4.1 Громадські об’єднання як непідприємницькі юридичні особи приватного права корпоративного типу

У третьому розділі цієї наукової праці нами обґрунтовувалась позиція з приводу доцільності виокремлення громадських об’єднань в окрему організаційно-правову форму непідприємницьких юридичних осіб приватного права корпоративного типу.

Громадські об’єднання є найчисельнішою групою непідприємницьких юридичних осіб. Останніми роками їх кількість збільшилась також за рахунок надання можливості юридичним особам приватного права реалізовувати право на свободу об’єднання, яке знайшло своє відображення в юридичній конструкції громадської спілки. З початком незалежності нашої держави громадські об’єднання не були позбавлені правової регламентації. Так, починаючи із 1992 р., вона визначалася Законом України «Про об’єднання громадян», однак цілком зрозуміло, що «...із збільшенням кількості таких об’єднань, повсякденним їх вступом у правові відносини різноманітних ланок та приватноправової сфери, зокрема, Закон виявився непридатним на предмет якісного врегулювання відносин за участі таких суб’єктів...» [255, с. 14]. Саме тому було прийнято новітній Закон, яким визначаються правові та організаційні засади реалізації права на свободу об’єднання, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об’єднань. Таким є Закон України «Про громадські об’єднання», який містить чимало прогресивних положень.

Дослідниками проблем приватного права вже наголошувалося на тому, що поняття «об’єднання громадян» потребує уточнення і право на об’єднання повинно поширюватися як на фізичних, так і на юридичних осіб [60, с. 48]. Власне, це було враховано законодавцем, адже тепер родовим поняттям виступає «громадське об’єднання», що однозначно оцінюємо схвально, оскільки поняття «об’єднання громадян» було вужчим за своїм змістом. Законодавцем надається таке визначення: «Громадське об’єднання - це добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів». Уже в самому визначенні здійснюється деталізація суб’єктного складу, відтак засновниками та учасниками громадського об’єднання тепер можуть виступати не тільки фізичні, але й юридичні особи приватного права. Також у дефініції поняття уточнюється, що засновниками та учасниками громадського об’єднання можуть бути не всі юридичні особи, а тільки юридичні особи приватного права. Це, на нашу думку, є цілком логічно, позаяк юридичні особи публічного права створюються в розпорядчому порядку, а тому для них принцип свободи об’єднання не характерний [254, с. 13]. Крім суб’єктного складу, із визначення можна вивести і те, що громадське об’єднання може провадити діяльність на благо будь-яких осіб, а не тільки своїх учасників, як було раніше.

Зазнали змін і принципи утворення та діяльності громадських об’єднань.

Навівши основні нововведення ЗУ «Про громадські об’єднання», можна резюмувати, що цей нормативно-правовий акт однозначно є досягненням, адже якісне правове поле є важливим при здійсненні діяльності громадськими об’єднаннями. Однак Закон не позбавлений і певних недоліків. Про це насамперед свідчить те, що з моменту його прийняття, до нього уже 13 разів вносилися поправки та зміни. У цьому контексті слід підтримати позицію О. В. Кохановської, яка стверджує, що, незважаючи на своєчасність появи цього Закону, важливі положення, які закріплені в ньому, і врахування новел у розвитку як вітчизняних, так і зарубіжних об’єднань, цивільно- правові особливості участі громадських об’єднань у правовідносинах залишаються так само невирішеними в багатьох аспектах [165]. Це, на нашу думку, питання пов’язані із розумінням поняття громадського об’єднання, сферою дії ЗУ «Про громадські об’єднання», різновидами громадських об’єднань, конструкцією громадської спілки та ряд інших, до розгляду яких перейдемо далі.

Основним аспектом, на який варто звернути увагу, є визначення поняття «громадське об’єднання», яке надається ЗУ «Про громадські об’єднання». Не будемо повторюватися, цитуючи його, адже наводили цю дефініцію при аналізі нормативних змін щодо громадських об’єднань, а лише зазначимо, що із запропонованого законодавцем поняття «громадське об’єднання» можна зрозуміти, що це є виключно добровільне об’єднання, його засновниками та учасниками вправі бути фізичні особи та юридичні особи приватного права. Таке об’єднання створюється для здійснення певної суспільно корисної мети та не має своїм основним завданням отримання прибутку, оскільки створюється для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів.

З окресленого можна зрозуміти, що цивілістичні ознаки у ньому відсутні, а тому можна говорити про те, що існує об’єктивна необхідність у напрацюванні такої дефініції громадського об’єднання, яке би відображало те, що громадське об’єднання є не тільки учасником конституційно - правових та адміністративно - правових відносин, але й приватноправових. Показовим у законодавчій дефініції є те, що у Законі передбачається можливість створення громадського об’єднання зі статусом юридичної особи і без нього, але, водночас, пропонується дефініція тільки громадського об’єднання, котре створюється без такого статусу.

Ми уже обґрунтовували свою позицію з приводу того, що повноправним учасником цивільних відносин є тільки те громадське об’єднання, яке володіє статусом юридичної особи, з огляду на це вважаємо, що в ЗУ «Про громадські об’єднання» має знайти місце і дефініція поняття «громадське об’єднання зі статусом юридичної особи», яке, на жаль, залишилося поза увагою розробників Закону.

У вітчизняній доктрині цивільного права уже здійснювалися спроби надати поняття громадського об’єднання з точки зору цивілістики. Початківцем у цьому напрямі стала М. В. Менджул, яка на основі проведеного дисертаційного дослідження запропонувала таке визначення громадської організації «...

Дефініцію поняття, яке досліджується в рамках цього параграфа, також надає у своєму монографічному дослідженні і В. В. Кочин. На його думку, громадське об’єднання «.це непідприємницьке товариство, створене з метою задоволення інтересів невизначеного кола осіб та/або суспільних потреб». Позитивним є те, що це визначення було надано вже після прийняття ЗУ «Про громадські об’єднання», і в ньому відображено логіку цього Закону, позаяк і в Законі, і у визначенні вказується, що досліджуваний суб’єкт є непідприємницьким товариством [171, с. 166]. Над визначенням поняття «громадське об’єднання» працювала також і Ю. І. Парута, яка вважає, що громадське об’єднання зі статусом юридичної особи «... - це непідприємницьке товариство, яке створюється з метою здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних інтересів, члени якого не мають права на майно товариства та не несуть відповідальності за його зобов’язаннями» [256, с. 40]. Прогресивним у наведеній дефініції є те, що авторкою надається визначення із уточненням, що це не будь-яке громадське об’єднання, а саме те, що володіє статусом юридичної особи. Окрім того, у наведеному визначенні містяться цивілістичні ознаки цього суб’єкта, а саме : відсутність в учасників громадського об’єднання права на його майно та те, що учасники не несуть відповідальності за зобов’язаннями цієї юридичної особи.

на його закріплення у ЗУ «Про громадські об’єднання» в процесі законодавчої роботи над удосконаленням цього нормативно-правового акта.

За тієї умови, що на сьогодні система видів громадського об’єднання на етапі розробки, науковий інтерес становить питання визначення сфери дії ЗУ «Про громадські об’єднання». Так, в п. 1 ст. 2 зазначеного нормативно-правового акта прописано, що даний Закон поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об’єднань в Україні. Звісно, спочатку виникає питання: «А в чому власне проблема зі сферою дії цього Закону?», адже цілком логічно, що Закон «Про громадські об’єднання» поширюється на громадські об’єднання. Однак у зв’язку із тим, що наразі відсутня єдина усталена концепція щодо самого громадського об’єднання та його видів, питання сфери дії потребує додаткового вивчення. З наведеного нормативного положення випливає, що ЗУ «Про громадські об’єднання» поширюється на громадські організації та громадські спілки, оскільки законодавчо визначено, що вони є організаційно - правовими формами громадського об’єднання. Окрім зазначених суб’єктів, сфера дії Закону охоплює неурядові організації інших держав та міжнародні неурядові організації. Закон конкретно визначає, що він поширюється саме на названих суб’єктів, однак на «яких ще суб’єктів Закон поширюється» питання дискусійне.

Продовжуючи аналіз ст. 2 ЗУ «Про громадські об’єднання», можна окреслити коло суб’єктів, на яких Закон не поширюється. Треба сказати, що такий самий підхід був закріплений і в ЗУ «Про об’єднання громадян». З цього приводу ще І. М. Кучеренко зазначала, що цим Законом не досить чітко визначаються межі його застосування, а перерахування об’єднань громадян, до яких він не застосовується, напевно, є наслідком не досить чіткого визначення самого поняття та ознак об’єднань громадян [194, с. 255]. Відтак, нормативно закріплено, що ЗУ «Про громадські об’єднання» не поширюється на політичні партії, релігійні організації, непідприємницькі товариства, що утворюються актами органів державної влади, інших державних органів, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, асоціації органів місцевого самоврядування та їх добровільні об’єднання, саморегулівні організації, організації, які здійснюють професійне самоврядування, непідприємницькі товариства, які створені на підставі інших законів.

Попри те, що законодавець вивів зі сфери дії ЗУ «Про громадські об’єднання» політичні партії, цим самим створивши ситуацію, за якої ці суб’єкти не визнаються громадськими об’єднаннями, у цивілістичній доктрині поширеною є думка про те, що політичні партії є громадськими об’єднаннями. Так, прихильниками належності політичних партій до громадських об’єднань є І. М. Капталан [136, с. 87], Ю. І. Парута [259], Н. Ю. Філатова [299, с. 169].

Схожа ситуація склалася з релігійними організаціями. У науковій літературі сформувалися різні позиції з приводу того чи є релігійні організації громадськими об’єднаннями чи ні. Так, прибічниками віднесення релігійних організацій до громадських об’єднань є І. М. Кучеренко [194, с. 297] та В. В. Кочин [171, с. 187], а заперечують таку позицію В. І. Борисова [31, с. 17-19] та В. Ф. Піддубна [273, с. 22]. Ми ж притримуємося тієї думки, що і політичні партії і релігійні організації є громадськими об’єднаннями. Не заперечуємо того, що обом цим суб’єктам притаманна значна специфіка, адже учасниками політичної партії вправі виступати тільки громадяни України, для їх створення висуваються суворіші вимоги в плані кількісного складу, основною їх метою є досягнення влади та ін. Стосовно релігійних організацій, то вони мають і свою систему суб’єктів, і склад та устрій, і органи управління. Водночас, загальні ознаки цих суб’єктів є спільними із громадськими об’єднаннями, адже вони є членськими організаціями, не мають права на майно таких юридичних осіб та не несуть відповідальності за їх зобов’язаннями. Тому, у нашому розумінні, політичні партії й релігійні організації є громадськими об’єднаннями, а відтак ЗУ «Про громадські об’єднання» повинен поширювати на них свою дію.

Звісно, не можна заперечити того, що політичні партії та релігійні організації у своїй діяльності керуються спеціальними Законами, зокрема ЗУ «Про політичні партії» та ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації». Та попри це, залишається незмінним те, що вони відносяться до громадських об’єднань. У розрізі цього питання хочемо наголосити на помилковості позиції, згідно з якою учасник певних відносин є окремим суб’єктом, якщо його правове становище визначається окремим спеціальним Законом. Вважаємо, що ЗУ «Про громадські об’єднання» повинен визначати загальні засади створення, діяльності та припинення усіх громадських об’єднань, а вже спеціальними законами будуть регламентуватись окремі особливості їх правового статусу. Такий стан речей є цілком закономірним, адже за ситуації, коли громадські об’єднання є однією із найчисельніших груп непідприємницьких товариств, навряд чи вдасться вмістити в одному нормативно - правовому акті усі аспекти їх діяльності. Окрім того, це ж підтверджується і в ЗУ «Про громадські об’єднання», у якому закладена норма, згідно з якою особливості регулювання суспільних відносин у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення окремих видів громадських об\'єднань можуть визначатися іншими законами. На підставі окресленого вище, можна сказати, що ми не погоджуємося із підходом, який обрав законодавець, вивівши зі сфери дії ЗУ «Про громадські об’єднання» політичні партії та релігійні організації.

Стосовно п. 3 та 4 ч. 2 ст. 2 ЗУ «Про громадські об’єднання», то слід підтримати позицію про те, що Закон не поширюється на визначених суб’єктів, позаяк непідприємницькі товариства, які утворюються актами органів державної влади, інших державних органів, органів влади

Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та асоціації органів місцевого самоврядування та їх добровільні об’єднання створюються на підставі розпорядчого акту й відносяться до юридичних осіб публічного права. Оскільки одним із основних принципів утворення та діяльності громадських об’єднань є принцип добровільності, який не притаманний юридичним особам публічного права, то виправданим є те, що і ЗУ «Про громадські об’єднання» на них не поширюється.

У неодноразово згадуваному Законі передбачається і те, що під сферу його дії не підпадають і саморегулівні організації. Однак немає можливості повністю погодитися із таким формулюванням, адже окремі саморегулівні організації можуть бути утворені у формі громадської організації [436, с. 373-374]. Наприклад, ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» визначено, що саморегулівними організаціями оцінювачів є всеукраїнські громадські організації, що об\'єднують фізичних осіб, які визнані оцінювачами в порядку, встановленому Законом, отримали свій статус відповідно до встановлених вимог та здійснюють повноваження з громадського регулювання оціночної діяльності [342]. Окрім того, ознаки, які притаманні саморегулівним організаціям (утворення для досягнення цілей, не пов’язаних із отриманням прибутку і подальшим його розподілом між членами) [437, с. 10], ще раз підтверджують, що вони є громадськими об’єднаннями. Тому, вважаємо, що Закон повинен поширюватися на саморегулівні організації, проте лише на ті, які створюються у добровільному порядку.

Також статтею, якою окреслюється сфера дії ЗУ «Про громадські об’єднання» передбачено положення, відповідно до якого він не поширюється на «непідприємницькі товариства (які не є громадськими об\'єднаннями), утворені на підставі інших законів», що є досить спірним. Якби була сформована стала концепція щодо видів непідприємницьких товариств, то, звісно, така норма була би цілком логічною, проте вона відсутня. А оскільки відсутній єдиний підхід у цьому питанні, то не завжди зрозуміло, які суб’єкти є громадськими об’єднаннями, а які ні. Так, очевидно, що Закон не поширюється на споживчі товариства, адже в тексті ЦК України вони виокремлюються на рівні із громадськими об’єднаннями, тобто в цьому сумнівів не виникає. Однак, на які інші - питання досить дискусійне, що підтверджується полемікою, яка розвинена в наукових колах стосовно сфери дії ЗУ «Про громадські об’єднання». У даному аспекті слід акцентувати на тому, що формулювання «...утворені на підставі інших законів» призводить до помилкової, на нашу думку, позиції, що якщо правове становище певного суб’єкта визначається окремим Законом, то він не є громадським об’єднанням, а окремим видом непідприємницького товариства. Про це ми уже зазначали вище. Зберігаючи й надалі такий підхід, ніколи не вдасться вибудувати систему непідприємницьких товариств та громадських об’єднань, зокрема.

Підводячи риску під питанням сфери дії ЗУ «Про громадські об’єднання», хочемо зауважити, що в ст. 2 зазначеного Закону має місце невиправдане звуження сфери його дії. У цьому зв’язку підтримуємо думку Ю. І. Парути про «.доцільність розширення сфери дії ЗУ «Про громадські об’єднання» в напрямку збільшення видів громадських об’єднань, які підпадають під його правове регулювання., незалежно від того, що певні види громадських об’єднань під час створення, діяльності та припинення керуються спеціальними нормативно - правовими актами» [254, с. 3-4].

За такого стану речей, коли законодавчі акти стосовно непідприємницьких юридичних осіб почали прийматися ще з перших років незалежності шляхом нагромадження одного Закону на інший, практично кожен із таких законів функціонує в правовому полі автономно без узгодження термінології. Яскравим прикладом сказаного є і ЗУ «Про громадські об’єднання», адже в Перехідних положеннях до нього передбачається потреба у напрацюванні змін, які необхідно внести в інші закони та підзаконні нормативно-правові акти, у зв’язку із прийняттям останнього. Та попри зазначене станом на сьогодні такі зміни відсутні. Так, у ЗУ «Про молодіжні та дитячі громадські організації» є така норма: «Законодавство України про молодіжні та дитячі громадські організації складається з Конституції України, Закону України «Про об’єднання громадян...», зовсім незначна правка, яка потребує внесення - зміна назви Закону, якої втім немає і досі. Тому, з метою досягнення системності нормативно-правових актів, якими врегульовується правовий статус громадських об’єднань, вважаємо доцільним визначати в ЗУ «Про громадські об’єднання» загальні постулати діяльності усіх громадських об’єднань. А в спеціальних законодавчих актах визначати конкретні особливості, котрі стосуються певного суб’єкта.

Не менш дискусійним аспектом, на якому хотіли б зосередитись далі, є положення п. 2 ст. 1 Закону, згідно з яким «Громадське об’єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка» [313]. З цього приводу І. В. Спасибо-Фатєєва зазначає, що таким регулюванням підміняється поняття організаційно- правової форми на вид товариства [403, с. 70-79]. Підтримує науковця в даному напрямі й В. В. Кочин, на думку якого такий поділ є порушенням законів формальної логіки, оскільки з огляду на ст. 83 ЦК України та ч. 5 ст. 1 ЗУ «Про громадські об’єднання» громадська організація та громадська спілка є «організаційно-правовими формами організаційно - правової форми» [175, с. 244-247].

Солідаризуючись із вищезазначеними позиціями, зазначимо, що такий поділ привносить у систему організаційно-правових форм непідприємницьких юридичних осіб ще більшу плутанину та незрозумілість. Якщо проаналізувати правовий статус громадської організації та громадської спілки, то можна прийти до висновку, що єдиною суттєвою відмінністю між ними є суб’єктний склад, адже засновниками та учасниками громадської організації виступають фізичні особи, а засновниками громадської спілки - юридичні особи приватного права, учасниками вправі бути фізичні особи і юридичні особи приватного права. І якщо навіть між ними є й деякі інші відмінності, то вони знову ж таки пов’язані з особливістю суб’єктного складу. Тому видається незрозумілою позиція законодавця, який виокремив громадську організацію та громадську спілку новими організаційно-правовими формами.

В основу виокремлення нових організаційно - правових форм юридичних осіб, як ми відзначали у третьому розділі цієї наукової праці, повинні бути покладені вагомі відмінності між юридичними особами, наприклад, наявність або відсутність членських відносин, особливостей в організаційній структурі, а якщо є відмінності тільки в суб’єктному складі, то такі юридичні особи мають визнаватися окремими видами певної юридичної особи, і аж ніяк не окремими організаційно-правовими формами. Вважаємо, що єдиної відмінності в суб’єктному складі недостатньо для того, щоб виокремлювати на його основі нові організаційно-правові форми. У розрізі цього питання підтримуємо твердження про те, що такий поділ за критерієм «організаційно-правова форма» є недоцільним. Наша позиція базується на тому, що громадське об’єднання є самостійною організаційно-правовою формою непідприємницьких юридичних осіб. Виходячи із таких міркувань, громадська організація та громадська спілка не можуть бути окремими організаційно-правовими формами громадського об’єднання, а повинні сприйматись як види останнього. У зв’язку із цим, у ЗУ «Про громадські об’єднання» мають бути внесені відповідні зміни із закріпленням у ньому положення, згідно з яким громадська організація та громадська спілка є видами громадського об’єднання.

Вважаємо, що дискусійні положення щодо визначення організаційно-правової форми громадського об’єднання та окреслення його сфери дії, на шо зосереджувалась увага вище, пов’язані із відсутністю якісної класифікації громадських об’єднань, що обумовлює потребу зупинитися на особливостях класифікації досліджуваних суб’єктів. У вітчизняній доктрині посткодифікаційного періоду цивільного законодавства авторську класифікацію громадських організацій вперше запропонувала М. В. Менджул. Одним із класифікаційних критеріїв, який пропонує дослідниця, є класифікація за «метою створення та діяльності». На думку авторки, громадські організації поділяються на суспільно корисні та приватно-корисні. Перші, створені і діють із різними суспільно корисними цілями, зокрема: охорони прав людини, розвитку науки, мистецтва, культури, надання соціальних послуг та ін., а другі створені й діють з метою досягнення цілей та в інтересах виключно своїх членів [228, с. 185]. Цивілістом проводиться класифікація й за іншими критеріями (територія діяльності, спосіб обліку членів), проте в силу того, що вони були запропоновані в період чинності ЗУ «Про об’єднання громадян», на сьогодні уже є неактуальними.

Доктринальна класифікація з урахуванням нормативних положень ЗУ «Про громадські об’єднання» здійснюється у наукових розвідках Ю. І. Парути. Окрім численних класифікаційних критеріїв громадського об’єднання, таких як: наявність чи відсутність статусу юридичної особи, можливості участі в приватноправових відносинах, права здійснювати підприємницьку діяльність, які, на нашу думку, є другорядними, науковий інтерес становить класифікація, яка проводиться на підставі критерію «суб’єктний склад» та поділ громадських об’єднань залежно від засновницького складу та складу учасників такої юридичної особи. Авторка пропонує визнавати добровільні об’єднання фізичних осіб громадськими організаціями, а добровільні об’єднання юридичних осіб приватного права громадськими спілками [255, с. 139]. Такий підхід дослідниці сприймаємо, з його допомогою можна привести систему громадських об’єднань до певної впорядкованості шляхом розвитку запропонованого законодавцем поділу громадських об’єднань на громадські організації та громадські спілки.

Підтримуючи такий підхід, важливо дати відповідь на запитання, які ж суб’єкти відносяться до громадських спілок, а які до громадських організацій. Розпочнемо із характеристики громадської організації. У ЗУ «Про громадські об’єднання» закріплена наступна дефініція громадської організації - «...це громадське об’єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи». Позитивним є те, що законодавець визначив поняття «фізичної особи», а не «громадянина» як було раніше, адже воно ширше за своїм змістом, позаяк включає і громадян, і іноземців, і осіб без громадянства. Водночас, дискусійним залишається питання щодо визначення кола суб’єктів, які входять до переліку громадських організацій. І. М. Кучеренко стверджувала, що громадськими організаціями є професійні, релігійні, благодійні, політичні та інші організації, метою яких є реалізація та захист прав та інтересів осіб [195, с. 413]. Іншими словами, в основу приналежності тих чи інших непідприємницьких структур до громадських організацій автором закладено критерій мети діяльності. Водночас, у світлі законодавчих новацій, вважаємо, що критерій мети діяльності серед іншого слід застосовувати при кваліфікації приналежності тієї чи іншої непідприємницької структури до громадського об’єднання, а от при віднесенні тих чи інших суб’єктів до громадських організацій слід передусім враховувати суб’єктний склад.

З урахуванням наведеного та відстоюючи позицію щодо розширення сфери дії ЗУ «Про громадські об’єднання», вважаємо, що до громадських організацій належать ті із них, засновниками яких виступають фізичні особи. Цей перелік, на нашу думку, включає в себе широке коло громадських організацій, зокрема: професійні спілки, молодіжні та дитячі громадські організації, організації роботодавців, творчі спілки, політичні партії, релігійні організації, благодійні товариства, волонтерські організації, громадські організації споживачів, фізкультурно-спортивні організації, організації науковців, адвокатів, нотаріусів, жіночі об’єднання, об’єднання ветеранів, об’єднання інвалідів, об’єднання охорони природи, правозахисні громадські організації та ін. Вищеперелічені суб’єкти виступають видами громадської організації, водночас, цей перелік не є вичерпним, адже до громадських організацій відносяться й інші, залежно від сфери діяльності та складу засновників. З огляду на зазначене, перелік видів громадської організації є відкритим.

Крім громадської організації, як зазначалось вище, ЗУ «Про громадські об’єднання» передбачена така дефініція громадської спілки - «...це громадське об’єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи». Надання юридичним особам приватного права здатності реалізовувати право на свободу об’єднання викликало жваву дискусію в наукових колах. Наведене пов’язано із тим, що науковці поділилися на дві групи стосовно можливості юридичних осіб приватного права бути засновниками та учасниками громадських об’єднань. Таким чином, одні науковці підтримують таку можливість, а другі її заперечують. Зокрема до перших можна віднести І. М. Кучеренко [194, с. 278], М. В. Менджул [229, с. 152], Ю. І. Паруту [260, с. 96], а до других А. М. Пономарьова [287, с. 50] та Т. В. Сойфер [397, с. 18-29].

У розрізі цього питання ми повністю погоджуємося із І. В. Спасибо - Фатєєвою, на думку якої надання юридичним особам приватного права можливості реалізовувати право на свободу об’єднання є новацією, на яку давно очікувало суспільство [299, с. 154]. Не бачимо вагомих підстав для заборони юридичним особам приватного права об’єднуватися на добровільних засадах, а тим паче, що мають вони на меті досягнення певних суспільно корисних результатів. Наприклад, у зв’язку із суспільно-політичними подіями, що склалися в

Україні, дуже актуальним на сьогодні є захист прав учасників антитерористичної операції. Так, метою громадської спілки «Об’єднання учасників АТО «Українці разом» є здійснення та захист прав і свобод осіб, які брали участь у бойових діях під час проведення антитерористичної операції, надання оздоровчої, медичної, психологічної, моральної та матеріальної допомоги тощо [408].

Ні в кого не виникає заперечень стосовно об’єднання юридичних осіб з метою здійснення підприємницької діяльності та наступним розподілом отриманого прибутку, а якщо юридичні особи об’єднуються з нематеріальною метою, то висловлюються позиції, якими спростовується така можливість. Вважаємо, що такий підхід є не зовсім логічним. У цьому аспекті варто зазначити й те, що дослідники відкидають таку можливість для юридичних осіб приватного права, оскільки правова норма Конституції України, якою передбачається право на свободу об’єднання, Розділу II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» не містить згадки про таку здатність для юридичних осіб приватного права. Ці доводи, вважаємо, не мають під собою достатнього й належного обгрунтування, а відповідні норми Конституції України слід тлумачити у широкому розумінні, адже право на свободу об’єднання юридичних осіб приватного права реалізується фізичними особами. Крім того, якщо звернутися до положень ЦК України, то в ньому ми знайдемо положення про те, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов\'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Тому підтримуємо законодавчо передбачену можливість для юридичних осіб приватного права створювати та вступати у громадські об’єднання.

Про слушність такої законодавчої новації свідчить активність юридичних осіб приватного права у відношенні створення та вступу у громадську спілку. Так, за даними Реєстру громадських об’єднань, у ньому уже є зареєстровано сто громадських спілок за правозахисною спрямованістю, сімдесят чотири професійних громадських спілки, по три громадських спілки з молодіжним та жіночим спрямуванням. А загальна кількість усіх зареєстрованих громадських спілок уже досягла більше п’ятисот. Доречним буде навести й коло суб’єктів, що виступають засновниками громадських спілок, зокрема засновниками уже згадуваної громадської спілки «Об’єднання учасників АТО «Українці разом» є громадська організація «Волонтерське об’єднання «Українці разом!»», громадська організація «Плечем до плеча», громадська організація «Захисники України» [408], серед засновників громадської спілки Всеукраїнське об’єднання «Рух захисту української мови» є не тільки громадські організації, але й благодійний фонд «Майбутня Волинь - Україна» [409]. Якщо проаналізувати дані Реєстру, то стає очевидним, що засновниками громадських спілок вправі виступати не тільки зазначені вище, але й товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, корпорації, адвокатські об’єднання, фермерські господарства, приватні підприємства, а також громадські спілки та ін.

Якщо засновницький склад громадської спілки є однорідним (засновники - тільки юридичні особи приватного права), то склад учасників таким не є (учасники - юридичні особи приватного права та фізичні особи). Наприклад, Статутом громадської спілки «Міждержавна гільдія інженерів-консультантів» передбачено, що ця громадська спілка є «...професійним громадським об’єднанням фізичних та юридичних осіб приватного права.» [407]. Тобто фізичні особи не позбавлені можливості участі в громадських спілках, а тільки не мають права бути їх засновниками. Це ще раз підтверджує слушність запровадження конструкції громадської спілки. Хоча склад учасників також може бути однорідним, для прикладу, Статутом громадської спілки «Асоціація ділового туризму» в п. 4. 4. передбачається, що членами спілки є виключно юридичні особи приватного права [406].

Громадськими спілками визнаються будь-які об’єднання юридичних осіб приватного права, тобто до засновників громадської спілки не висуваються ніякі вимоги, окрім того, що це має бути юридична особа приватного права. Так, це можуть бути об’єднання приватного підприємства та товариства з обмеженою відповідальністю, як у громадській спілці «Черкаси ІТ Кластер», де засновниками виступають приватне підприємство «СПД-Україна», товариство з обмеженою відповідальністю «Вебкейт» та товариство з обмеженою відповідальністю «Німбл девелопмент», або фермерське господарство та товариство з обмеженою відповідальністю, як у громадській спілці «Шанувальників природи», у якій засновниками є фермерське господарство «Сонячне 2009» та товариство з обмеженою відповідальністю «Копаніал», чи як у громадській спілці «Українська народна сила», у якій засновниками є благодійний фонд «Мірабаль», благодійний фонд «Щире серце», громадська організація «Історії життя», громадська організація «Матері мобілізованих», громадська організація «Народні герої» та обслуговуючий кооператив «Автосокіл» [84].

Однак коло суб’єктів, яким охоплюється поняття «громадська спілка» не вичерпується тільки такими, до засновників яких не висуваються ніякі вимоги, звісно окрім законодавчо визначених. Відтак громадськими спілками є асоціації кредитних спілок, які створюються з метою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів [326]. Асоціація кредитних спілок є об’єднанням юридичних осіб приватного права, які не мають на меті отримання прибутку для наступного розподілу між учасниками, а заінтересована в здійсненні дій нематеріального характеру. Тому вони можуть визнаватися громадськими спілками, але до засновників такої громадської спілки висувається якісна вимога, оскільки засновувати та вступати у такі громадські спілки можуть тільки кредитні спілки. Схожа ситуація із об’єднаннями страховиків, адже відповідно до ЗУ «Про страхування» страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об’єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм [355]. Така спрямованість відповідає меті діяльності громадської спілки, та засновувати її і ставати її членом можуть не всі юридичні особи приватного права, а тільки страховики. На підставі окресленого вище, до громадських спілок слід віднести й об’єднання організацій роботодавців, й об’єднання професійних спілок, адже всі перелічені суб’єкти створюються з нематеріальною метою. Так, метою діяльності організацій роботодавців є представництво, захист прав та законних інтересів роботодавців в економічній, соціальній, трудовій та інших сферах [337], а метою діяльності об’єднань профспілок є виконання статутних завдань профспілки, якими є здійснення представництва та захисту трудових, соціально - економічних прав та інтересів членів профспілки [346]. Окрім того, до громадських спілок відносяться і торгово-промислові палати, які створюються у добровільному порядку. Проте треба зазначити, що торгово- промислова палата, яка створюється в розпорядчому порядку Указом Президента України, не буде визнаватися громадською спілкою [255, с. 209].

Таким чином, ми розглянули особливості нового учасника цивільних відносин - громадської спілки. Ще раз підкреслимо, що підтримуємо позицію про слушність надання можливості створювати та вступати у громадські спілки юридичним особам приватного права. До громадських спілок відносимо будь-які об’єднання юридичних осіб приватного права, до засновників та учасників котрих висуваються вимоги, окреслені вище. Видами громадської спілки виступають асоціації кредитних спілок, об’єднання страховиків, об’єднання організацій роботодавців, об’єднання профспілок, торгово-промислові палати та ін.

У частині дослідження громадських організацій та громадських спілок, викликає науковий інтерес конструкція саморегулівних організацій, кількість яких з кожним роком зростає. Досліджуючи дане питання, варто зазначити, що у юридичній літературі склалось два протилежні підходи щодо місця саморегулівних організацій у системі непідприємницьких юридичних осіб. Перший пов\'язаний із сприйняттям саморегулівної організації в якості громадського об’єднання (Н. Ю. Філатова, Ю. І. Парута), за другим - саморегулівні організації відносяться до непідприємницьких товариств (В. В. Кочин). Нами сприймається перший із підходів, тим більше, що він отримав своє вираження у спеціальних законодавчих актах. Так, зокрема, у ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» від 12. 01. 2001 р. [342], ЗУ «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність» від 17. 06. 2004 р. [351], ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17. 02. 2011 р. [348] саморегулівні організації регламентуються в якості громадських об’єднань. Отже, на нашу думку, саморегулівні організації є громадськими об’єднання за умови, що їх суб’єктний склад відповідає цьому.

Серед причин, які вказують, на те, що саморегулівні організації не є громадськими, акцентується на тому, що їм може бути делеговано публічно-владні повноваження, наявність яких не вважається обов’язковою ознакою таких організацій. Водночас, наявність у них державно-владних повноважент не є самодостатнім чинником на користь того, що останні не можуть визнаватися громадськими організаціями. До прикладу, окремим громадським організаціям відповідно до профільних законів можуть делегуватися певні владні повноваження, безумовно, такі повноваження різняться за змістом, проте наявний сам факт делегування. Крім того, усі інші ознаки, які притаманні саморегулівним організаціям підтверджують їх тяжіння саме громадських об’єднань.

Безперечно, більшість саморегулівних організацій повинні наділятись певними делегованими повноваженнями, такий підхід сприймається вітчизняними цивілістами. Так, А. Б. Гриняк абсолютно слушно стверджує, що діяльність саморегулівних організацій у сфері проведення різного роду робіт ґрунтується на членстві осіб, які здійснюють такі роботи на професійній основі та зводиться, в першу чергу, до запобігання заподіяння шкоди внаслідок неякісного проведення таких робіт, що може в подальшому призвести до руйнування об’єктів, завдання шкоди навколишньому природному середовищу тощо. Зважаючи на це, дієвим інструментом впливу на різні підрядні організації було б надання можливості впливу саморегулівною організацією на своїх членів шляхом контролю за їх діяльністю, розгляду скарг і різного роду звернень замовників на їх дії; застосування заходів дисциплінарного впливу щодо членів організації тощо [68, с. 67-70]. З наведеним підходом безумовно погоджуємось.

З приводу видів саморегулівної організації хочемо зазначити, що до них належать усі, для яких характерний добровільний та професійний характер створення та діяльності. З огляду на наведене, видами саморегулівних організацій повинні визнаватися творчі спілки, торгово- промислові палати та інші. Водночас, до саморегулівних організацій як громадських об’єднань не відносяться організації адвокатського самоврядування та кваліфікаційна комісія нотаріату, зважаючи на критерій добровільності характеру діяльності останніх. За складом засновників саморегулівні організації можуть діяти і як громадські організації, і як громадські спілки.

На підставі здійснених наукових пошуків за напрямом громадських об’єднань, можна стверджувати, що прийняття ЗУ «Про громадські об’єднання» є однозначно позитивним, адже правові норми ЗУ «Про об’єднання громадян» були уже непридатними для якісного врегулювання відносин за участі різноманітних об’єднань. Правові норми Закону є прогресивними, адже в них значною мірою враховано міжнародний досвід і вітчизняні наукові розробки.

Серед основних якісних новацій Закону є зміна загального поняття з «об’єднання громадян» на «громадське об’єднання», удосконалення та тлумачення основних принципів утворення та діяльності, право громадського об’єднання зі статусом юридичної особи створювати класичні відокремлені підрозділи. Однак попри новації законодавства, які були схвально сприйняті, деякі правові норми викликали конструктивну критику науковців. Зокрема, до таких відноситься визначення поняття «громадське об’єднання», яке запропоновано Законом. На нашу думку, чинна дефініція цього поняття характеризує передусім громадське об’єднання, яке не володіє статусом юридичної особи. Відтак зберігається потреба в закріпленні на рівні правових норм цього Закону поняття «громадське об’єднання» із приставкою «зі статусом юридичної особи». З огляду на зазначене, підтримуємо позицію про необхідність диференціації визначення громадського об’єднання в залежності від наявності чи відсутності статусу юридичної особи.