Терміно-поняття „захист” у дослідженнях прав людини

З появою досліджень, в яких питання юридичного захис­ту піднімалось у контексті розробки загалом проблематики прав людини, безвідносно до певної галузі позитивного пра­ва, вживання терміно-поняття „захист” ще більше урізнома­нітнилось і частково втратило свій конкретний юридичний зміст.

Ще один приклад. Досліджуючи систему правозахисно- го регулювання, П. Анісімов вивів наступне поняття захисту прав людини: це комплекс гарантованих державою і міжна­родною спільнотою організаційно-правових засобів, які забез­печують право людини на правовий захист та призначені для усунення перешкод на шляху здійснення прав людини, а та-

кож відновлення порушених прав і покарання винних в їх по­рушенні [7, с.113-114]. Окрім того, що зміст досліджуваного поняття розкривається в певній мірі через саме ж це поняття і невідоме пояснюється через невідоме (виходить, що захист прав людини - це право на правовий захист), дана дефініція, як видається сформульована надто широко і не дозволяє зро­зуміти специфіку саме „захисту прав людини”. Адже „усунен­ня перешкод на шляху здійснення прав людини” можливе і в порядку правозастосування, і за допомогою правоінтерпрета- ційної діяльності, і, зрештою, опосередком прийняття певного законодавчого акта.

Крім того, у цій сфері поряд із терміно-поняттям „захист прав людини” використовуються й такі терміно-поняття як „забезпечення прав людини”, їх „захищеність”, „механізм за­хисту”, „охорона” цих прав та інше. При цьому автори, буває, не уточнюють, що саме вони розуміють під захистом прав людини, а у разі використання іншого терміно-поняття - зна­чення й останнього. Побутує неоднозначне розуміння й таких явищ, як правоохоронна, правозахисна, правозабезпечувальна діяльність.

Скажімо, Ю. Римаренко під забезпеченням прав і свобод людини розуміє систему соціальних механізмів, якими забез­печуються природні та невід’ємні права і свободи особистості (людини), з її еміграційними та імміграційними правами включ­но [200]. Однак, видається, що дане визначення не розкриває змісту такої специфічної соціальної діяльності, як юридичне забезпечення прав людини. Зміст означеної діяльності, мабуть, полягає у створенні умов, необхідних для здійснення прав лю­дини, яке включає такі елементи (напрями) державної діяльнос­ті, як сприяння реалізації прав людини, охорона прав людини, захист прав і свобод людини. Сприяння ж реалізації прав люди­ни відбувається шляхом позитивного впливу на формування її загальносоціальних передумов і засобів використання [197].

В той же час К. Волинка відзначає, що забезпечення прав і свобод особи - це спеціальна діяльність з надання таким пра­вам та свободам реального, невід’ємного і непорушного харак­теру, що передбачає створення певних умов, за яких реалізація прав і свобод особи є безперешкодною і максимально ефектив­ною, охорона запобігає найменшій можливості їх порушення, а захист від скоєного правопорушення сприяє відновленню порушених прав і притягненню винної особи до відповідаль­ності [32]. Хоча дане визначення й відбиває суть відповідної діяльності, проте, автор, в такому випадку, переносить увагу зі змісту означеної діяльності на певний (оптимальний) стан суспільних відносин, який має бути забезпечений як результат такої діяльності.

Поняття механізму захисту прав людини є динамічною характеристикою і переважно є ширшим, аніж поняття са­мого захисту. Воно, здебільшого, включає у себе декілька підсистем, підмеханізмів чи елементів. Так М. Орзіх вважає, що до складу механізму захисту прав людини входять нор­мативні (перш за все, матеріально-правові), процесуальні та інституціональні форми і засоби захисту прав людини [159, с.117]. О. Негодченко визначає механізм правового захисту як динамічну систему правових форм, засобів та заходів, дія і взаємодія яких спрямовані на запобігання порушенням прав людини чи на їх відновлення у випадку порушення. На його думку механізм правового захисту містить у собі три елементи: 1) охорона прав; 2) захист прав; 3) юридична до­помога людині [145]. В. Капіцин пропонує відобразити усі правозахисні процеси за допомогою поняття гуманітарного правозахисного механізму і зазначає, що в структурі такого механізму інтегруються: а) механізми праворегулюючі, пра­воохоронні; б) механізми розв’язання конфліктів; в) іденти­фікаційні, інформаційні, організаційні, акційні елементи, які сполучаються задля процедурно-правової регламентації поведінки і правового виховання осіб з метою задоволення законних прав та інтересів людей [94, с.139]. Г. Шмельова до поняття юридичного механізму забезпечення прав людини включає: а) національне законодавство; б) юридичні проце­дури реалізації прав людини; в) юридичні засоби охорони прав людини; г) юридичні засоби захисту прав людини [435]. Зустрічаються й інші погляди [140, 380, 375].

Доволі часто у „праволюдинній” літературі піднімається питання про співвідношення охорони та захисту прав люди­ни, в результаті чого вдається чіткіше виявити реальний юри­дичний зміст поняття захисту прав людини. Розв’язується це питання, зазвичай, на основі положень загальнотеоретичної, а також цивілістичної юриспруденції, представники яких розро­бляли, так чи інакше, загальнотеоретичні конструкції поняття правового захисту та поняття правової охорони. Розглянемо їх детальніше.

1.2.3.