціальною нерівністю.

З огляду на констатацію цієї мети, ми можемо означити, що соці­альний захист населення в Україні на сучасному етапі виступає:

- засобом забезпечення стабільності, злагоди, підтримки у су­спільстві в нестабільний період;

- комплексом організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення життя, здоров'я та добробуту населення;

- заходами матеріальної підтримки конкретно визначених ка­тегорій населення, особам та сім'ям з боку держави;

- система заходів, що пов'язані із задоволенням певних потреб людей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Це підтверджується і статтею 46 Конституції України, у якій за­значається, що «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тим­часової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом»^[360].

Певні наукові напрацювання в галузі дослідження соціально­го захисту зроблені як вітчизняними,так й зарубіжними вченими та фахівцями, серед яких: А. Александрова, А. Базилюк, Н. Борецька, Л.Вернигора, В. Волик, Д. Галлагер, Л. Головко, Л. Дідковська, Б. За- йчук, О. Іванова, І. Калачова, В. Кириленко, Е. Лібанова, М. Ліборакіна, Б. Надточій, В. Скуратівський, М. Ганслі Теренс, Й. Хендшель, П. Таунд- сен, Ю. Шклярський та багато інших.

Аналізуючи сутність соціального захисту як наукової категорії, слід звернути увагу на думку О. Іванової ^[361]. Науковець вказує, що со­ціальний захист слід розглядати у широкому та вузькому розумінні.

У вузькому розумінні соціальний захист - це сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз. У цьому випадку соціальний захист співпадає з поняттям «соціальне забезпе­чення» - система допомоги, що має на меті підтримку рівня доходів.

У широкому розумінні соціальний захист - певні види колектив­ного забезпечення, що мають на меті підтримку добробуту людей і включають у себе, окрім допомоги у скрутних життєвих обставинах, також запровадження превентивних механізмів, спрямованих на те, щоб запобігти виникненню таких ситуацій. Таким чином, у широко­му розумінні соціальний захист включає в себе соціальне страхуван­ня, соціальну допомогу та соціальні гарантії^[362].

У контексті нашого наукового дослідження ми погоджуємося з думкою Л. Дідківської, Л. Головко, які зазначають, що «Соціальний захист населення - державна підтримка певних категорій населен­ня, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, забезпечення відповідного рівня життя шляхом надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш вразливим верствам населення), а також створення соціальних га­рантій для економічно активної частини населення, забезпечення прийнятних для країни умов життя та праці громадян, у тому числі через установлення соціальних стандартів» ^[363].

У проекті Соціального кодексу України також подано чітке та грунтовне визначення соціального захисту, який визначається як система державного гарантування прав громадян України на матері­альне забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених за­конодавством України ^[364].

Дещо інші аспекти соціального захисту розглядаються у на­вчальному словнику-довіднику з соціології ^[365]. Соціальний захист - одна з умов реальності правового статусу особистості в державі, яка передбачає конституційні повноваження громадян із захисту їх прав та свобод. Основні конституційні повноваження громадян України закріплені Декларацією прав і свобод людини і громадянина та Кон­ституцією України.

Таким чином, незважаючи на різні точки зору щодо розуміння категорії «соціальний захист», можна зробити загальний висновок, що їх об'єднує те, що під соціальним захистом розуміється лише той обсяг соціальних гарантій, що надається безпосередньо державою. Окрім того, зазначені вище визначення покликані визначати рівень та шляхи створення умов для гарантованої державою соціальної за­хищеності громадян у складних житєвих обставинах.

Досліджуючи проблему соціального захисту внутрішньо виму­шено переміщених осіб в Україні, необхідно опиратися на положен­ня Конституції України, норми законодавства, міжнародно-правові норми, довідкову та енциклопедичну літературу, іноземні джерела, світовий досвід соціального розвитку. Слід звернути увагу на те, що поняття соціального захисту населення є досить широким і охоплює практично всі верстви населення тією чи іншою мірою.

Соціальний захист внутрішньо вимушено переміщених осіб в Україні - одна з умов реальності їх правового статусу в державі, яка передбачає конституційні повноваження громадян із захисту їх прав та свобод, адже усі конституційні повноваження громадян України закріплені Декларацією прав і свобод людини і громадянина та Кон­ституцією України.

Загалом слід констатувати, що соціальний захист внутрішньо вимушено переміщених осіб в Україні варто розглядати як систему соціальних та правових відносин з управління в умовах наявних со­ціальних ризиків суспільства для ліквідації їх небажаних наслідків та забезпечення належного рівня життя людей. У контексті системи соціального захисту соціальний ризик слід розуміти як закріплену законодавством та визнану суспільством соціально значиму обстави­ну об'єктивного характеру, з настанням якої громадяни можуть втра­тити тимчасово або назавжди засоби до існування чи потребують додаткового соціального забезпечення та не можуть самостійно їх уникнути. За змістом можна виділити такі основні соціальні ризики: непрацездатність, безробіття, втрата годувальника та малозабезпе- чення ^[366].

Вагомою є думка авторів посібника «Право соціального забезпе­чення в Україні» П. Пилипенка, В. Бурака, С. Синчук, які стверджують, що соціальний ризик - це соціально значима обставина об'єктивно­го характеру, з настанням якої громадяни (члени їх сімей) не здатні самостійно себе утримувати, а тому потребують додаткового матері­ального захисту з боку держави ^[367].

Вагомим є те, що в контексті проблеми соціального захисту вну­трішньо вимушено переміщених осіб в Україні, важливим є те, що со­ціальні ризики потребують закріплення у законодавстві саме як об­ставини, внаслідок настання яких особи (ВПО) потребують допомоги держави чи суспільства.

У сучасних наукових дослідженнях під системою соціального за­хисту сьогодні розуміється сукупність законодавчо визначених еко­номічних, соціальних, юридичних гарантій і прав, соціальних інсти­тутів та установ, що забезпечують їх реалізацію та створюють умови для підтримки життєзабезпечення і діяльного існування різних соці­альних верств і груп населення, передусім соціально вразливих^[368].

Ми погоджуємось з думкою авторів, які вважають за доцільне виділяти три видові складові соціального захисту населення: соці­альне страхування, соціальне забезпечення та соціальну допомогу^[369]. Але вважаємо за доцільне в системі соціального захисту виокреми­ти державну та недержавну складові та, звертаючи увагу на рівень впливу соціальних ризиків на життя населення, на сьогодні, на нашу думку, система соціального захисту (ВПО): повинна об’єднувати такі видові форми соціального захисту, як соціальна допомога, соціальне забезпечення, соціальне страхування, соціальні послуги.

Більш детально розглядаючи окремі видові форми соціального захисту вимушено внутрішньо переміщених осіб в Україні, можна визначити соціальну допомогу - як систему заходів для поліпшення стану життєдіяльності ВПО шляхом розгортання соціальних програм та забезпечення діяльності мережі відповідних соціальних закладів. При прийнятті рішення про соціальну допомогу враховується матері­альний стан вимушено переміщених осіб в Україні, які саме і отриму­ють щомісячну адресну допомогу.

Зокрема слід звернути увагу на те, що внутрішньо переміщені особи з інвалідністю у грудні 2017 року отримали щомісячну адресну допомогу для покриття витрат на проживання, в тому числі на опла­ту житлово-комунальних послуг у нових розмірах!

У зв’язку зі змінами від 13.09.2017 до Порядку надання щомі­сячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для по­криття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-ко­мунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 505, департаментом соціального захисту населення був здійснений перерахунок розмірів грошової допомоги особам з інвалідністю І та ІІ груп та дітям з інвалідністю з 16.09.2017 року. Також слід зазначити, що з 01.12.2017 року відбувся масовий перерахунок зазначеної допомоги у зв’язку з підвищенням розмірів соціальних стандартів і гарантій для населення.

Таким чином, розміри адресної соціальної допомоги у кінці 2017 року становили:

- для переміщених осіб з інвалідністю І групи та дітям-інвалі- дам виплачувалася допомога у розмірі 1784.90 грн. на місяць (130 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працез­датність);

- для осіб з інвалідністю ІІ групи (інвалідам) виплачувалася со­ціальна допомога у розмірі 1578.95 грн. на місяць (115 % про­житкового мінімуму для осіб, які втратили працездатність);

- для осіб з інвалідністю ІІІ групи розмір допомоги не змінився та становив 1373 грн. на місяць (100% прожиткового мініму­му для осіб, які втратили працездатність) ^[370].

Слід наголосити, що соціальне забезпечення як окрема видова форма соціального захисту населення являє собою систему виплат держави, що здійснюються на принципово інших засадах, і перш за все, без попередніх внесків (як це має місце у разі соціального стра­хування) та без огляду на потребу в цих коштах їх отримувача (як це відбувається при наданні соціальної допомоги). Право на соціальне забезпечення ВПО закріплюється також в статті7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на за­йнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне со­ціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до зако­нодавства України^[371]. Законодавчо окремі аспекти соціального забез­печення вимушено внутрішньо переміщених осіб регламентуються такими розпорядженнями та постановами Кабінету Міністрів Укра­їни: Постановою Кабінету Міністрів України № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам»; Постановою Кабінету Міністрів України № 535 «Про затвердження Порядку вико­ристання коштів, що надійшли від фізичних та юридичних осіб для надання одноразової грошової допомоги постраждалим особам та внутрішньо переміщеним особам»; розпорядженням Кабінету Міні­стрів України № 588-р «Питання соціального забезпечення громадян України, які переміщуються з тимчасово окупованої території та ра­йонів проведення антитерористичної операції»; Постановою Кабіне­ту Міністрів України № 68 «Про затвердження Порядку перерахуван­ня міжбюджетних трансферів за місцевими бюджетами у населених пунктах Донецької та Луганської областей, що розташовані на тери­торії проведення антитерористичної операції, та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення»; Постановою Кабінету Міністрів України № 213 «Про забезпечення тимчасового проживання сімей, які переселилися з Автономної Республіки Крим та м. Севастополя»; Постановою Кабінету Міністрів України № 365 «Деякі питання здійс­нення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Соціальне страхування як видова форма соціального захисту ви­мушено внутрішньо переміщених осіб в Україні являє собою систему майбутньої потреби зайнятого населення, визначеної законодавчо і врахованої на загальному рівні без огляду на заробітки, яке здійсню­ється за рахунок страхових внесків підприємств, працівників та до­тацій з бюджету. Зауважимо, що соціальне страхування ВПО повинно визначатися тим, що, хоча внески в основному і залежать від заробіт­ку, виплати, навпаки, зумовлюються потребою, яка не має стосунку до заробітку.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20.10.2014 внутріш­ньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають пра­во на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих ор­ганах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.

Визначаючи соціальні послуги як видову форму соціального за­хисту вимушено внутрішньо переміщених осіб, слід зазначити, що поняття «соціальні послуги» має досить широкий спектр розуміння та використання. Наприклад, цим терміном користуються для позна­чення усіх видів послуг, що мають на меті задоволення будь-яких со­ціальних потреб суспільства. До їх переліку належать освітні, медич­ні, оздоровчі, туристичні послуги, послуги ЖКГ, готельного бізнесу тощо. Окрім того, соціальні послуги - це комплекс правових, еконо­мічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які пере­бувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя ^[372].

Як зазначається у законі, можуть надаватися такі види соціаль­них послуг^[373]:

- соціально-побутові послуги - забезпечення продуктами харчу­вання, м'яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, тран­спортними послугами, засобами малої механізації, здійснення соці­ально-побутового патронажу, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо;

- психологічні послуги - надання консультацій з питань психіч­ного здоров'я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним серед­овищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості з метою її пси­хологічної корекції або психологічної реабілітації, надання методич­них порад;

- соціально-педагогічні послуги - виявлення та сприяння роз­витку різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, організація індивідуального навчального, ви­ховного та корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності тощо, а також залучення до роботи різноманітних закладів, громадських організацій, зацікавлених осіб;

- соціально-медичні послуги - консультації щодо запобігання ви­никненню та розвитку можливих органічних розладів особи, збере­ження, підтримка та охорона її здоров'я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія;

- соціально-економічні послуги - задоволення матеріальних ін­тересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обстави­нах, що реалізуються у формі надання натуральної чи грошової допо­моги, а також допомоги у вигляді одноразових компенсацій;

- юридичні послуги - надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які пере­бувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення право­вих документів, адвокатська допомога, захист прав та інтересів особи тощо);

- послуги з працевлаштування - пошук підходящої роботи, спри­яння у працевлаштуванні та соціальний супровід працевлаштованої особи;

- послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізич­ними можливостями - комплекс медичних, психологічних, інфор­маційних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для реалізації права на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, за­йнятість;

- інформаційні послуги - надання інформації, необхідної для ви­рішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги); поширення просвітницьких та культурно-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширення об’єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг, формування певних уявлень і ставлення суспіль­ства до соціальних проблем (рекламно-пропагандистські послуги);

- інші соціальні послуги^[374].

Окремі аспекти надання соціальних послуг вимушено переміще­ним особам регламентуються у Законі України «Про гуманітарну до­помогу»; Постанові Кабінету Міністрів України № 1094 «Про затвер­дження Комплексної державної програми щодо підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції громадян України, які переселилися з тим­часово окупованої території України та районів проведення антите- рористичної операції в інші регіони України, на період до 2017 року»; Постанові Кабінету Міністрів України № 79 «Деякі питання оформ­лення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщуєть­ся з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції»; Постанові Кабінету Міністрів України № 1094 «Про затвердження Комплексної державної програми щодо підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції громадян України, які переселилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в інші регіони України, на період до 2017 року»; Постанові Кабінету Міністрів України №505 «Про затвердження Основних напрямів розв’язання проблем зайня-

тості внутрішньо переміщених осіб на 2015 - 2016 роки»; Постанові Кабінету Міністрів України № 21 «Про затвердження Порядку надан­ня гуманітарної та іншої допомоги населенню Донецької та Луган­ської областей»; Постанові Кабінету Міністрів України № 566 «Питан­ня митного оформлення вантажів гуманітарної допомоги».

Загалом усі правові проблеми внутрішньо переміщених осіб дер­жава прагне вирішити на законодавчому рівні, але на рівні ВПО ці зміни у законодавсті, які впроваджувались у 2016 - 2018 роках, на сучасному етапі не вирішують проблем цієї категорії у повній мірі. Яскравим прикладом є закон України від 13 січня 2016 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантії дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 921-VIII, основною метою якого було посилення гарантії дотримання прав і свобод ВПО та спрощення процедури їх обліку ^[375].

Необхідно звернути увагу і на те, що в закон «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» були внесені зміни, які стосуються правового статусу внутрішньо переміщених осіб: на облік ВПО тепер можуть бути взяті іноземці та особи без громадянства; до­відка ВПО діє безстроково і дійсна з моменту видачі без необхідності проставляти в ній штамп міграційної служби; для тих, хто проживав в зоні АТО чи на тимчасово окупованій території і не мав там постій­ної реєстрації місця проживання, відтепер стати на облік ВПО можна шляхом доведення факту проживання на цих територіях через по­дання документів, які підтверджують такий факт. Управління праці та соціального захисту населення зобов’язане розглянути таку заяву протягом 15 робочих днів і прийняти або рішення про видачу довідки ВПО, або обґрунтовану відмову у її видачі; деталізовано процедуру ска­сування дії довідки ВПО у випадку повернення особи до покинутого місця постійного проживання; спрощено процедуру звільнення особи з роботи, якщо особа перемістилась із зони АТО чи тимчасово окупова­ної території і не встигла припинити трудові відносини, а за місцем по­передньої роботи Укрпошта не працює. Відтепер заяву про звільнення можна подати до центра зайнятості за місцем проживання ВПО^[376].

За результатами сучасних досліджень аналізу законодавства і практики його застосування виявлено низку проблем у правозасто- суванні закону, зокрема: відсутність чіткого механізму взяття на об­лік дітей внутрішньо переміщених осіб без супроводу, що подекуди ставало перешкодою при взятті на облік ВПО дитини; розірвання трудових відносин ВПО з роботодавцем, який перебуває на непідкон- трольних територіях; проблема оплати ВПО послуг нотаріуса із за­свідчення відповідної заяви про розірвання трудових відносин; про­блема безстроковості дії довідки ВПО, що призводило до неможли­вості реалізації прав ВПО; проблема отримання соціальних виплат ^[377].

Окрім того, органи соціального захисту населення нерідко роз­глядали довідку ВПО без відмітки органу міграційної служби як не­дійсну, керуючись підзаконними актами (постановами Уряду № 505; № 509), які протягом значного часу лишались неузгодженими із оновленим законом. З огляду на це, частина ВПО не могла отрима­ти соціальних виплат через небажання деяких органів влади дотри­муватись нормативно-правового акта вищої юридичної сили. У січ­ні 2016року Міністерство соціальної політики України направило структурним підрозділам з питань соціального захисту населення лист із вказівкою про те, що постанови Кабінету Міністрів України щодо обліку ВПО та надання їм адресної щомісячної допомоги (№505 та № 509 від 01 жовтня 2014 року ) повинні застосовуватися без змін, що були внесені до закону [3]. Практика невиконання закону в части­ні безстроковості дії довідки ВПО в окремих випадках зустрічалася впродовж всього року, проте масові порушення прав ВПО у зв'язку з невизнанням довідок ВПО без відміток ДМС припинились після вне­сення відповідних змін до постанов Уряду 8 червня 2016 року. Саме з цього прикладу випливає, що держава з правової точки зору неспро­можна правильно регулювати свої відносини з ВПО, але слід конста­тувати, що для України внутрішні переселенці - це все ще нове по­няття і навіть з допомогою благодійних організацій ООН врегулюва­ти все і відразу неможливо, тому до законів додаються певні правки, зміни, які мають на меті зменшити проблеми ВПО.

Таким чином можна констатувати, що на 2017 рік головними проблемами ВПО в Україні залишаються припинення або відмова у нарахуванні соціальних виплат, перевірки, незрозумілість процедур. За даними громадських організацій, які надають правову допомогу внутрішньо переміщеним особам, переселенці ще звертаються за юридичною допомогою із питань відновлення документів (паспорт, ІПН, документи про освіту, правовстановлюючих документів на май­но), отримання довідки ВПО, отримання субсидій. З огляду на зазна­чене, слід констатувати, що законодавству України у вирішенні пра­вових проблем внутрішньо вимушено переміщених осіб слід орієнту­ватися на чинні міжнародно-правові акти та стандарти щодо захисту прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, які у більшій мірі дають змогу для організації ефективних та дійових програм, спрямованих на соціальну підтримку та правовий захист внутрішньо вимушено переміщених осіб.

Крім того, слід звернути увагу, що більшість вимушено внутріш­ньо переміщених осіб в Україні досі не має можливості реалізувати свої соціальні права. Багато з них втратили все, включаючи домівки, документи, засоби існування та навіть зв'язки з членами своїх сімей. Деякі громадяни втратили робочі місця, інші були позбавлені закон­них пільг та послуг, окремі зазнали майнових збитків. Найтрагічні- шими є випадки, коли люди були поранені та втратили життя ^[378]. У цьому аспекті важливим зрушенням стало прийняття Закону України «Про захист прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», що довгий час перебував у статусі законопроекту і який визначає правовий ста­тус вимушено переміщених осіб, встановлює економічні, соціальні та правові гарантії захисту їх прав та законних інтересів на території України відповідно до Конституції України, міжнародних договорів України, а також принципів і норм міжнародного права. За цим зако­ном внутрішньо переміщені особи - це громадяни України, особи без громадянства або іноземці, які легально проживають на території України, які були змушені залишити свої будинки або місця звичай­ного проживання, зокрема, в результаті або для того, щоб уникнути наслідків збройного конфлікту, окупації, повсюдних проявів насиль­ства, порушень прав людини, стихійних або антропогенних лих, і які не перетинали межі кордону України ^[379].

У контексті аналізу правових аспектів соціального захисту вну­трішньо переміщених осіб слід звернути увагу на те, що 5 березня 2015 року Парламентом був прийнятий ЗУ «Про внесення змін до дея­ких законів України щодо посилення соціального захисту внутрішньо переміщених осіб», у якому в правовому полі передбачені: компенсація зареєстрованому безробітному ВПО фактичних транспортних витрат на переїзд до іншої адміністративно-територіальної одиниці місця працевлаштування; компенсація витрат роботодавця на оплату праці (не вище середнього рівня заробітної плати в регіоні) за працевлашту­вання зареєстрованих безробітних ВПО на умовах строкових трудових договорів тривалістю не більше 6 місяців, за умови збереження гаран­тій зайнятості такої особи протягом періоду, що перевищує тривалість виплати удвічі; компенсація витрат роботодавця, який працевлашто- вує зареєстрованих ВПО строком не менше як 12 місяців, на перепідго­товку й підвищення кваліфікації таких осіб.

На даний момент ми можемо констатувати, що правові аспекти соціального захисту внутрішньо переміщених осіб в Україні регла­ментуються такими законами: Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; проектом закону ухва­леного Верховною Радою України в першому читанні «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціаль­ного захисту внутрішньо переміщених осіб» ^{[380] [381].}

Окрім того, на сучасному етапі створено нові структури, які за­безпечуватимуть соціальний захист внутрішньо переміщених осіб в Україні, зокрема це: Міжвідомчий координаційний штаб з питань ВПО; Державна служба України з питань Автономної Республіки Крим, міста Севастополя та тимчасово переміщених осіб.

Незважаючи на те, що державою проведена значна робота з пра­вового регламентування соціального забезпечення вимушено вну­трішньо переміщених осіб в Україні, залишається певна кількість невирішених проблем, серед яких: нестача фінансування, інститу- ційне забезпечення, видозмінення достовірної інформації про ВПО, відсутність єдиних стандартів роботи з ВПО на державному та міс­цевому рівнях, обмеження можливостей задоволення соціальних по­треб вимушено внутрішньо переміщених осіб у місцях тимчасового проживання, загострення ситуації на ринку праці та неналежне пра­цевлаштування переселенців, відсутність коорденованих програм між державними установами та волонтерськими організаціями, що опікуються вимушеними внутрішньо переміщеними особами.

Також немає довіри до державних установ (існують певні стерео­типи, які базуються на попередньому негативному спілкуванні з ви­конавчими органами влади) ^[382].

З огляду на зазначені проблеми, у нашому науковому досліджен­ні можна виокремити такі основні правові аспекти соціального захи­сту вимушено внутрішньо переміщених осіб: створення багатоаспек- тної системи моніторингу потреб вимушено внутрішньо переміще­них осіб, активізація соціальної підтримки вимушено переміщених осіб, удосконалення умов реєстрації ВПО, розширення мережі закла­дів надання соціальних послуг для переселенців, укладання спроще­ної процедури отримання вимушеними внутрішніми переміщеними особами нового місця працевлаштування й забезпечення доступу до перенавчання відповідно до наявних вакансій. Загалом усі вони по­винні регламентуватися законами України, нормативними актами та постановами з соціального захисту вимушено внутрішньо переміще­них осіб в Україні.

Поява в Україні вимушено внутрішньо переміщених осіб актуа­лізувала потребу в наданні правової допомоги ВПО та у розширенні структури і функцій соціальних служб, введення нових видів та форм, методів, технологій соціальної роботи з надання соціальних послуг, підвищення гнучкості роботи державних соціальних установ та ко­ординації їхньої діяльності з волонтерськими і міжнародними орга­нізаціями.

У контексті аналізу нормативно - правового забезпечення соці­ального захисту внутрішньо переміщених осіб, слід зазначити, що всі права та свободи вимушено внутрішньо переміщених осіб та їх сімей регулюються низкою законів, постанов, підзаконних актів, що були прийняті державою з метою реагування на потреби вимушених пе­реселенців та регулювання їхньої життєдіяльності у зв'язку із склад­ними обставинами.

Слід зазначити, що основу законодавчої бази ВПО становлять нор­мативні акти, Закон України «Про забезпечення прав і свобод грома­дян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміще­них осіб», Постанова № 371 про облік внутрішньо переміщених осіб, Постанова № 505 про надання щомісячної адресної допомоги вну­трішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, Постанова № 509 про облік внутрішньо переміщених осіб, Постанова № 689 про здійс­нення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, Постанова № 256 про затвердження Порядку використання коштів, що надійш­ли від фізичних та юридичних осіб для надання одноразової грошової допомоги постраждалим особам та внутрішньо переміщеним особам. Важливим для роз’яснення сутності поняття «внутрішньо переміщена особа» у контексті міжнародно-правових норм та стандартів у ході до­слідження став «Довідник захисту внутрішньо переміщених осіб».

У зв’язку із ситуацією, яка склалася в Україні, кількість звернень внутрішньо переміщених осіб до різноманітних правозахисних орга­нізацій зростає. Відповідно, держава повинна реагувати і захищати права своїх громадян. Зокрема, відповідно до ст. 3 Конституції Укра­їни «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість ді­яльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяль­ність, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».

Проект Закону України, укладений Харківською правозахисною групою «Про вимушених переселенців», ^[383] заснований на досвіді країн, у яких виникла ситуація вимушеної міграції і спирається на рекомен­дації Комісії ООН з прав людини та Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на принципи і норми міжнародно­го права у цій сфері. У проекті закону визначається статус вимуше­них переселенців, встановлюються економічні, соціальні та правові гарантії захисту їх прав та законних інтересів на території України відповідно до Конституції України, міжнародних договорів України, а також принципів і норм міжнародного права ^[384].

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутріш­ньо переміщених осіб встановлює Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», у якому регламенто­вані: гарантії дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, захист від примусового внутрішнього переміщення та приму­сового повернення на попереднє місце проживання, облік внутріш­ньо переміщених осіб, реєстрація місця проживання внутрішньо переміщеної особи, забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб на отримання документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, або документів, що посвідчують особу та під­тверджують її спеціальний статус, забезпечення реалізації прав за­реєстрованих внутрішньо переміщених осіб на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування, соціальні послуги, освіту, забезпечення виборчих прав внутрішньо переміщених осіб. Окрім того, у законі чітко визначено, що внутріш­ньо переміщена особа має право на: єдність родини; інформацію про долю та місцезнаходження зниклих членів сім’ї та близьких родичів; сприяння органами державної виконавчої влади, органами місцево­го самоврядування та суб’єктами приватного права у пошуку та воз­з’єднанні членів сімей, які втратили зв’язок внаслідок внутрішнього переміщення; безпечні умови життя і здоров’я; створення належних умов для її постійного чи тимчасового проживання; надання необхід­ної медичної допомоги в державних та комунальних закладах охо­рони здоров’я; отримання соціальних та адміністративних послуг за місцем перебування; сприяння у поверненні на попереднє місце про­живання, і т.д. ^[385].

Для розвитку закону, Кабінетом Міністрів України була прийня­та Постанова КМУ № 505 від 01.10.2014 року «Про надання щомісяч­ної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово оку­пованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг». Постановою КМУ № 505 запровадже­но механізм надання щомісячної адресної допомоги особам, які пе­реміщуються з окупованої території. Розмір допомоги: для непрацез­датних осіб (пенсіонери, інваліди, діти) - 884 гривні на одну особу (члена сім’ї); для працездатних осіб - 442 гривні на одну особу (члена сім’ї). Загальна сума допомоги на сім’ю розраховується як сума розмі­рів допомоги на кожного члена сім’ї та не може перевищувати 2400 гривень.

Грошова допомога виплачується одному з членів сім'ї, за умови надання згоди від інших членів сім'ї на виплату цієї допомоги. Якщо у складі сім'ї, якій призначено грошову допомогу, відбулися зміни, роз­мір грошової допомоги перераховується з місяця, наступного за міся­цем виникнення таких змін, за заявою уповноваженого представни­ка сім'ї або інформацією компетентного органу.

Розмір отриманої грошової допомоги не враховується під час об­числення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги, не включається до загального оподаткованого доходу. Час виплати допомоги: з дня звернення за призначенням цієї допомоги по місяць зняття з обліку, але не більше шести місяців ^{[386] [387].}

Відповідно, право на отримання допомоги мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно прожива­ють на території України і переміщуються з тимчасово окупованої те­риторії України та районів проведення антитерористичної операції та стоять на обліку в УПСЗ як вимушені переселенці ^{[388] [389].}

Важливим актом є Постанова № 509 про облік внутрішньо пе­реміщених осіб для систематизації та затвердження порядку оформ­лення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка і надає можливість Міністерству соціальної політики для формування та ведення Єдиної інформаційної бази даних про вну­трішньо переміщених осіб. Виконання Постанови № 509 Кабінету Мі­ністрів України надає можливість реалізувати Постанову № 689 про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, що є вагомим нормативним актом у контексті забезпечення соціальних прав внутрішньо переміщених осіб. У ній констатується, що призна­чення та продовження виплати пенсій, довічних державних стипен­дій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального за­безпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку та довід­кою, виданою згідно з порядком взяття на облік ВПО.

Окрім того, слід зазначити, що Міністерством соціальної політики, за підтримки Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй, була розроблена «Дорожня карта для осіб, переміщених в межах країни для вирішення питань постановки на облік та надання адресної допомоги» та «Шлях переселенця», у них покроково надається інформація про от­римання першочергових потреб: інформація про перелік необхідних документів для постановки на облік; порядок дій у випадку втрати/ відновлення документів; інформація про надання щомісячної допомо­ги на проживання та оплату житлово-комунальних послуг; соціальна допомога (виплати) сім’ям з дітьми; інформація про необхідність отри­мання медичної допомоги; інформація щодо отримання психологічної допомоги; допомога від волонтерів та громадських організацій і т. д. ^[390]

Щодо Міжнародних стандартів допомоги внутрішньо вимушено переміщеним особам, то тривалий час вони отримували допомогу в обмеженому обсязі, а іноді навіть взагалі не отримували. Міжнарод­ний Комітет Червоного Хреста як гарант Женевських Конвенцій, які регулюють правила ведення воєнних дій, вже кілька десятиліть пра­цює в цій сфері.

Слід зазначити, що Міністерством соціальної політики була роз­роблена «Дорожня карта для осіб, переміщених в межах країни для вирішення питань постановки на облік та надання адресної допомо­ги» за підтримки Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй.

Відповідно, у ній міститься:

- інформація про перелік необхідних документів для постанов­ки на облік;

- порядок дій у випадку втрати/відновлення документів;

- інформація про надання щомісячної допомоги на проживан­ня та оплату житлово-комунальних послуг;

- перелік структурних підрозділів з питань соціального захи­сту населення у місті Києві;

- перелік структурних підрозділів з питань соціального захи­сту населення;

- інформація про регіональні штаби Державної служби з над­звичайних ситуацій України;

- перелік документів для отримання пенсії та перелік Управ­лінь Пенсійного Фонду в місті Києві та регіональні УПФ;

- інформація для осіб, які прагнуть знайти роботу (тимчасову або постійну);

- як отримати статус безробітного та допомогу з безробіття;

- як зберегти своє робоче місце;

- інформація про працевлаштування за кордоном;

- інформація батькам вихованців та учнів, а також студентам;

- як діяти, якщо Ви втратили паспорт або інший документ та пе­релік регіональних управлінь Державної міграційної служби;

- інформація про послуги громадянам похилого віку та людям з інвалідністю;

- соціальна допомога (виплати) сім'ям з дітьми;

- інформація про необхідність отримання медичної допомоги;

- інформація щодо отримання психологічної допомоги;

- допомога від волонтерів та громадських організацій.

Загалом, соціальний захист вимушено внутрішньо переміщених осіб в Україні - це багаторівнева система економічних, соціальних та правових відносин з управління соціальними ризиками, в які потра­пила певна категорія населення України, націлена на вдосконалення нормативно-правової бази соціального захисту ВПО; надання адрес­ного характеру соціального захисту; соціальної підтримки та стра­хування; надання соціальної допомоги для належного рівня життє­діяльності. Отже, соціальний захист вимушено переміщених осіб ви­значається такими видовими формами: соціальним забезпеченням, соціальною допомогою, соціальним страхуванням, соціальними по­слугами.

Здійснений аналіз законодавчих основ соціальної політики та нормативно-правового забезпечення щодо захисту соціальних прав внутрішньо переміщених осіб зумовив такі висновки: кількість звер­нень вимушено внутрішньо переміщених осіб до організацій захи­сту прав громадян невпинно зростає; держава прийняла відповідні нормативно-правові акти, які регулюють життєдіяльність вимушено внутрішньо переміщених осіб на законодавчому рівні. Ці норматив­но-правові акти чітко визначають права і обов'язки вимушених пере­селенців, визначають обов'язки органів державної влади та місцево­го самоврядування, що стосуються вимушених переселенців; розмір матеріальної допомоги, документи на її отримання та час, протягом якого це слід зробити. Зрозуміло, що нормативно-правові акти не в силі охопити всі сфери життя вимушеного переселенця, вони стосу­ються лише першочергових проблем, тому, на нашу думку, слід чітко визначити ієрархію інституцій, які забезпечать реалізацію правових норм соціального захисту внутрішньо переміщених осіб в Україні.

4.7.