Роль громадських об'єднань у захисті прав ВПО[183]

Широке коло суб’єктів публічної влади, до повноважень яких на­лежить захист прав внутрішньо переміщених осіб (ВПО), не вичер­пує всіх способів та форм здійснення такої діяльності.

До них ми відносимо громадян, які об’єднуються на основі спіль­них інтересів, добровільні об’єднання, асоціації, орієнтовані на вирі­шення певних громадських справ, які не може вирішити держава чи її органи, а також варто згадати і про вільну пресу як засіб комунікації та самовиразу індивідів. Суб’єкти громадянського суспільства фор­мують його інститути, до яких належать церква, приватні заклади освіти, недержавні ЗМІ, приватні корпорації і споживчі кооперативи, добровільні громадські організації та об’єднання, політичні партії.

Серед перелічених суб’єктів важливе місце займають волонтер­ські організації, а також самі волонтери, які свою діяльність здійсню­ють у різних напрямах, в тому числі як захист прав ВПО.

Зокрема, практика здійснення правозахисної діяльності ВПО свідчить, що вагомий внесок у таку діяльність було здійснено певни­ми організаціями:

1. БФ «Реабілітаційний центр «Шпиталь Майдана». Основними напрямами його діяльності є організація вивезення переселенців із зони АТО; надання гуманітарної допомоги (одяг, взуття); надання до­помоги вагітним.

2. «Українська Асоціація фахівців з подолання наслідків пси- хотравмуючих подій». Основним завданням асоціації є надання кри­зової психологічної допомоги.

3. Міжнародна Гуманітарна Академія «Допомога Джерело». Ця організація займається влаштуванням місць компактних поселень для ВПО, розподілом гуманітарної допомоги, відновленням або допо­могою при відкритті малих або середніх приватних підприємств ВПО, організацією нових робочих місць.

4. Фонд добрих справ. Ця організація в співпраці з волонтерами координує дії при наданні допомоги постраждалим та вимушеним переселенцям.

5. Волонтерське об’єднання «Кожен Може Допомогти». Основним видом діяльності об’єднання є допомога вимушеним переселенцям, тим, хто постраждав у зоні АТО (пораненим, катованим), сім’ям заги­блих, гуманітарна допомога для зони АТО (продукти, одяг, побутові речі першої необхідності, медикаменти). Допомога соціальним групам, які через воєнні дії перебувають поза увагою (мешканці дитбудинків, інтернатів, притулків для старих, реабілітаційних центрів тощо).

6. БФ «Право на захист»: основними напрями діяльності є допо­мога у вирішенні проблем, пов’язаних із виплатами пенсій та соціаль­них допомог, а також взяття на облік ВПО.

Всі вони є громадськими об’єднаннями, деякі з них є волонтер­ськими організаціями. Адже, відповідно до Закону України «Про во­лонтерську діяльність», волонтерська діяльність може здійснювати­ся як волонтерськими організаціями, так і власне волонтерами.

Поняття волонтерської організації зводиться до поняття юри­дичної особи, яка здійснює свою діяльність без мети одержання прибутку і отримала статус волонтерської згідно зі встановленими вимогами. Волонтерська організація забезпечує залучення волон­терів для надання ними волонтерської допомоги шляхом укладан­ня з ними договорів про провадження волонтерської діяльності. Волонтерська організація має право провадити волонтерську та іншу неприбуткову діяльність; залучати волонтерів для здійснення волонтерської діяльності; отримувати кошти та інше майно для здійснення волонтерської діяльності; використовувати у своєму найменуванні та волонтерській діяльності слова «волонтерська ор­ганізація»; самостійно визначати напрями здійснення волонтер­ської діяльності; набувати інших прав, передбачених законом^[184].

На відміну від волонтерської організації, громадська організація - це громадське об’єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. У кожній країні є багато різних видів громад­ських організацій. Це професійні спілки, жіночі, молодіжні, ветеран­ські, дитячі організації, наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні об’єднання громадян, творчі спілки, земляцтва, фон-ди, асоціації тощо.

Громадське об’єднання - це добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та за­хисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об’єднання за організаційно-правовою формою утворюється як гро­мадська організація або громадська спілка.

Громадська організація - це громадське об’єднання, засновника­ми та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадська спіл­ка - це громадське об’єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.

Громадське об’єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об’єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, ос­новною метою якого не є одержання прибутку^[185].

Слід звернути увагу і на той факт, що існують і певні обмеження щодо утворення і діяльності громадських об’єднань. Статтею 4 Закону України «Про громадські об’єднання» передбачено, що утворення і ді­яльність громадських об’єднань, мета (цілі) або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насиль­ницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, про­паганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігій­ної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населен­ня, пропаганду комуністичного та/або націонал-соціалістичного (на­цистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки, забороняються.

У своїй первинній суті поняття «волонтерство» прийшло до нас разом із категоріями «громадянське суспільство», «демократія», «громадські організації».

Волонтерство - це фундамент громадянського суспільства. Без участі волонтерів важко уявити громадські організації й благодій­ність взагалі, без них унеможливлюється якісний суспільний кон­троль за діями влади та бізнесу. Без волонтерів бракує енергії для будівництва суспільства, не вистачає сил і часу на людей, які потре­бують допомоги, не достатньо творчого потенціалу для розв’язання соціальних проблем^[186].

У XXI ст. країни світу у своїй соціальній політиці все більше зважати­муть на міжсекторальну взаємодію держави, бізнесу, громадських органі­зацій. Саме шляхом встановлення балансу між різними силами формува­тимуться цінності, встановлюватимуться пріоритети, розподілятимуться ресурси. Один із найпотужніших людських ресурсів у цьому процесі - во­лонтери. На сьогоднішній день, зайняття волонтерською діяльністю на­буває популярності та є поширеним у багатьох країнах світу, особливо в розвинутих: у Франції до волонтерської діяльності залучено 19,0 % насе­лення, в Німеччині - 34,0 %, США - майже 5,0%, Японії - 26,0 %^[187].

Більш впевнено можна говорити про виникнення феномена во­лонтерства з середини XIX ст. 1859 рік вважають роком виникнення волонтерського руху у світі. Саме в цей період Анрі Дюран, відомий французький письменник-журналіст, вражений наслідками кривавої битви при Сольферино, запропонував створення Червоного Хреста - організації, яка б працювала на волонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу полоненим та пораненим. Принципами, сформульованими Анрі Дюраном, керуються і досі волонтерські ор­ганізації всього світу^[188].

Волонтер - це особа, яка за власним бажанням допомагає людям. Волонтер має право провадити волонтерську діяльність самостійно або як член волонтерської організації; пройти відповідну підготовку (інструктаж) для провадження волонтерської діяльності; підвищу­вати свою кваліфікацію; провадити волонтерську діяльність у гігіє­нічних та безпечних умовах; на забезпечення в разі необхідності спе­ціальним одягом, взуттям та інвентарем, велосипедами, проїзними квитками в міському транспорті загального користування; підтри­мувати звя'зки з волонтерськими організаціями інших країн.^[189]

Волонтерська організація має право провадити волонтерську та іншу неприбуткову діяльність; залучати волонтерів для здійснення волонтерської діяльності; отримувати кошти та інше майно для здійс­нення волонтерської діяльності; використовувати у своєму наймену­ванні та волонтерській діяльності слова «волонтерська організація»; самостійно визначати напрями здійснення волонтерської діяльності; набувати інші права, передбачені законом.

Волонтер може працювати самостійно, але його також можуть залучати до своєї діяльності неприбуткові організації, які мають офі­ційно зареєстрований статус і, як правило, діють на підставі статуту. Це, як правило, благодійні фонди та громадські об'єднання. Якщо ра­ніше законодавство України передбачало спеціальну реєстрацію від неприбуткових організацій як волонтерської організації, то на сьо­годні змінений Закон України «Про волонтерську діяльність» скасу­вав цю норму.

Набуття правового статусу волонтерської організації, як і будь-якого іншого громадського об'єднання, пов'язують із моментом державної реєстрації. Поняття «волонтерська організація» та поря­док надання статусу організації були передбачені Законом України «Про волонтерську діяльність». Але Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо волонтерської діяльності» від 05.03.2015 р. № 246-VJΠ були внесені зміни до Закону України «Про волонтерську діяльність», якими спеціальний статус «волонтерської організації» та порядок його надання були вилучені з закону.

Тим не менше, у сфері захисту прав внутрішньо переміщених осіб (ВПО) можна відслідкувати низку проблем. Так, масова внутріш­ня міграція населення всередині країни пов'язана з проблемами, які виникають як у самих внутрішньо перемішених осіб, так і в суспіль­стві в цілому. Таким людям сьогодні надаються медичні, юридичні, адміністративні, соціально-психологічні послуги, що мають на меті адаптацію внутрішньо переміщених осіб та забезпечення їхньої оптимальної життєдіяльності. Однак, таке втручання є короткостро­ковим, спрямованим на задоволення першочергових потреб і не пе­редбачає інтеграцію внутрішньо перемішених осіб у соціум. Разом із тим відбувається прийняття нових нормативно-правових докумен­тів, утворюються нові організації з надання допомоги та підтримки внутрішньо перемішеним особам, створюються нові робочі місця, відбувається перекваліфікація кадрів (як людей, які шукають роботу, так і тих, хто надає нові послуги), розвивається волонтерський рух та благодійна допомога тощо. Фактично здійснюється інституціалізація соціальної реабілітації внутрішньо перемішених осіб в Україні.^[190]

Систематизувавши та узагальнивши усі проблеми, з якими сти­каються волонтери при наданні допомоги ВПО (далі внутрішньо пе­реміщені особи), можна виділити наступні їх групи:

По-перше, наявний недостатній рівень надання допомоги людям з боку держави. Це прослідковується у спротиві чиновників і консер­ватизмі державних структур. Часто стикатися з інерцією системи та саботуваням з боку чиновників, що бажають жити по- старому.

По-друге, законодавство, що регулює надання волонтерами до­помоги характеризується відсутністю чіткого механізму допомоги. Така ситуація створює певну плутанину для ВПО та збільшує їхнє незадоволення. В умовах відсутності чітко визначеної політики дер­жавні посадовці, місцеві групи, міжнародні організації та волонтери, зокрема, не можуть більш ефективно співпрацювати для надання вчасних та необхідних послуг для ВПО.

По-третє, суперечність законів один одному. Відповідні закони та зміни до них є недостатньо зрозумілими, перш за все, для ВПО. Так само непокоїть поширене серед місцевих волонтерських груп припу­щення, що волонтери, чиїм завданням є скерування ВПО в ході про­цесу, самі можуть бути в подібній ситуації, тобто бути заплутаними. Це призводить до збільшення рівня дезінформації та чуток, викли­каючи ще більше розчарування та ізоляцію. Адже діюча норматив­но-правова база у сфері громадянського суспільства формувалася, в основному, на відсутності існуючих надзвичайних обставин, тому не завжди враховує реалії та часом перешкоджає вирішенню волонтера­ми актуальних проблем.

По-четверте, це недостатність контролю за подальшою долею майна, коштів які волонтери передають внутрішньо переміщеним особам.

Важливе питання, підняте ВПО та волонтерами, полягає у тому, що в багатьох випадках контактна інформація, телефонні номери чи веб-сайти, пропоновані у таких листівках, містять неактуальну ін­формацію, або ніхто не відповідає при спробі зателефонувати на та­кий номер. Великою проблемою для багатьох організацій, що мають гарячі лінії, стала їхня неспроможність реєструвати дзвінки та ана­лізувати дані. Інколи гаряча лінія - це лише три-чотири мобільних телефони та один-два працівника.^[191]

Для вирішення проблем, які стоять перед волонтерами, можна виділити наступні кроки, які допоможуть у їх розв’язанні, а саме:

- залучення широкого кола громадян. Частина волонтерів за­лишаться в статусі громадських активістів і будуть продовжувати свою діяльність;

- сприяти входженню волонтерів до органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з метою сприяння комунікації й коор­динації зусиль різних груп та організацій волонтерів у вирішенні пи­тань внутрішньо переміщених осіб.

Результати аналізу діяльності волонтерських структур демон­струють значний потенціал активізації та розширення їх участі у ви­рішенні найболючіших проблем.

Незважаючи на визнання ролі волонтерів у вирішенні багатьох гострих проблем: від підвищення обороноздатності країни до благо­дійної допомоги внутрішньо переміщеним особам - потребують ви­рішення багато проблем, що заважають повноцінній реалізації вну­трішнього потенціалу волонтерського руху.

Вирішенню багатьох із зазначених проблем перешкоджають, насамперед, високий рівень корумпованості державних інститутів і суспільства в цілому; процедури та регламенти, що не сприяють реальній зацікавленості владних структур і окремих чиновників у ефективному здійсненні своїх повноважень і обов’язків.

Водночас ключовим для успіху волонтерського руху є чутливий уряд, що реагує на тиск волонтерської спільноти, а за певних умов - спонукає до дій.^[192]

В Стратегії інтеграції внутрішньо переміщених осіб та впрова­дження довгострокових рішень щодо внутрішнього переміщення на період до 2020 року виділено такі проблеми, з якими стикаються ВПО, а саме:

- система розміщення внутрішньо переміщених осіб у центрах колективного проживання не завжди відповідає встановленим стан­дартам. Житлові умови у місцях компактного проживання є здебіль­шого незадовільними. Більшість з них не пристосовані до специфіч­них потреб внутрішньо переміщених осіб (зокрема дітей та людей з інвалідністю);

- повернення житла, земельних ділянок та майна, що були поки­нуті в результаті переміщення.

Для вирішення вищезгаданих проблем ВПО потрібно передбачи­ти і виконати такі завдання:

• внести відповідні зміни до національного законодавства з метою надання пріоритетного права внутрішньо переміщеним осо­бам отримувати соціальне та тимчасове житло;

• застосувати кредитно-фінансовий механізм для забезпечен­ня внутрішньо переміщених осіб постійним та доступним житлом;

• впровадити механізм зменшення податкових ставок та/або звільнення від оподаткування для операцій з надання в оренду фі­зичними особами житла для внутрішньо переміщених осіб;

• створити належні умови для надання безоплатної правової допомоги внутрішньо переміщеним особам та членам приймаючих територіальних громад в процесі укладання договорів оренди житла, а також інформування населення про переваги укладання таких до­говорів;

• запровадити незалежні та прозорі процедури підтверджен­ня, документування та перевірки права власності та інших майнових прав на житло, землю та інше майно, зокрема шляхом створення спе­ціального реєстру зруйнованого та/або пошкодженого нерухомого майна внаслідок збройної агресії Російської Федерації;

• розробити механізм оцінки матеріальної та моральної шкоди і надання компенсацій після повернення контролю над частиною До­нецької та Луганської областей та закінчення тимчасової окупації ча­стини території України з урахуванням особливостей завданої шкоди внаслідок бойових дій і тимчасової окупації частини території України;

• розробити та запровадити механізм поновлення порушених майнових прав після повернення контролю над частиною Донецької та Луганської областей і закінчення тимчасової окупації частини те­риторії України^[193]

Волонтерів для роботи з вимушено переміщеними особами залу­чають в таких напрямах:

- медична допомога і психологічна адаптація вимушено пере­міщених осіб:

- надання послуг із соціального консультування, психологічної адаптації та підтримки;

- захист вразливих груп (інвалідів, хронічно хворих, дітей, ва­гітних жінок);

- подолання психофізіологічних травм (особливо у дітей), стре­сового стану, соціальної апатії, втрати віри у майбутнє;

- залучення на партнерських і волонтерських засадах психо- логів-консультантів і психотерапевтів приватної практики, в тому числі через співробітництво з професійними асоціація­ми і міжнародними організаціями;

- розширення доступу до медичної допомоги у сільській міс­цевості за рахунок працевлаштування на посаду сільських фельдшерів внутрішньо переміщених осіб із відповідною ме­дичною освітою.

В розрізі соціального обслуговування й соціального забезпечен­ня вимушено переміщених осіб необхідно зробити такі кроки:

- врахування додаткових ресурсів, необхідних медичним, освіт­нім органам та органам соціального захисту, для компенсації навантаження від ВПО в державному і місцевих бюджетах;

- створення на базі державних центрів соціальних служб муль- тидисциплінарних команд фахівців, які працюватимуть на принципах волонтерства, проведення відповідного навчання, організація їх роботи у тісній співпраці з ГО. Залучення до цієї роботи фахівців з числа ВПО;

- мобілізація фахівців з числа ВПО, які можуть надавати психо­логічну та соціальну допомогу ВПО за принципом «рівний - рівному»;

- проведення відповідного навчання для них.

Створення скорочених програм і курсів підготовки соціальних працівників (у тому числі орієнтованих на осіб з числа самих пересе­ленців) та їхнє залучення через державне замовлення.

Також на сьогодні існує низка державних програм і стратегій, які сприяють у розв’язанні проблем переселенців. Як приклад, програма регіональних радників при Мінсоцполітики створена для того, щоб оперативно розв’язувати як існуючі проблеми, пов’язані з переселен­цями, так і нові.