Концепція юридичних засобів у світлі інстру­ментальної теорії права

Отож, у структуру юридичної діяльності (як різновиду людської соціальної діяльності) входять специфічні засоби - юридичні, які є одним із конститутивних факторів саме та­кого різновиду діяльності.

Саме поняття юридичних (правових) засобів інтерпре­тується у науці неоднозначно. Так, Г. Знаменський під „вну­трішніми” (на відміну від „зовнішніх”) правовими засобами розумів методи правового регулювання у відповідних галу­зях права [80, с. 58-59].

Б. Пугінський, уникаючи застосовувати поняття „правові засоби” до тих юридичних реалій, які вже відображено уста­леними власними науковими поняттями (нормативні акти, правовідносини, інші об’єкти, які традиційно вивчаються юридичною наукою), вважав, що правові засоби - це „спо­лучення (комбінації) юридично значимих дій, які здійсню­ються суб’єктами з дозволеним ступенем угляду й слугують досягненню їхніх цілей (інтересів), що не суперечать зако- нодавству та інтересам суспільства. У більш вузькому зна­ченні правові засоби, - на його думку, - можуть розглядатись як юридичні способи вирішення суб’єктами відповідних завдань, досягнення своїх цілей (інтересів).” [181, с. 84-87] До такого розуміння (щоправда, у галузевому вимірі) схиля­ються й автори одного з сучасних українських підручників, в якому правові засоби прокурорської діяльності визначаються як „закріплені у законодавстві дії та правові акти прокурор­ських працівників, спрямовані на реалізацію ними завдань та функцій прокуратури” [180, с. 35].

С. Алєксєєв зауважував, що спроби звести правові засо­би до вузького кола правових явищ, до того ж таких, які є формами діяльності, навряд чи будуть успішними [4, с.15]. На противагу Б. Пугінськогому, він запропонував таке визна­чення правових засобів: „це - об’єктивовані субстанціональ­ні правові явища, які володіють фіксованими властивостями, що дозволяють реалізувати потенціал права, його силу.” [3, с.

Так чи інакше, склалися, як бачимо, дві протилежні точки зору, суть яких полягає у тому, що з згідно з першою, юридичні засоби (ясна річ, у структурі юридичної діяльнос­ті) розглядаються як дії, а згідно другої - як субстанціональ­ні об’єкти, власне знаряддя, які мають бути приведені в рух певною активністю суб’єкта, але сама ця активність не вклю­чається у поняття юридичного засобу.

Цю проблему помітили О. Малько і К. Шундіков та спробували інтегрувати обидва погляди в одному понятті юридичних засобів. Під останніми вони пропонують розумі­ти сукупність правових встановлень (інструментів) і форм правореалізаційної практики, за допомогою яких задо­вольняються інтереси суб’єктів права і забезпечується досяг­нення соціально корисних цілей [132, с.67] (виділення наше - Т.П.). До них в принципі приєднуються й деякі українські дослідники цієї проблеми - М. Сібільов [373, с. 139-140], О. Онуфрієнко [157, с.9]. Зокрема, О. Онуфрієнко під пра­вовими засобами в контексті інструментальної теорії права пропонує розуміти систему субстанціональних і діяльнісних правових явищ, за допомогою яких конкретні суб’єкти право­відносин, що поступово набувають характеру інструменталь­ної гри, досягають приватних і публічних цілей [158, с.96]. Аналогічні висновки відстежуються також у Л. Пастухової, яка, досліджуючи міжнародно-правові засоби забезпечення реалізації Конвенції, за онтологічним статусом виділяє такі їхні види: а) діяльність відповідних органів та б) юридичні акти цих органів [161, с.15].

У юридичній літературі можна зустріти загальнотеоре­тичний аналіз такого різновиду юридичних засобів, як „про­цесуально-правові засоби”. Так, С. Струнков вважає, що за­значене поняття означає правові інструменти та діяння, за допомогою яких забезпечуються інтереси суб’єктів юридич­ного процесу.

Слід, до речі, зазначити, що широке розуміння юридич­них засобів (і як власне інструментів, і як діянь) у свій час, хоч і без спеціального акцентування на цій проблематиці, було запропоновано й П. Рабіновичем. Аналізуючи міжна­родно-правові засоби, призначені для забезпечення і захисту основних прав людини, він виділяв серед перших міжнарод­но-правові акти і міжнародні органи спостереження, контр­олю за дотриманням та захисту цих прав [192, с.9] (тобто ді- яльнісні засоби). Крім того, розглядаючи юридичні гарантії законності як передбачені законом спеціальні засоби впрова­дження, охорони і, в разі порушення, відновлення законнос­ті, він класифікував такі гарантії (читай: юридичні засоби) за критерієм їх онтологічного статусу у правовій системі на: нормативно-документальні (норми права, а також інтерпре- таційні юридичні акти загального характеру), індивідуаль­но-документальні (правозастосувальні акти, роз’яснювальні акти індивідуального характеру), діяльнісні (діяльність пев­них суб’єктів щодо застосування юридичних норм, а також щодо реалізації нормативних і правозастосувальних актів) [192, с.

О. Малько і К. Шундіков, розвиваючи широкий підхід до розуміння правових засобів, виділяють, з одного боку, засоби-інструменти, а з іншого - засоби-документи та засо- би-діяння (як засоби правореалізації). І далі, вказавши три основних типи юридичної діяльності (правотворча, право- застосовча, правоінтерпретаційна), приходять до, вважаємо, несподіваного висновку, що ні засоби правотворчої, ні засо­би правоінтерпретаціної діяльності не є власне юридичними, оскільки „не пов’язані з виконанням регулятивної функції права” [132, с.74-78].

З таким твердженням важко погодитись. По-перше, на­прошується висновок, що можуть існувати такі види діяльнос­ті юридичної, які не передбачають юридичних засобів; а це, мабуть, є алогічним. Принагідно зауважимо, що юридична ді­яльність може здійснюватись, окрім юридичних, ще й іншими засобами (зокрема, матеріально-технічними [51, с.18]), але на­явність засобів юридичних у такій діяльності є обов’язковою. Відтак, засоби юридичної діяльності та юридичні засоби - це не одне й те ж. Останні входять до складу перших. По-друге, правове регулювання є багатостадійним, багатоетапним про­цесом, і певна діяльність, яка здійснюється на різних стадіях цього процесу, є також складовою правового регулювання. І, по-третє, така діяльність, можливо, й не має безпосередньої цілі врегулювати суспільні відносини, але остання буде для такої діяльності кінцевою (з огляду на відому у філософії кла­сифікацію цілей на безпосередні, перспективні та кінцеві).

Втім, не тільки у цьому вбачається неточність позиції зазначених двох авторів, яка розглядається. Охоплюючи два види юридичних явищ поняттям юридичного засобу, крити­куючи С. Алєксєєва та В. Сапуна за невключення до цього поняття актів реалізації прав і обов’язків (юридичних діянь як засобів) [132, с.80-82], вони посилаються на те, що у фі­лософському аспекті поняття „засіб” охоплює як свідомі дії, котрі вчиняються для досягнення певної цілі, так і сам ін­струментарій, за допомогою якого така діяльність здійсню­ється [132, с.17].

Щоб не втікати від пошуків істини у проблемі, що аналі­зується, шляхом не завжди доречного посилання на плюралізм поглядів у сучасній юриспруденції (а останнім часом це стало досить поширеним) і все ж таки спробувати встановити при­чину „різнорозумінь” одного й того ж явища, знову звернемо­ся до філософської теорії людської діяльності. (А у ній, між іншим, питання про віднесення дії (активності) до окремого елемента структури діяльності чи, навпаки, про включення її до категорії засобу однозначно не вирішується).

На користь „поглинання” дії категорією „засіб” може слугувати, наприклад, одне з положень Гегеля: „засіб є об’єкт, який стоїть на стороні цілі і містить всередині себе її діяльність...” [40, с.842]. Л. Ніколов, розглядаючи діяль­ність в одному з вимірів вважає, що в певному випадку „засо­бом можна вважати цілісний процес,... за допомогою якого здійснюється перехід від цілі до реального результату” [150, с.55]. Широке розуміння засобу відстоює й Н. Трубніков, коли пише, що засобом є і сама доцільна діяльність людини, спрямована на реалізацію тієї чи іншої цілі [399, с.76].

Однак К. Маркс, розглядаючи трудову діяльність, за­значав, що прості моменти процесу праці є наступними: доцільна діяльність, чи сама праця, предмет праці і засоби праці. Далі додає: „Процес згасає в продукті” [133, с. 180]. Е. Юдін, здійснюючи системний аналіз людської діяльності, стверджував, що „всезагальна структура діяльності включає в себе ціль, засіб, результат і сам процес діяльності” [450, с.268] (виділення наше - Т.П.). На думку М. Квєтного, в езо­теричному аспекті структури діяльності „в якості основних елементів діяльності виділяються, перш за все, ціль як іде­алізований уявний результат діяльності і предмет діяльнос­ті, що утворює об’єкт чи сукупність об’єктів, перетворення яких забезпечить реалізацію цілі. Потім діяльність включає у себе способи й засоби досягнення цілі, самі дії та операції (тобто маніпулятивні елементи), що визначаються постав­леною ціллю і конкретними умовами діяльності, і...

У психології діяльність та її будова досліджується не менш активно. Так, А. Леонтьєв вважав, що якщо з діяльності подумки вилучити дії, які її здійснюють, то від діяльності вза­галі нічого не залишиться [122, с.104]. Р. Нємов, розкриваю­чи будову діяльності, вказує, що діяльність людини має такі основні характеристики: мотив, ціль, предмет, засоби і струк­туру. В останній, - зазначає автор, - „зазвичай виділяють дії й операції як основні складові діяльності” [146, с. 149-150]. Як бачимо, психологічна література стоїть на позиції чіткого роз­межування засобів та дій в будові людської діяльності.

В юридичній літературі при дослідженні структури юри­дичної діяльності активність також відокремлюється від за­собів. Так, В. Карташов пише, що „юридичні дії та операції, будучи самостійними елементами змісту юридичної діяль­ності, забезпечують рух усіх її компонентів та сторін”. І далі, що важливо, продовжує: „але до них можливий і інший під­хід: як до засобів досягнення відповідних цілей і результа­тів” [95, с.31] (виділення наше - Т.П.).

Як бачимо, розглянуті вище дебати щодо різного розу­міння юридичних засобів (чи то як тільки субстанціональних явищ, чи то як, окрім таких, ще й діяльнісних) спричинені відмінностями у концептуально-методологічних позиціях різних авторів.

Нагадаємо, що можливість різних підходів до розуміння за­собу помітив ще Арістотель. Досліджуючи причинно-наслід- кові зв’язки, він зауважував: „І справді, чому людина прогу­люється, кажемо ми. Щоби бути здоровим. І сказавши так, ми вважаємо, що вказали причину. При цьому ціль буде однаково причиною для всього, що завдяки діям людини з’являється в проміжку між досягненням цілі, - як, наприклад, здоров’ю пе­редує похудання чи очищення організму, або ліки чи лікуваль­ні інструменти: все перераховане існує заради цілі, а відрізня­ється одне від одного тим, що в одному випадку це - знаряддя, в другому - дії” [11, с.79] (виділення наше - Т.П.).

Надаючи перевагу широкому розумінню юридичних засобів, вважаємо, що воно (в інтерпретації О. Малька та К. Шундікова) все ж потребує певного уточнення.

По-перше. Юридичні засоби-інструменти та юридичні засоби-діяння використовуються не тільки у правозастосу- вальній діяльності, але й, з відомих та вищезазначених при­чин, в усіх інших різновидах юридичної діяльності (право- творчій, правоінтерпретаційній тощо).

По-друге. Вказівка на те, що юридичні засоби-інстру- менти (субстанціональні засоби) і юридичні засоби-діяння поширюються на правореалізаційну практику може спричи­нити деякі непорозуміння з огляду на багатозначність тер­мінів, вжитих у словосполученні „правореалізаційна практи­ка”. Відомо, що поняття юридичної практики може означати як діяльність у сфері правової дійсності, так і узагальнений досвід такої діяльності [124, с.22]. В контексті проблеми, що розглядається, йдеться, вочевидь, про практику як діяль­ність.

По-третє. Правореалізаційна практика-діяльність (вже з огляду на багатоаспектність поняття правореалізації) може в одному випадку бути правозастосувальною діяльністю (тоб­то юридичною діяльністю), а в другому - власне правореа- лізаційною діяльністю як позитивною юридично значимою поведінкою (на відміну від негативної - наприклад, вчинен­ня правопорушення), тобто такою поведінкою, яка не є ді­яльністю юридичною. Під ознаки останньої вона не підпадає через те, що не містить, окрім специфічних засобів, решти ознак юридичної діяльності (зокрема, позбавлена державно- владного, офіційного характеру). Таким чином, юридичні за­соби використовуються як в юридичній правозастосувальній діяльності, так і в правореалізаційній діяльності (тобто у позитивній юридично значимій поведінці суб'єкта права).

Нарешті, по-четверте. Поняття „практика”, інтерпрето­ване як діяльність тільки фізична (матеріальна), у відомому сенсі протистоїть поняттю „теорія”. При застосуванні понят­тя практики до характеристики діяльнісних процесів з приво­ду використання у них юридичного інструментарію зазвичай не розглядається інтелектуальна, розумова діяльність, а тому, відповідно, оминається великий арсенал юридичних засобів, за допомогою яких така діяльність здійснюється.

1.1.4.