11.5. Об'єднання і роз'єднання позовів

Досліджуючи проблему адміністративного позову, необхідно відмітити передбачену ст. 116 КАС України можливість суду об’єднати і роз’єднати позови. Норми вказаної статті надають право суду в межах підготовчого провадження об’єднати для спільного розгляду і вирішення кілька адміністративних позовів.

Підставою такого об’єднання може бути:

1. наявність кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того ж позивача до того ж відповідача;

2. наявність кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того ж позивача до різних відповідачів;

3. наявність позовних заяв різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Важливою умовою об’єднання позовів є однорідність позовних вимог. Однорідність позовних вимог випливає з характеру спірних

матеріально-правових відносин, які потягли за собою виникнення процесуально-правового спору у суді. Такі вимоги нерозривно пов’язані між собою, виникають з одних і тих самих правовідносин, або тісно пов’язаних між собою правовідносин.

У п. 16 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2008 р. № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» вказується, що об’єднанню або роз’єднанню підлягають справи адміністративної юрисдикції, при цьому об’єднувати можна лише справи, які підсудні одному адміністративному суду. Якщо суддею відкрито провадження в адміністративній справі, але в позовній заяві є вимога, яку належить розглядати в порядку іншого судочинства, то в цій частині суд закриває провадження у справі та відповідно до ч. 2 ст. 157 КАС України роз’яснює позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи за такою вимогою.

Об’єднання справ сприяє забезпеченню процесуальної економії та виступає перешкодою для прийняття судом протилежних рішень. Сторони у справі також зацікавлені в тому, щоб їхні вимоги були розглянуті якомога швидко одним і тим же судом^[150].

Також суд може роз’єднати одну чи декілька позовних вимог, що поєднані в одне провадження, у самостійні провадження. Це необхідно у випадку коли їхній спільний розгляд ускладнює чи сповільнює вирішення справи (наприклад, у разі тривалого відрядження або тяжкої хвороби одного з позивачів або відповідачів, або у зв’язку з необхідністю призначення складної експертизи за вимогами одного з позивачів і т.ін.). У цьому випадку мова йде про роз’єднання позовів. Роз’єднання позовів - це процесуальна дія суду, спрямована на виділення в самостійні провадження двох і більше позовних вимог, поєднаних раніше в одне провадження.

Об’єднання та роз’єднання позовів здійснюється ухвалами суду, оскарження яких законодавцем окремо від постанови суду у справі

не передбачено, оскільки прийняття цих документів не перешкоджає подальшому рухові справи. Варто відмітити, що процесуальні дії з об’єднання та роз’єднання позовів є правом, а не обов’язком суду і вони повинні бути націлені на найбільш якісне та об’єктивне вирішення справи в суді в передбачені законом строки.

11.6. Захист відповідача від адміністративного позову

Принцип рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом забезпечує сторонам рівні можливості для захисту їх інтересів при вирішенні адміністративним судом публічно- правового спору. Отже, відповідач, так само як і позивач, має право на судовий захист. Відповідача наділено необхідним обсягом процесуальних прав, що дозволяють йому ефективно відстоювати свої інтереси при розгляді адміністративної справи шляхом вчинення певних процесуальних дій. Такі дії можуть бути спрямовані на створення відповідачу більш сприятливих умов щодо участі у розгляді адміністративної справи, наприклад внаслідок задоволення клопотань відповідача про відводи, про відкладення розгляду справи, про зупинення провадження у справі, про звільнення від оплати судових витрат тощо.

Процесуальні засоби захисту відповідача від позову можна поділяти на загальні і спеціальні^[151]. До загальних належать дії, які можуть вчинятися як відповідачем, так і позивачем або іншими особами, які

беруть участь у справі для забезпечення реалізації своїх інтересів. До спеціальних відносяться дії, що можуть вчинятися тільки відповідачем. У будь якому випадку використання процесуальних засобів захисту відповідача від адміністративного позову має на меті повну чи часткову відмову у задоволенні адміністративного позову чи завершення процесу без ухвалення постанови.

Основним процесуальним засобом захисту відповідача від адміністративного позову виступають заперечення проти адміністративного позову. Під запереченнями проти адміністративного позову розуміються вимоги відповідача до суду щодо відхилення адміністративного позову внаслідок неправомірності виникнення чи продовження процесу або внаслідок необґрунтованості чи неправомірності позовних вимог. Тобто, заперечення проти адміністративного позову спростовують позовні вимоги з процесуального або матеріально-правового боку. Відповідно, заперечення проти адміністративного позову поділяються на процесуально-правові і матеріально-правові. Процесуально-правові заперечення дозволяють відповідачу переконати суд у неправомірності виникнення або продовження процесу по справі.

- залишення позовної заяви без розгляду внаслідок недотримання умов реалізації права на адміністративний позов (п. п. 1-3, 7 ч. 1 ст. 155 КАС України) або у разі, якщо позивач повторно не прибув у попереднє судове засідання чи у судове засідання без поважних причин, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, чи до закінчення судового розгляду залишив судове засідання без поважних причин і не звернувся до суду із заявою про судовий розгляд за його відсутності (п.п. 4, 8 ч. 1 ст. 155 КАС України) або у разі якщо позовну заяву подано з пропущен- ням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, і відсутні підстави для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними (п. 9 ч. 1 ст. 155 КАС України);

- закриття провадження у справі внаслідок відсутності передумов права на адміністративний позов (п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 157 КАС України) або у разі, якщо позивач помер або його оголошено в установленому законом порядку померлим, або ліквідовано

підприємство, установу, організацію, які виступали позивачем, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва (п.п. 5 ч. 1 ст. 157 КАС України).

Матеріально-правові заперечення проти адміністративного позову дозволяють відповідачу переконати суд у необґрунтованості або неправомірності позовних вимог. Таким чином, матеріально- правові заперечення мають на меті ухвалення адміністративним судом постанови про відмову в задоволенні адміністративного позову. Матеріально-правові заперечення, на відміну від процесуально- правових, стосуються суті заявлених позовних вимог. Досягти зазначеної мети відповідач може у різний спосіб, залежно від конкретних обставин адміністративної справи. Матеріально-правові заперечення можуть бути пов’язані:

- з необґрунтованістю позовних вимог, через: неповноту юридичного складу; відсутність відповідних доказів або їх недопустимість чи недостовірність; наявність фактів, що знесилюють факти, які складають підставу позову, неналежність сторони тощо;

- з неправомірністю позовних вимог, через: неправильний вибір чи тлумачення позивачем норми матеріального права, що регулює спірні правовідносини; неправильний вибір позивачем способу захисту права тощо.

Право відповідача на подання заперечень проти адміністративного позову закріплене ч. 2 ст. 51 КАС України. Подавши заперечення проти адміністративного позову відповідач сприятиме суду у встановленні характеру спірних правовідносин, матеріального закону, який їх регулює, фактів, які необхідно встановити, і які лежать в основі вимог і заперечень, кола осіб, які мають брати участь у справі тощо. Заперечення проти позову можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу. Відповідач вправі подати кілька заперечень. Заперечення проти адміністративного позову можуть викладатися як в письмовій формі - в адресованій суду заяві, так і в усній формі - безпосередньо у судовому засіданні. Подання заперечень не обмежується певними часовими межами, а тому подати заперечення можна у будь-який час до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення постанови у справі. При цьому, відкриваючи провадження в адміністративній справі, в ухвалі про відкриття провадження, суддя пропонує відповідачу подати пись-

мові заперечення проти позову (п. 5 ч. 5 ст. 107 КАС України). При проведенні судового розгляду адміністративної справи у формі скороченого провадження (стосовно адміністративних справ, визначених у ч. 1 ст. 183-2 КАС України), яке здійснюється без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі - за результатами розгляду поданого відповідачем заперечення проти позову суд може дійти висновку про неможливість ухвалення судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі та відповідно розглянути справу у формі судового засідання з викликом осіб, які беруть участь у справі (ч. 4 ст. 183-2 КАС України).

Окрім заперечення проти адміністративного позову до процесуальних засобів захисту відповідача від адміністративного позову належать, зокрема, дії відповідача щодо досягнення примирення через врегулювання публічно-правового спору шляхом взаємних із позивачем поступок та компромісів, та дії відповідача спрямовані на перегляд, зокрема внаслідок оскарження в апеляційному та касаційному порядку, судових рішень в адміністративних справах, якими позовні вимоги задоволені.

Іноді до процесуальних засобів захисту відповідача від адміністративного позову відносять і просте немотивоване невизнання позову, тобто нічим не обґрунтоване відхилення відповідачем вимог позивача за простою формулою: позов, пред’явлений до мене, не визнаю. Але просте невизнання позову не створює жодних умов для відмови у задоволенні адміністративного позову чи завершення процесу без ухвалення постанови, таким чином не захищаючи відпові-дача від погіршення його правового положення внаслідок розгляду і вирішення адміністративної справи. Більш того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, з огляду на презумпцію правомірності вимог особи, яка оскаржує рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, немотивоване невизнання позову відповідачем пов’язане з невиконанням ним обов’язку доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 ст. 71 КАС України) і, як правило, призводить до задоволення позовних вимог.

В адміністративному процесі, на відміну від цивільного та господарського процесів, немає інституту зустрічного позову. Водночас,

у цивільному та господарському процесах зустрічний позов виступає в багатьох випадках доволі ефективним процесуальним засобом захисту відповідача від позову, що ґрунтується на тактичному прийомі: найкраща оборона - це напад. Зустрічний позов - це самостійний позов, що пред’являється відповідачем до позивача у вже виниклому процесі для спільного розгляду з первісним позовом. Таким чином, зустрічний позов пред’являється для сумісного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов може бути пред’явлений лише до первісного позивача (або одного з співпозивачів). При цьому зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов’язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Зустрічний позов має самостійний характер. Це проявляється в тому, що суд може відмовити у задоволенні як первісного, так і зустрічного позову. Крім того, суд зобов’язаний вирішити зустрічні позовні вимоги по суті, навіть якщо вимоги первісного позову не вирішуються по суті.

В адміністративному процесі цілком можливі випадки, коли сторонами можуть пред’являтися взаємовиключні вимоги, що виникають з одних правовідносин (наприклад, сторона адміністративного договору звертається до адміністративного суду з вимогою зобов’язати іншу сторону виконати умови договору, а інша - оспорює чинність самого адміністративного договору). Тому й питання про запровадження в адміністративному процесі інституту зустрічного позову ставилося ще при підготовці проекту КАС України^[152]. Вбачається, що запровадження інституту зустрічного позову в адміністративному процесі є цілком виправданим (принаймні з певними обмеженнями для суб’єктів владних повноважень щодо пред’явлення зустрічного позову) і виступатиме гарантією захисту прав як позивача, так і відповідача, сприятиме правильності вирішення спору між ними протягом розумного строку, виключатиме можливість вине сення суперечливих судових рішень по взаємопов’язаних вимогах що виникають з одних правовідносин.

Крім використання процесуальних засобів захисту від адміністративного позову відповідач може вчиняти низку дій і за межами процесу, що також матимуть за мету захист його інтересів та недопущення погіршення його правового положення внаслідок розгляду і вирішення адміністративної справи. До таких дій, зокрема, можна віднести звернення з позовами як до адміністративного суду, так і у порядку інших видів судочинства, звернення до правоохоронних органів, дії щодо позасудового врегулювання публічно-правового спору тощо.