Інтерпретація терміно-поняття юридичного захисту у загальній теорії права

Підхід, згідно з яким правовий захист розглядався як дер­жавно-юридичні заходи відновлення вже порушеного права був свого часу представлений, зокрема, позицією С. Алексе­ева, який запропонував під захистом права розуміти держав­но-примусову діяльність, спрямовану на здійснення „рестав­раційних” завдань - на відновлення порушеного права, за­безпечення виконання юридичного обов’язку [2, с.280].

1. Поняття захисту зводиться до заходів відновлення по­рушеного права і не включає, у необхідних випадках, заходи юридичної відповідальності. У загальнотеоретичному вимірі терміно-поняття правового захисту (розроблене, головним чи­ном, цивілістичною наукою) було застосоване задля виокрем­лення різних видів державного примусу, а саме: відмежування від заходів юридичної відповідальності заходів „відновлення” та виділення останніх в окремий вид. Таким чином, заходи за­хисту конституювались в окремий вид державного примусу - у заходи відновлення, які деякими авторами, так би мовити, не сприймалися [23, с.84-89; 367, с.58; 120, с.96].

У такому випадку заходи захисту (відновлення) - за кон­цепцією С. Алєксєєва - не включають заходи юридичної від­повідальності (зокрема, відшкодування збитків, компенса­цію моральної шкоди). Безперечно, ці заходи є юридичною відповідальністю, оскільки передбачають покладення додат­кових обов’язків на правопорушника; проте важко погоди­тись з тим, що вони не спрямовані також і на відновлення суб’єктивного права, на правовий захист особи. Інші ж за­ходи відповідальності, можливо, й дійсно безпосередньо не спрямовані на захист суб’єктивного права, проте вони мо­жуть вважатися заходами захисту інших об’єктів, в основі яких лежать вже публічні інтереси (правопорядок).

Серед факторів, які спричинили таке обмежене тлума­чення категорії державно-юридичного захисту (зведеного лише до відновлювальних заходів), можливо, були кон­кретно-історичні, так би мовити, „ідеологічно-терміно­логічні” умови.

Тому при домінуванні терміна „охорона” щодо держав­ного примусу загалом і щодо юридичної відповідальності зокрема, виділення у цьому примусі окремого різновиду під назвою заходи захисту, який мав застосовуватись тоді, коли суб’єктивне право (інтереси тепер приватні) вже порушене, було адекватним вирішенням питання про місце і призна­чення правового захисту, як державно-юридичного явища, у системі видів державного-правового примусу.

2. Окрім юридичної відповідальності, правовий за­хист виключає зі свого поняття й інші види державного примусу. При такому підході державно-юридичний захист у вузькому значенні (тобто щодо суб’єктивного права), де є об’єктом приватний інтерес, зводиться лише до приму­сового відновлення вже порушеного суб’єктивного права і виключає зі своєї сфери, окрім юридичної відповідаль­ності, й інші види державного примусу, зокрема поперед­ження та присікання (припинення). (Саме такі основні види державно-правового примусу найчастіше виділяють в літературі [372; 15, с.13-21; 427; 103]). І якщо значна частина авторів на сьогодні включає до правового захисту у вузькому значенні й необхідні заходи відповідальності (якщо об’єктом є приватний інтерес), то щодо інших видів державного примусу (попередження, припинення) пере­важно цього не робиться, оскільки залишився своєрідний шаблон, за яким до правового захисту відносяться лише ті заходи, які спрямовуються на відновлення вже поруше­ного права, тоді як заходи попередження чи припинення не вимагають наявності факту порушеного суб’єктивного права.

Тому й з’явилась така концепція, за якою правова охоро­на суб’єктивного права чи права людини (звернемо увагу на „новий” для цього поняття об’єкт - приватний інтерес, на від­міну від „звичного” публічного інтересу) - назвемо це яви­ще правова охорона у вузькому значенні - становить собою всі заходи, що спрямовані на відвернення порушення суб’єк­тивного права; а цьому відповідають такі види державного примусу, як попередження та присікання (припинення). (До слова скажемо, що багато авторів, аналізуючи правову охо­рону у вузькому значенні (тобто щодо суб’єктивного права) часто кваліфікують притаманні їй попереджувальні та при- сікальні заходи як превентивні). Відповідно, заходи захисту у вузькому значенні означають всі й лише ті заходи, що спря­мовані на відновлення вже порушеного права [94, с.140; 17, с.19; 435, с.50; 116, с.90; 199, с.222]. Так, наприклад, Є. Гіда зазначає, що „охорона включає заходи, що застосовуються до моменту порушення прав людини, а захист - після вчинення правопорушення” [42, с.759].

Попри те, слід відзначити, що є і така група авторів, яка спеціально не розмежовує поняття юридичного захисту і охорони щодо суб’єктивних прав і вважає їх тотожними [149, с.49; 393, с.23; 6, с.14; 436, с.45].

1.2.5.