Явища правосвідомості як вид юридичних засобів

У зв’язку з цим зауважимо, що поняття юридичних засо­бів має поширюватись ще й на якісно іншу групу правових явищ. Як вважає С. Алексєєв, можна виділити, взагалі кажу­чи, чотири групи правових явищ, котрі частково перепліта­ються і тісно взаємодіють: а) явища-регулятори, які утво­рюють основу й механізм регулювання (норми, правополо- ження практики, індивідуальні приписи, права й обов’язки); б) явища правової форми - нормативні та індивідуальні юридичні акти; в) явища правової діяльності - правотвор- чість, правозастосування, тлумачення; г) явища суб’єктив­ної сторони правової дійсності -правосвідомість, суб’єк­тивні елементи правової культури, правова наука [4, с.14].

Виникають питання: якщо всі перелічені С. Алексєєвим явища входять до сфери права, то чому бути інструменталь­ною цінністю (тобто слугувати засобом для задоволення потреб, досягнення цілей, вирішення соціальних проблем) може лише частина таких явищ? З яких підстав до правових засобів не включається четверта група правових явищ - я­вищ суб’єктивної сфери функціонування права?

Адже усе об’єктивне юридичне право загалом (і, зрештою, ширше - увесь механізм державно-владного, юридичного ре­гулювання) слід вважати засобом. Навіть будучи, у певному сенсі, ціллю, право не перестає бути засобом. Тому, на наш погляд, до поняття юридичних засобів потрібно включити ще одну групу юридичних явищ - останню: явища суб’єктивної сторони правової дійсності.

Розкриваючи цінність права як інструмента задоволен­ня різноманітних потреб, П. Рабінович виокремлює його ін­струментально-пізнавальну цінність [188, с. 24]. Залишаю­чись у межах діяльнісного підходу, поцікавимося: в якій же діяльності об’єктивне юридичне право (інші юридичні яви­ща) здатні мати таку цінність? Очевидно, у діяльності інте­лектуальній, зокрема теоретичній. Безперечно, інтелектуаль­на діяльність теж має певну структуру і - що нас найбільше цікавить - здійснюється теж певними засобами.

Викладені вище положення щодо розподілу юридичних засобів на діяльнісні та на власне інструментальні стосува­лись передовсім матеріального буття. Однак вони будуть справедливими і для юридичних засобів, котрі використову­ються й в інтелектуальній діяльності (у тому числі - в ін­телектуальній юридичній діяльності). Тому деякі юридичні явища у сфері духовного життя, гадаємо, теж можуть функ­ціонувати і як засоби-інструменти, і як засоби-діяння.

Інтелектуальними засобами-інструментами у відповід­ній юридичній діяльності можуть виступати, зокрема, юри­дичні поняття. Так, вони застосовуються при юридичній кваліфікації певного соціально-значимого факту (наприклад, поняття злочину, недієздатності, неповноліття, шлюбного віку, осудності). Усі вони, будучи складовими закріпленої в законодавстві, або у доктринальних положеннях, правової свідомості, юридичної науки, слугують ідеальними юридич­ними засобами-інструментами. Проблема поняття як засобу нормотворчості привертала увагу дослідників [18, с.11]. За­уважимо, що у такій діяльності певні елементи правової сві­домості правотворця теж виступають засобами-інструмен- тами (знаряддями) досягнення цілі, формування потрібного результату - нормативно-правового акта.

Що ж до інтелектуального засобу-діяння, то таким є певний мислиннєвий процес у відповідній юридичній діяльності. Так, аналізуючи інтелектуальний процес юридичної кваліфікації фактів, П. Рабінович зазначав: „юридична кваліфікація фактів являє собою, за її гносеологічною природою, пізнання їх соці­альної сутності.

До висловлених міркувань додамо, що визнання певних юридичних явищ духовної сфери засобами знаходить своє підтвердження у філософському прагматизмі та інструмента­лізмі. Джон Дьюї прямо підкреслював, що наші думки, теорії, концепції та ідеї - це просто інструменти, які служать нам для формування майбутніх фактів [87, с.715]; це інструмен­ти для практичних цілеспрямованих дій [411, с.181]. Вільям Джемс, один із засновників філософії прагматизму, писав, що теорії - це не відповіді на загадки, а знаряддя і програми для подальшої роботи [409, с.337]. А ось теза першого класика цього філософського напрямку - Чарлза Пірса: „Людина на­стільки повно введена в рамки свого можливого практичного досвіду, її розум настільки зведений до того, аби бути інстру­ментом його потреб (виділення наше - Т.П.), що вона не може навіть найменшою мірою мати на увазі будь-що, що виходить за ці межі” [409, с.337].

Отож, можна резюмувати, що й сама філософія інстру­менталізму методологічно заснована на поєднанні потре- бового та діяльнісного підходів (хоч її фундатори, здається, такого положення не виголошували). Й у цьому - ще одне свідчення прийнятності, адекватності цих підходів у дослі­дженні юридичних (правових) засобів.

1.1.5.